Гібридна війна: інформаційна складова

Фото: metro.com.ua

Гібридна війна не несе в собі нічого принципово нового. Це нова комбінація старих елементів, які вже були в ужитку. Реально це перевернутий варіант того, що має місце у випадку нерегулярної війни, де задіяні повстанці чи партизани. Повстанці – це цивільні зі зброєю, а «зелені чоловічки» –це військові з прикметами цивільності. Тобто в першому варіанті відбувається «перехід» цивільних у військових, в другому – військових у цивільних.

Важкість боротьби з повстанцями пов'язана з тим, що їх складно відрізнити від населення. Це цивільні особи, котрі вдень працюють, наприклад, у полі, а вночі беруть у руки автомат. Або цивільні, котрі воюють, але вони теж принципово залежні від підтримки населення.

Саме це призвело до зміни парадигми такої війни. За Д. Кілкулленом тепер головним є не знищення супротивника, а захист місцевого населення, надання йому гарантій безпеки, щоби відірвати населення від бойовиків. Тобто в цій війні відбулася зміна орієнтації: з супротивника на населення. Гібридна війна реально робить таку ж заміну: з військових на населення, тому і тут робота з населенням, в нашому випадку Криму чи Донбасу, виходить на перше місце.

Сьогодні Кілкуллен додав ще ідею мегатрендів, які будуть визначати простір майбутньої війни. Це урбанізація, як тенденція людей переходити жити у містах. Це літторалізація, як тенденція розташування міст на узбережжі. Та зв'язаність, як посилення різних видів зв'язку між людьми. Нічого нового в цих трендах немає, просто відбувається пришвидшення стосовно поширення таких тенденцій. Тобто майбутня війна – це війна в містах.

У цій міській війні й виникають типи супротивників, із якими Україна зустрілася в гібридній війні, бо це недержавні збройні угрупування, що використовують асиметричні методи боротьби. Сюди відносяться не лише бійці зі зброєю, а й усі, хто належать до таких угруповань. Їх ще називають «новим класом воїнів» чи «підприємцями конфлікту».

У російському варіанті гібридної війни задіяні не лише збройні сили. Росія активно використовує проти України ще два види впливу: внутрішній і зовнішній. Впливові політики та партії (а якщо вони невпливові, Росія все одно подає їх як впливових у власних ЗМІ) підтримують точку зору Росії, намагаючись створити відповідний тиск на Україну. Назвемо цей феномен створенням і активацією союзників як всередині країни, так і в світі.

Кілкуллен, підкреслюючи особливу роль інформації у боротьбі з повстанцями, акцентує наступне: «Інформаційну кампанію слід вести на глобальному, регіональному та локальному рівнях, бо сучасні повстанці звертаються до глобальних мереж симпатії, підтримки, фінансування та рекрутування».

Але сьогоднішня гібридна війна розгорнута на всіх можливих напрямках, це не лише інформаційна війна. Це одночасно економічна, репутаційна, смислова, людська... На неї повинні працювати всі, хто має вплив на населення: актори, співаки, письменники, режисери. Військові дії задають лише фон для більш масштабної війни в людському розумі. Це скоріше гуманітарна війна, в якій військові дії є другорядними. Коли ми в першу чергу звертаємо увагу на них, ми робимо помилку.

Росія виграє в Криму, максимально використовуючи саме інформаційну війну. Не було жодного пострілу, а війська залишили Крим. Тобто зовнішній вплив виявився сильнішим за внутрішній. Це при тому, що ситуація розгорталася на очах всієї країни й тривала не один день.

Ось висловлювання на цю тему британського військового аналітика Р. Торнтона [4]: «Російський інформаційний продукт розрахований на вплив на розум. Однак ті, на кого впливають, повинні бути відповідно підготовленими. Москва є у виграші стосовно цієї умови, оскільки нові незалежні держави, що раніше були частиною Радянського Союзу, мають велику кількість етнічних росіян, як і російськомовних громадян. Ці російські меншини в таких країнах як Україна, Прибалтика, Молдова та Грузія є принциповою ціллю сьогоднішньої кампанії інформаційної війни з Москви».

До акценту на мові слід додати акцент на культурі, літературі, медіа, за якими стоїть відповідна картина світу. Мова важлива, але спільна картина світу важливіша. Як бачимо, у випадку Криму навіть військову зброю було переможено зброєю гуманітарною. Правда, до неї входила не лише картина світу, а й деякі методи впливу з арсеналу спецслужб типу фіктивних дзвінків із дому до командирів (див. деякі деталі тут).

Російські операції в Україні порівнюють із китайською концепцією війни без обмежень. У ній теж дуже багато невійськових інструментів. Виділяють однотипні російські елементи:

- інвестиції,

- купівля медіа, підтримка політичних партій,

- розвідувальне проникнення в європейські структурі,

- встановлення зв’язків між релігійними інституціями,

- використання нерозв’язаних етнічних конфліктів,

- підтримка російських засобів інформації за кордоном (типу Russia Today),

- координовані кібератаки.

Як бачимо, працюють усі відомі сфери, що має країна. Але в такій ситуації вони отримують ще додаткове завдання.

Аналітики бачать три країни, що активно ведуть подібні війни без обмежень: Росія, Іран, Північна Корея. І всі вони націлені на США, їхніх партнерів чи союзників. Китайська модель має досить цікаві вісім складових:

- будь-який напрям,

- синхронія,

- обмежені цілі,

- необмежені засоби досягнення обмежених цілей,

- асиметрія,

- мінімальне споживання, тобто мінімум ресурсів,

будь-які засоби, яки визначаються виключно досягненням цілей,

- постійний динамічний контроль.

Про паралелі з китайською моделлю війни без обмежень пишуть і інші дослідники. До речі, остання робота завершується наступним висновком: «Якщо російська доктрина і військова модернізація будуть продовжувати розвиватися на базі досвіду нелінійної війни, міжнародні актори побачать зростаючий вплив у майбутніх конфліктах нестандартних загроз. Аби протистояти нелінійним і нестандартним підходам до військових дій і визначення слабких місць, треба на початку зрозуміти й оцінити ці підходи, щоби попередити паралізуючі та незворотні політичні ефекти».

В кримській операції автор побачив наступні фази:

- попередня дестабілізація,

- уведення в оману,

- інформаційна операція,

- обмежена військова інтервенція.

І Крим дійсно пройшов ці фази.

Згадаймо також велику кількість суто цивільних цілей типу захоплень адміністрацій, які були в цих операціях. Все це робиться для майбутньої легітимізації своїх дій в очах населення в майбутніх інформаційних діях, а також для вироблення потрібного іміджу в очах міжнародної спільноти. Оскільки це «перекладається» як «народ взяв владу в свої руки».

Цікаво, що навіть невелика кількість регулярних військ атакуючої сторони створює ризик, що веде до невтручання: «Якщо навіть сили підтримки не входять глибоко в країну, їх присутність у прикордонних областях, як правило, з обох боків кордону, суттєво необхідна. Вони також можуть створювати складності для інших країн, що розмірковують про допомогу: бажання відповісти військовими засобами навіть проти малої кількості регулярних військ, що діють в іншій країні, може перетворити ситуацію в міжнародний конфлікт. Багатьом країнам не вистачить сміливості піти на такі ризики».

Українська ситуація чітко продемонструвала справедливість цього висловлювання. Допомога на словах досить важко переходила до допомоги справжньої. А у випадку війни одних слів про допомогу замало.

Світ сьогодні шукає розуміння того, що являє собою гібридна війна й які наслідки вона буде мати в наступному (див., наприклад, спробу зрозуміти цю війну за допомогою біомедичної метафорики). Війна все одно залишиться війною, як би ми не намагалися її прикрасити.

Багато дослідників вважають, що США ще знаходяться у війні індустріального типу в той час, як їхні супротивники вже воюють за законами інформаційної війни [Lawson S.N. Nonlinear science and warfare. Chaos, complexity and the U.S. military in the information age. - New York, 2014]. Із нашої точки зору, саме це дає можливість пояснити, як невеликі групи терористів створили та створюють загрозу серйозним арміям світу. Хоч Аркілла і Ренд вже давно вивчали досвід сепаратистського руху в Мексиці, статус якого якраз і був побудований на зв'язку зі світовими ЗМІ й транснаціональними неурядовими організаціями [див. тут і Ronfeldt D. a.o. The Zapatista social netwar in Mexico. - Santa Monica, 1998].

Найважча ситуація, яку породжує гібридна війна, є її непередбачуваність. Як підкреслюють дослідники асиметричних конфліктів [Ayalon A. a.o War by what means, according to whose rules? - Santa Monica, 2015]: «Від західних демократій очікується поведінка, що відповідає правилам, у той же час від терористів, за визначенням, цього не очікують».

Із іншої сторони, саме це стає завданням гібридної війни. Адже, наприклад, такий її інструмент планування як рефлексивне управління супротивником якраз і будується на подібних цілях, бо в основі його лежить управління сприйняттям, для чого використовують різні види дезінформації та маскування [див. Махнин В.Л. О рефлексивных процессах в противоборстве боевых систем // Информационные войны. - 2012. - № 3; Киселев В.А., Воробьев И.Н. Гибридные операции как новый вид военного противоборства // Военная мысль. - 2015. - № 5]. Тобто помилка в прийнятті рішення супротивником закладається наперед, саме вона стає елементом управління супротивником [Thomas T. Russia’s military strategy and Ukraine: indirect, asymmetric—and Putin-Led// Journal of Slavic Military Studies. - 2015. - Vol. 28. - I. 3].

Ми говоримо про гібридну війну як про невоєнну війну, оскільки в ній військові мімікрують під цивільних. У ній гравці державного рівня ховаються за гравцями недержавного рівня. Єдине, що перші надають військове спорядження, інструкторів, командирів і цілі для других. Відповідно виникають серйозні завдання інформаційного рівня:

- пропагандистське створення ворога для населення на власному національному рівні,

- активація гравців недержавного рівня до збройних дій,

- демобілізація супротивника від активних дій.

Гібридна війна буде надавати перевагу тому, хто вміє працювати з масовою свідомістю. Сторона, що атакує, повинна доводити справедливість своїх дій як власному народові, так народу, на який націлена атака. А для атакованої сторони досить важко давати відповідь такій неоголошеній війні.

Гібридна війна стала здобутком нового часу саме тому, що багато потрібних для неї завдань можна виконати за рахунок інформаційного компоненту. Чим сильнішим стає розвиток інформаційного компоненту, тим легшим буде виконання цих завдань.

 

comments powered by Disqus