Із Вайкліфом Одерою я познайомилася в Німеччині на тренінгу, пов’язаному з дотриманням прав людини в нестабільних регіонах світу. Вайкліф — молодий журналіст із Кенії, тож ми як колеги одразу знайшли багато спільних тем для розмов. Попри те, що, здавалося, в роботі українських та кенійських журналістів є відмінності, в розмовах із Вайкліфом ми постійно натрапляли на багато спільних для наших країн процесів. Наприклад, у цьогорічному рейтингу свободи преси у країнах світу, опублікованому німецькою організацією «Репортери без кордонів», Україна та Кенія розташувалися дуже близько одна від одної. Кенія випереджає нашу країну на 7 пунктів і має 95-те місце у рейтингу. Україна — 102-га зі 180 країн (на першому місці — Норвегія, замикає список Північна Корея).

Стан свободи преси, рейтинг «Репортери без кордонів»

Домовитися з Вайкліфом про скайп-інтерв'ю було нескладно, цьому сприяла навіть географія: Київ та Найробі розташовані в одному часовому поясі. Вайкліф Одера вже три роки працює кореспондентом у третьому за розміром місті Кенії — Кісуму; це важливе портове місто на березі озера Вікторія. Молодий журналіст розповідає про вплив політиків та олігархів на кенійські ЗМІ, «мовне питання», розбіжності між племенами й масові демонстрації проти влади в одній із найстабільніших країн Африки.

Наскільки незалежні медіа в Кенії

Вайкліфе, розкажи, будь ласка, про медіа, для якого ти працюєш. Яка його специфіка, основний фокус, політичне спрямування?

Я працюю в основному «в полі» як новинний репортер для радіостанції, що мовить на національному рівні — на всю Кенію. Сфери, в яких я працюю, дуже різні: це і щоденні події, і проблеми суспільства, питання розвитку країни, наукові дослідження, ведення бізнесу, політика, сільське господарство, кримінал та безпека. Йдеться про безпеку не тільки внутрішню, а й зовнішню, адже на сході, півночі й північному заході Кенія має небезпечних нестабільних сусідів — Сомалі, Ефіопію та Південний Судан. Як бачиш, у мене немає якогось одного фокусу в роботі, тому я маю багато читати й дізнаватися про абсолютно різні сфери життя Кенії. Це складно, але й цікаво водночас. Я би сказав, що в моїй щоденній роботі було досить мало випадків обмежень чи цензури з боку редакції.

Як би ти загалом описав медіаландшафт Кенії? В Україні мало хто має уявлення про твою країну. Чи до багатьох джерел інформації кенійці мають доступ? Якщо ми говоримо про ЗМІ, то вони радше незалежні чи перебувають у залежності від політичних еліт?

Кенійські медіа, як і раніше, залишаються тим джерелом інформації, якому люди довіряють найбільше порівняно з іншими інституціями. Особливо я можу виокремити ті ЗМІ, які все більше висвітлюють страждання та проблеми звичайних людей. Довіра до медіа збільшилася відтоді, як журналісти стали активно викривати різноманітні зловживання владними повноваженнями, випадки корупції по всій країні. Такі історії дуже сприяють довірі кенійців до ЗМІ, а політика й політики стали найпоширенішою темою для медіа в Кенії. Політичне питання є для кенійців ключовим та емоційним, тому що розбіжності в політичних поглядах часто зачіпають різні регіони та племінні групи.

Однак кенійці не живуть тільки політикою. Наприклад, існує також багато теле- й радіопрограм, газет, які спеціалізуються на конкретних темах: здоров'я, мода, бізнес, ринок нерухомості.

Відповідаючи на твоє запитання про вплив політиків, я би сказав, що медіа в Кенії все-таки залежні від керівництва держави в тому сенсі, що політики впливають на те, що саме висвітлюють ЗМІ. Деякі політики є власниками видавництв, телеканалів і радіостанцій по всій країні. Можеш здогадатися, що вплив політиків на роботу журналістів у Кенії доволі сильний: політики можуть бути власниками медіа, володіти великими відсотками акцій або бути впливовими рекламодавцями, здебільшого на телебаченні чи радіо. Такий вплив може бути як прямим, так і опосередкованим.

А якою мовою ти публікуєш свої матеріали? Так зване мовне питання — воно важливе для твоєї роботи?

Моя радіостанція транслює інформацію мовою суахілі — це друга офіційна мова країни. У Кенії дві офіційні мови: англійська та суахілі. Питання мови у ЗМІ актуальне в основному для радіо, але повільно виходить і на телебачення. Деякі телеканали транслюють програми місцевими мовами, орієнтуючись на окремі групи людей. У Кенії проживають 42 різних племені, наразі усі великі племена мають щонайменше одну, а то й більше радіостанцій (своєю мовою. — Авт.). Схожі процеси поступово відбуваються й на телебаченні, коли окремі канали призначені саме для конкретної аудиторії з окремою мовою.

Про (не)нормований робочий день та загрозу фізичній безпеці

Розкажи, будь ласка, більше про свій робочий день. Які теми ти висвітлюєш? У якому жанрі найчастіше пишеш, які техніки для цього використовуєш: інтерв'ю, репортаж, відео- чи аудіозаписи, опитування людей на вулиці?

Загалом я висвітлюю багато царин: це й політичні події, дії уряду, питання безпеки, громадські заходи, акції, повсякденні події в межах невеликих спільнот.

Іноді я пишу або знімаю матеріали про ініціативи різних груп громадянського суспільства, що стосуються гендерних питань, захисту довкілля, акцій на підтримку миру й безпеки та багато інших аспектів, які не чужі для нашого суспільства.

Вайкліфе, ти розповідав, що твій робочий день ненормований, часто доводиться працювати без вихідних і вночі. Українські журналісти також нерідко працюють понаднормово. Скільки годин у середньому триває твій робочий день?

Якщо ми говоримо про звичайний день, то в середньому я працюю з 8:30 ранку до 17:30, але багато залежить від головної події дня, від відстані до того місця, де щось сталося. Часом доводиться або дуже рано прокидатися й починати працювати близько 6-ї ранку, або ж до пізньої ночі залишатися «в полі» — деякі події тривають довго й закінчуються вночі. І, звісно ж, існують надзвичайні ситуації: вони не мають графіка й стаються в будь-який час доби, незалежно від погоди й пори року. Тож із редакції завжди можуть подзвонити о півночі, бо сталося щось незаплановане.

Ти можеш пригадати найскладнішу ситуацію чи випадок, у якому тобі доводилося опинитися під час роботи?

Минулого року була жахлива ситуація, коли лідери кенійської опозиції щотижня закликали до загальнонаціональних протестів проти виборчої комісії. Незважаючи на те, що я мав офіційне посвідчення журналіста й дозвіл на зйомку, було надзвичайно важко висвітлювати ці протести. Особливо коли поліцейські стали настільки жорстокими, що почали бити всіх без розбору: їм було байдуже, чи ти журналіст, чи лідер протестувальників, чи просто студент-активіст.

Навіть у тих випадках, коли журналісти могли ідентифікувати себе як представників медіа, поліція все одно була налаштована вороже. Нас відтісняли ті самі поліцейські, з якими ми мали тісно співпрацювати.

Інколи ми спостерігали за випадками, коли наших колег залякували представники владних структур, таких як поліція, заарештовували їх для того, щоби потім показово представити як найгірше зло для суспільства.

«Я радію, коли можу дати маленький голос так званим “безголосим”»

Українцям також, на жаль, відома така поведінка силовиків під час масових протестів — це видається загальною світовою негативною практикою. А ще в Україні, як і в Європі загалом, останнім часом можна простежити тенденцію недовіри до медіа. І ця недовіра щороку тільки зростає. Чи кенійці не втрачають довіри до своїх ЗМІ? Які джерела інформації є найпопулярнішими: телебачення, радіо, газети, онлайн-медіа чи, можливо, соціальні мережі?

У цьому питанні кенійці все ж відрізняються: вони все ще значно довіряють медіа порівняно з іншим джерелами інформації. Оскільки саме ЗМІ стали активніше звертати увагу на проблеми, які безпосередньо зачіпають багатьох людей. Останні дослідження назвали медіа Кенії інституціями, яким довіряють найбільше. І це справді так. Найпоширенішим джерелом інформації є радіо, за ним — друковані видання. Телебачення та соцмережі стають популярними загалом тільки в містах і серед молодих кенійців.

У такому разі які проблеми постають перед журналістами в Кенії? Чи можуть вони висвітлювати події і явища вільно, без цензури?

У кенійських журналістів щодня виникають численні проблеми та випробування: починаючи від погроз, які ми отримуємо від наших потенційних джерел інформації, і аж до загрози травмування чи навіть смерті під час висвітлення конфліктних ситуацій.

Також у нашій країні є великі проблеми з умовами роботи журналістів. Більшість моїх колег отримують надзвичайно малу заробітну плату за небезпечну та понаднормову працю, багатьох можуть несправедливо звільнити з компанії. А в деяких ЗМІ для того, щоб узагалі мати змогу працювати, треба власним коштом придбати техніку: диктофон, комп'ютер, камеру або штатив. Ще деякі рекламодавці є такими впливовими, що можуть не дозволити жодних негативних чи критичних історій про себе в ефірі. Були навіть випадки, коли рекламодавці наполягали на звільненні тих журналістів (у різних ЗМІ), які «дозволили собі» критику тих самих рекламодавців-донорів.

Однак важливо, що саме уряд та урядові інституції є найбільшими рекламодавцями кенійських медіа. Тож якщо конкретний репортер чи все видання позиціонують себе як такі, що принципово виступають проти уряду та окремих установ, то зрештою вони зазнають дискримінації у своїй роботі.

Тоді що надихає тебе й надалі працювати репортером, попри всі труднощі цієї професії? Чому ти вирішив бути журналістом?

Я завжди пишаюся тим, що я журналіст, особливо коли висвітлюю такі речі, які впливають на життя багатьох людей у різних куточках моєї країни — і моя робота приносить бажаний результат: як наслідок відповідні місцеві органи влади вирішують проблеми невеликих громад.

Я радію, коли можу дати маленький голос так званим безголосим — звичайним людям, розповісти їхню історію, яка може змінити на краще нехай хоч невелику частинку кенійського суспільства.