Фелікс Росія?

Скрін-шот Інтер

Телеканал «Інтер» зробив черговий власний проект, що називається «Подорожі в часі». Присвячений, як написано в прес-релізі, «памяти прошлого». Дуже влучно сказано, але..

Минуле, як відомо, в кожного різне. І пам’ять про нього, відповідно, дуже відрізняється в різних народів.

Можна пам’ятати свої історичні помилки, повертаючись до їхнього аналізу. Щоб не наступати на граблі ще й іще. Тож коли наші телевізійники створюють історичні проекти, темами їхніх досліджень здебільшого стають трагічні сторінки. Хоча їхні покази аж ніяк не впливають на поведінку тих, кому вони адресовані — можновладців. Проте свою велику просвітницьку місію й «Машина часу», й «Історична правда», й почила (йде в повторах на «Мега») «В пошуках істини» виконували й виконують досі. Вони про минуле, якого не варто повторювати. Відтак усі ці проекти працюють на майбутнє.

Телеканал «Інтер», тим часом, вирішив занурити свого глядача в атмосферу побутового життя в українських містах під Російською імперією.

Зроблено це досить добротно, із залученням історичних документів — довідників, газетних оголошень тощо. Фішкою цієї докудрами є те, що ролі панянок і джентльменів сторічної давнини виконують обличчя каналу — Жанна Тихонова, Ірина Юсупова, Анастасія Даугулє, Роман Кадємін та Андрій Данилевич.

За сюжетом кожної серії, ці обличчя, перевдягнуті за тодішньою модою, поринають в атмосферу життя наших гіпотетичних предків на теренах колишньої Російської імперії. І виявляється, що жилося цим гіпотетичним предкам просто-таки чудово. Вони могли сісти на потяг Київ — Варшава і рвонути на шопінг. Саме на шопінг, а не ще кудись. Це, вочевидь, така собі спроба наблизитися до сучасної аудиторії, яка ще не так давно могла собі дозволити той шопінг не в якійсь там Варшаві, а в самому Мілані.

Ці предки сто років тому активно займалися спортом, а також залюбки відпочивали на одеських курортах, танцювали модні тоді танці, дивилися німе кіно й цілувалися в місцях для поцілунків.

Одне слово, не життя це було, а суцільна халва з медом.

Ведучі й журналісти «Інтера» в своїх «Подорожах у часі» досить ефектні, проте не надто органічні. Їхній маскарад не приховує штучності ані підходу до «памяти прошлого» авторів проекту, ані його виконавців.

Пригадую, такий самий ефект колись викликав один із перших костюмних російських серіалів «Графиня де Монсоро». Було враження, що режисер зібрав купу акторів, перевдягнув їх у середньовічне вбрання й змусив визубрити текст, не вимагаючи хоч якогось занурення в характери персонажів та особливості історичної епохи. Вийшов якийсь дешевий маскарад, де маски не розуміли, навіщо вони тут.

Звісно ж, ведучі та журналісти телеканалу «Інтер» не професійні актори, та й не стояло перед ними завдання зіграти ролі. Вони мають просто розповісти глядачеві про те, як і чим жив умовний середній клас українських міст у складі Російської імперії. Саме цей клас міг собі дозволити подорожувати на шопінг до Варшави, зупинятися в найшикарнішому готелі Одеси «Лондонський» або ж двічі на день міняти сукні на відпочинку.

Про те, чим жили прості люди, можемо дізнатися хіба що з подробиць пляжного життя в Одесі від Андрія Доманського в ролі «бідних верств населення». Ці верстви, в представника яких перевтілився Доманський, теж могли дозволити собі відпочинок на Куяльнику, але набагато скромніший. Приміром, лікувальні грязі лиману він мусив копати сам, обмастившись ними просто на березі.

Ну й підвечеряти на тому самому березі підсмаженими на металевому листі мідіями (в ролі умільця, який годує Доманського, — його партнер із програми «Готуємо разом» Андрій Дромов).

У цьому пляжному епізоді з’являється на березі моря коробейниця з усілякими смаколиками. Зрозуміло, що її появою сценаристи хотіли підкреслити «связь времен», мовляв, пахлаву медову, варену кукурудзу продавали на одеських пляжах уже сто років тому. І все б нічого, якби ця коробейниця не була вдягнута в лубочно-російський народний костюм. Навряд чи простим одеситам, які торгували своїм нехитрим крамом на пляжах сто років, спало би на думку так одягатися. Чи вони всі були істинними «русскими» й ходили берегом моря виключно в кадрильних спідницях до п’ят, та ще, може, із самоварами й балалайками?

І це не перший знак того, що новим проектом «Інтер» перекидає місток від своєї звичної вже ностальгії за Радянським союзом ще глибше, аж до Російської імперії.

Аж надто часто, нав’язливо навіть, лунають у всіх серіях докудрами слова про Київ чи Одесу з Варшавою як «города Российской империи». Такого відвертого замилування «раньшей жизнью» у великій імперії на українському телебачення ще не було.

Як на мене, знак дуже небезпечний. Можна припустити, що такими проектами канал втягує глядача в парадигму ідеї «великого русского мира», ретранслюючи тим самим послання російських федеральних каналів.

Чи, може, це просто подарунок до очікуваного повернення в лоно родини Дмитра Фірташа? Адже панночки в сукенках стародавнього крою, джентльмени у фраках, благородні пристрасті німого кіно — це так красиво й романтично. Не те що революції всякі, що руйнують райське життя. Тьху на них!

P. S. Софія Андрухович для назви свого роману «Фелікс Австрія» взяла гасло Австро-Угорщини Bella gerant alii, tu felix Austria, nube (нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби). Але якщо Австрію сто років тому можна було вважати щасливою («фелікс»), із її розквітом мистецтв і конституційними правами громадян, відтак галичани мають повне право ностальгувати за тими часами, то Російську імперію назвати щасливою язик не повертається. Зрештою, це «щастя» закінчилося найкривавішою революцією в світі. Яка, на думку авторів проекту «Подорожі в минуле», дуже вплинула на життя «городов Росийской империи» хіба тим, що скасувала моду.

comments powered by Disqus