Державне бюро кінотеатрів (Statens biografbyrå), яке саме цими питаннями і займалося, ліквідується. Замість нього буде створена інша держструктура, яка визначатиме вікові категорії кінокартин.

Відтепер, якщо організація, яка займається прокатом, бажає, щоб її фільм могли дивитися діти віком до 15 років, вона має добровільно представити його для визначення вікового цензу; в іншому разі фільм буде класифікований тільки як для дорослої аудиторії.

Новинка свого часу – синематограф  – з'явився у Швеції 1896 року.  Вже в 1905-му з'явилися перші заборони в кіно: заборонялося те, то суперечило моральності, заборонялося демонструвати на екрані вбивства, пограбування, інші тяжкі злочини і взагалі усе, що викликає почуття страху або жаху.

 1911 року заборонили показувати кіно, яке шкодить душевному або фізичному здоров'ю дітей. І саме цього року було створене Державне бюро кінотеатрів.

Протягом багатьох років існували різні думки з приводу цензури. Переломним в історії громадських дискусій щодо кіноцензури Швеції був фільм «491» режисера Вільгота Шемана, який спочатку хотіли заборонити, але все-таки він вийшов на екрани країни у 1964-му. Перед показом з цієї стрічки були вирізані три сцени: гомосексуального зґвалтування і сексу з собакою. Режисер Вільгот Шеман відзначив, що він тепер себе автором картини вважати не може і що уряду втручатися в сферу художнього кіно аж ніяк не варто.

Останній «порізаний» кінофільм у Швеції – гангстерська драма «Казино» Мартіна Скорсе́зе. Було це в 1995 році.

Що змусило шведських політиків врешті-решт, здати бастіон кіноцензури? Андреас Карлссон представник однієї з правлячих партій – Християнських демократів – стверджує: «Часи зараз інші, технічний розвиток абсолютно змінив ситуацію. А в нашій партії ми обговорювали питання про те, де проходять межі в політиці. Обговорювали наші колишні переконання й погляди і вирішили, що від кіноцензури слід відмовитися». Слід зауважити, що саме християнські демократи до останнього, довше за інших виступали за її збереження.

Один із найзавзятіших захисників кіноцензури у Швеції, психолог Крістер Ульссон, вважає, що нова техніка перемогла: «Треба бачити, що відбувається в реальності. Важливо, що збереглося вікове обмеження – 15 років. Але слід визнати, що сьогодні можливостей подивитися щось неприйнятне набагато більше, аніж тільки в залі кінотеатру,  тому кіноцензура себе вичерпала».

Медіаграмотність за матеріалами sverigesradio.se