Терористичний напад на редакцію сатиричного тижневика Charlie Hebdo в Парижі вказує на те, що ісламістські бойовики намагаються вивести французьке суспільство зі стану міжрелігійної рівноваги.

Мусульманські фундаменталісти, котрі ненавидять усе світське та вважають усіх немусульман і «неправильних» прихильників ісламу «нечестивими», будуть в Парижі, в Африці, на Близькому Сході і скрізь по світу робити все для того, аби залякати носіїв іншої думки.

Тому сьогоднішні європейські уряди явно роблять ведмежу послугу дітям своїх громадян, не виявляючи достатньої твердості в боротьбі з носіями доктрини радикального ісламу. І в гонитві за голосами та лояльністю свого електорату, проявляючи помилкову терпимість та не діючи рішуче проти релігійних екстремістів, вони провокують ісламістів на те, що через десятиліття або й значно раніше об'єднані силою, яка знищує все інакодумство (як це робить ХАМАС у секторі Газа), анклави компактного проживання мусульман у тій же Франції, Бельгії, Голландії чи Німеччині почнуть об'єднуватись і висувати вимоги визнання, образно кажучи, «Мусульманських народних республік» на територіях, на яких до Другої світової війни ісламського населення взагалі ніколи не було.

Ця відтягнута в часі й задавнена проблема (якщо її не розпочати вирішувати вже сьогодні) в дуже недалекому майбутньому може призвести до десятків, сотень, якщо не мільйонів жертв кровопролиття в Європі на релігійно-політичному ґрунті. І дуже наївно сподіватися на те, що ісламістська чума зникне сама собою.

Адже вже сьогодні Європа має дуже серйозні проблеми з великим і все більшим зростанням чисельності іммігрантів та їхніх нащадків, які не виявляють жодного бажання асимілюватися й приймати європейську культуру, відкидають західні цінності і стандарти освіти, а на противагу цьому запустили процес надвисокої стабільної народжуваності, котрий у довгостроковій перспективі, як мінімум, чинитиме величезний вплив на культуру і політичне обличчя Європи. Заперечувати це означає ховати голову в пісок.

Прибульців не влаштовує, що в Європі немає місця для ненависті, заснованої на відмінностях у релігії, культурі, расі, етнічній приналежності чи сексуальній орієнтації. І це не можна сприймати терпимо. Люди, які відкидають принципи, на яких засновані західна культура, є надзвичайно серйозною проблемою.

Але небезпека ситуації, що склалася в Європі, полягає ще й у тому, що дуже важко встановити грань між релігійною терпимістю і дозволом підміняти релігійні цінності іншої культури, яка знаходить ці цінності соціально або морально неприйнятними.

Виявити цю лінію вкрай складно з багатьох причин, але, здається, європейські країни повинні реагувати на ці виклики дуже швидко, і оперативно зробити з усього цього відповідні висновки, бо інакше буде пізно.

По суті, те, що нині відбувається у Франції та інших країнах Європи, які зазнають тотального впливу повзучої ісламізації, є «битвою» між ліберальною демократією й ісламським фундаменталізмом, яка може тривати декілька поколінь. Це можна порівняти з боротьбою проти комунізму.

Не можна виключати того, що кількість терактів на Заході зростатиме. Й тому демократичному світові необхідно діяти не спонтанно-емоційно, а бути стійким і виробити нову парадигму стримування і викорінення цього середньовічного релігійного варварства. Адже переваги тих, хто сповідує принципи свободи і демократії, - в силі їхніх переконань.

Знищити впливи радикальних ісламістів можна лише тим же чином, що й радикальних марксистів, - ліквідувавши бази їхньої підтримки в суспільствах, котрі до них тяжіють. І ніяке ініціювання лібералами публічних дебатів щодо тих проблем, які розділяють їх із мусульманськими фундаменталістами, тут явно не допоможе. Оскільки розстріл в офісі тижневика Charlie Hebdo символізує не лише насування ісламістської катастрофи, а й намагання вбити свободу слова в країні, яка дала світові найважливіше гасло визначення демократичного вибору - Liberté, Égalité, Fraternité - Свобода, рівність, братерство.

Терористи покарали журналістів на смерть саме тому, що ті не захотіли після численних погроз на свою адресу відмовитися від конституційного права на свободу вираження. І після цього толерантність серед багатьох європейців до чужорідних релігій та цінностей може замінитися на відторгнення політики невтручання, котра виявилася абсолютно недієвою.

Можна сказати, що 7 січня в Парижі була атакована не тільки редакція Charlie Hebdo, а й спосіб західного демократичного життя, в якому є визначальними свобода слова, вільна думка, мистецтво, сатира, вільна філософська думка, комедія, поезія, різноманітність (культурна та етнічна), спонтанність, свобода і критика релігії.

А терористи, які напали на Charlie Hebdo, показали своє бачення світу, і це їхнє повідомлення має бути взяте до уваги, розшифроване і відповідно осмислене.

Але рівень масового вбивство таких знакових французьких карикатуристів, як  Стефан Шарбоньє, Жан Кабю, Жорж Волінскі и Бернар Вельяк, можна порівняти хіба що з убивством, образно кажучи, «колективного Джона Леннона».

Це - знакове вбивство, яке підштовхує до думки, що Захід мав би переглянути своє ставлення до тих мусульман, що не хочуть інтегруватися в європейський світ і визнавати вистраждані Європою цінності. Сьогодні до них ставляться як до дітей, яким не можна сказати нічого такого, чого вони не хочуть чути, виправдовуючи таким чином їхнє реагування із застосуванням  насильства й нетерпимість.

Бо якщо розпочати діяти таким же чином, то християни, євреї й невіруючі також могли би вважати себе щодня «скривдженими» карикатурами в мусульманській пресі про Ісуса, висміюванням мормонів, жартами щодо християн і євреїв, карикатурами на євреїв із гачкуватим носом і закривавленими іклами.

Не кажучи вже про насильство й підривання церков в Іраку, Сирії та Єгипті і переслідування християн у їхніх священних містах Віфлеємі та Назареті.

Наразі терористи націлилися не лише на свободу слова. Вони хочуть убити важливу  давню французьку традицію: розгортати сатиру, не дивлячись ні на посади, ні на особи. Під що попадають політики і поліція, банкіри і будь-які релігії.

Мотив ісламістських екстремістів тут абсолютно ясний: спроба закрити і залякати медіаорганізації, які були - на думку самих же ісламістів - нетолерантними до образу пророка Мухаммеда. Що, безумовно, підпадає під визначення абсолютно нового типу тероризму - терористичних дій, покликаних припинити діяльність ЗМІ та журналістських організацій, які у своїй професійній діяльності вийшли за рамки бачення світу мусульманськими фундаменталістами. І ця проблема стосується не тільки Франції.