Україна напередодні саміту з ЄС та підписання, без перебільшення, доленосної Угоди про асоціацію, активніше приглядається до Європи. Як правило, європейський добробут асоціюється в наших громадян із Німеччиною. Але Євросоюз – це не тільки Німеччина, він строкатіший, ніж здається на перший погляд. Про країну, яка опинилася на периферії медійної уваги, та про її проблеми написала у статті для сайту Комітету захисту журналістів болгарський медіаексперт Ніна Огнянова. Переклад цієї публікації пропонуємо вашій увазі.

Цього літа з поважної причини увага всього світу була прикута до Туреччини, де плани знищення зеленого парку в діловому центрі Стамбула переросли в антиурядові протести. Стратегічне значення Анкари в Сирії та на Близькому Сході, а також те, що вона – член НАТО, надає тамтешнім подіям значення.

Та якщо глянути на північ від Туреччини, на сусідню Болгарію, глобальна увага сходить нанівець, хоча тисячі болгар, так само як і турків, виходили цього літа на вулиці, вимагаючи змін та реальної демократії.

Упродовж понад двох десятиліть слабка балканська країна – моя рідна Болгарія, що нині є членом НАТО та ЄС, переживає як колишній радянський сателіт болісний перехід, претендуючи на статус ринкової демократії.

У Болгарії було відносно спокійно, незважаючи на численні політичні та соціальні зміни, зокрема, дивне обрання 2001 року прем’єр-міністром царя в екзилі Симеона Борисова Саксен-Кобург-Готського.

Внаслідок важких економічних реформ країна стала найбіднішою в європейському блоці. Це дорого обійшлося Болгарії, населення якої через масову еміграцію, низьку народжуваність та високу смертність скоротилося з 1989 року на 2 млн. Вражаюча кількість, зважаючи на те, що тодішня його чисельність становила 9 млн.

У перехідний період жити стало важче. Членство в ЄС не принесло очікуваного процвітання пересічним громадянам. Більшість фондів розвитку радше осіла в кишенях декількох осіб, аніж сприяла розвою економіки. Хронічна корупція отруює на всіх рівнях суспільство та владу. Взаємодія між бізнесом, криміналом і політикою живуча сьогодні як і на початку 1990-х років. Інститути, на які покладено завдання підтримувати верховенство права, створювати демократію та підвищувати життєвий рівень, корумповані й корисливі. Не дивно, що болгари втратили до них будь-яку довіру.

Чому ж світ не приділяв більше уваги тому, що багато в чому в Болгарії негаразди? З одного боку, тому що медіа в країні змусили замовкнути, вони захищають власні бізнесові інтереси, а не розкривають тривожну правду. Окремі журналісти виявляли хоробрість і виходили за цю межу, однак унаслідок цього постраждали від насильства. Установи, яким доручено захищати їх, виявилися неспроможними.

Фізичні атаки проти опозиції та незалежних журналістів в останні роки почастішали й були безкарними.

В останньому випадку, що стався 16 вересня цього року в Софії, нападники спалили припарковану автівку співведучої ток-шоу BTV Генки Шікерової (Genka Shikerova) біля житлового будинку, де її квартира. Телевізійну програму Tаzі sutrin («Сьогодні вранці») вона вела з початку місяця й не ухилялася від того, щоби ставити запрошеним політикам неприємні запитання. Напад, що його поліція визначила як підпал, ще потрібно розкрити.

Те, що досі відбувалося, не підбадьорює. Влада ще повинна розкрити винуватців учиненого 2011 року замаху з вибухівкою на іншого телевевізійника – директора програм Kanal 3, ведучого популярної політичної передачі Сашо Дикова (Sasho Dikov). Почувши вибух біля столичного житлового комплексу, де розташована його квартира, він виявив, що до переднього колеса його автівки було прикріплено вибухівку вагою зо два фунти. Як і у випадку з Шікеровою, його транспортний засіб було знищено. Диков неодноразово критикував тодішній уряд прем’єр-міністра Бойко Борисова (Boiko Borisov) за неспроможність приборкати корупцію та організовану злочинність.

Теперішній болгарський кабінет, очолюваний колишнім міністром фінансів Пламенем Орешарським (Plamen Oresharski), опинився в облозі протестів. Їхні учасники вимагають відставки всіх членів уряду, бо поспіхом сформований кабінет зосередився на ухваленні політичних призначень, а не на розв’язанні найважливіших економічних проблем. Окрім усього кабмін не засудив нападу на телеведучу Шікерову.

Бентежить і те, що колишній прем’єр-міністр Борисов здивувався, коли його запитали про напад на Дикова. Замість осудження він, схоже, применшив серйозність брутальної акції. «Атаку чинено не проти журналіста, а проти його автівки», – заявив тоді Борисов національному телеканалу BNT. Не дивно, що напад на Дикова й досі не розкрито.

Подібна історія сталася в лютому 2011 року з тижневиком критичного спрямування Galeriya. Тоді невідомі особи підклали вибухівку під вікнами офісу редакції. Видання саме опублікувало витяги з контроверсійних записів телефонних розмов, що нібито відбулися між керівником митної служби Болгарії та прем’єром Борисовим. Інцидент так само лишається нерозкритим.

Хроніка нестримного насильства над болгарськими журналістами довга. За три місяці до того, як було підпалено автівку Шікерової, неопізнаний нападник побив відому журналістку з Nova Television Любу Кулезич (Lyuba Kulezich), яка веде популярне шоу на соціально-політичні теми. Чоловік вчинив напав на неї на вулиці серед білого дня. Він не сказав ані слова, нічого не вкрав, однак збив журналістку з ніг і декілька разів вдарив її по обличчю. Кулезич доправили до лікарні з численними синцями. Зловмисник перебуває на волі.

Жоден із цих злочинів, скоєних в останні роки проти болгарських журналістів, не розкрито:

• в січні 2010 року в Софії було вчинено замовне вбивство Бобі Цанкова (Bobi Tsankov) – автора книг та серії газетних статей, у яких докладно викривалася діяльність відомого кримінального авторитета. Принаймні двоє бойовиків відкрили вогонь по 30-річному Цанкову на людному бульварі в центрі столиці. Він помер на місці;

• у вересні 2008 року було скоєно жорстокий напад на 54-річного Огняна Стефанова (Ognian Stefanov) – редактора відділу розслідувань новинного сайту Frognews. Четверо осіб у чорному підійшли, коли той виходив із ресторану Sofia, і, переконавшись, що це він, побили його молотками. Стефанов знепритомнів. Раніше він отримував анонімні телефонні погрози з попередженням припинити розслідування діяльності державних служб безпеки. Викликає тривогу те, що після нападу свідки заперечили повідомлення, що нападники назвалися співробітниками поліції, й навіть не підтвердили інциденту. В критичному стані, зі зламаними руками й ногами, зі струсом мозку і з важкою кровотечею Стефанова госпіталізували. Згодом він видужав;

• у квітні 2008 року жертвою замовного убивства став популярний письменник Георгій Стоєв (Georgi Stoev) – автор серії книг про зародження та становлення злочинного світу в Болгарії після падіння 1989 року в країні комуністичного режиму. 35-річний Стоєв ішов людною столичною вулицею, коли двоє незнайомців зупинили його і вистрелили впритул. Він помер у лікарні;

• у квітні 2006 року в Софії було вчинено напад із застосуванням вибухівки на 33-річного Василя Іванова (Vasil Ivanov) – журналіста-розслідувача каналу Nova Television. Він викрив насильство над ув’язненими у центральній столичні тюрмі. Двофунтова бомба вибухнула зовні біля дверей його квартири. Журналіста вдома не було, а мати й сестра не постраждали. Проте вибух завдав серйозної шкоди будівлі. Іванов відомий тим, що висвітлює такі гострі теми, як корупція на високому рівні та зловживання владою.

Ці випадки викликають глибоку тривогу й не личать країні, що належать до Євросоюзу. Їх необхідно ретельно розслідувати, а винуватців – покарати. Болгарські журналісти повинні мати можливість повідомляти правду про те, що відбувається в їхній країні, й розповідати її світові. Тоді й лише тоді медіа матимуть змогу виконувати належну їм роль «сторожового пса» демократії. І про Болгарію не просто згадуватимуть у світовій пресі, вона потраплятиме до аншлагів.

Автор: Ніна Огнянова (Nina Ognianova), координатор програми з Європи та Центральної Азії КЗЖ. Очолювала місії медіаорганізації до Росії, Грузії, Азербайджану і Казахстану.

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук