Україна – ЄС – Росія: гра не закінчується?

Фото: lenta-ua.net

MediaSapiens оглянув, як світові ЗМІ пишуть про Україну в переддень вільнюського саміту. В поле нашої уваги потрапили ті публікації, які є у вільному доступі в інтернеті англійською, німецькою та польською мовами.

«Пауза» у євроінтеграції України стала топ-темою міжнародних рубрик. Несподівана заява українського уряду минулого тижня, мітинг 24 листопада, заяви президента і продовження протестів – ці події висвітлювались у новинах та аналітичних статтях, де журналісти намагалися розібратися у «незбагненній» українській політиці.

Чимало світових ЗМІ критикували не лише Москву за тиск та Київ за несподівану «паузу», але й Брюссель. ЄС дісталося за те, що не запропонував прагматичну альтернативу економічному тискові Росії, натомість зосередився на питанні Тимошенко. Це була стратегічна помилка брюссельських чиновників, писали у першу чергу європейські журналісти, яка може дуже дорого коштувати цілій Європі.

Також, на відміну від українських медіа, іноземні розглядають українську ситуацію в геополітичному контексті: їх мало цікавлять містечкові «розбірки» українських політиків, натомість вони переймаються майбутньою долею цілого континенту та Східної Європи зокрема, а дехто навіть припускає появу нової залізної завіси.

Висвітлення мітингів

Значну увагу було приділено сутичкам демонстрантів із правоохоронними органами біля Кабміну. Кадри розпилювання сльозоточивого газу з’явилися на низці сайтів, зокрема Daily Mail, The Independent, Reuters, New York Times. Втім, у подробиці цього протистояння журналісти не заглиблювалися. «Дехто бився з правоохоронцями, які були вдягнуті у газові маски, був розпилений сльозоточивий газ, проте не зрозуміло, чи це поліція, чи демонстранти використали його», – пише про інцидент NYT.

Reuters зазначив, що мітинг був «найбільшим зібранням із часів продемократичної Помаранчевої революції дев’ять років тому». Фактично всі видання проводять паралель із 2004 роком та нагадують, що саме тоді було оскаржено перемогу Віктора Януковича на виборах. При цьому збіг мітингу з річницею революції називають «пікантною» обставиною.

Німецькі медіа не менш активно висвітлювали протести в Україні на підтримку євроінтеграції. Більшість із них обов’язково нагадували, що це найбільші протести з часів Помаранчевої революції. Герхард Гнаук у статті для Die Welt «Ми втрачаємо Схід?» зауважує, що в Україні, для тих людей, які вийшли на демонстрації, Європа є синонімом надії. «Щоб бути точнішим: по-перше, процвітання; по-друге, безпеки; по-третє, свободи. Ці три речі близькі й дорогі всім людям», – зазначає журналіст.

У кількості учасників мітингу іноземні видання так само розходяться, як і вітчизняні, називаючи переважно цифру в 50 тис. або у 100–110 тис. «Поліція нарахувала 50 тис., але репортери ВВС сказали, що центром Києва рухалася велика кількість людей, і 100 тис. – це більш точна цифра», – пише BBC News (на сайті також є відео британського кореспондента з місця події). Повідомляючи про паралельний провладний мітинг, The Independent зазначає: «Хоча там кількість мітингувальників була не більшою, ніж 1000, представник міліції заявляє, що обидва мітинги були “однаковими за кількістю”». (Bloomberg якраз і посилається на представників міліції та пише про 24 тис. на паралельному мітингу.)

Якщо розходження щодо чисельності протесту були, то його причини видання називали чітко – незгода з рішенням влади призупинити процес євроінтеграції, вимога підписати угоду про асоціацію з ЄС. Майже у кожній статті наводиться якась цитата «пересічного громадянина» – учасника мітингу (з вказуванням віку, переважно молодь), суть цитат зводиться до того, що українці бачать своє майбутнє у Європі, а не з Росією. Журналісти не забувають згадати про прапори Євросоюзу, які тримають протестувальники.

Втім, із англомовних ЗМІ незрозуміло, чи підтримують мітингувальники опозиційні партії. Крім того, далеко не всі зазначають, що протест розпочався ще до 24 листопада, найближчим був The Independent: «Раніше цього тижня опозиція країни, медіа та громадські активісти зібралися разом, щоб закликати до масового протесту проти рішення уряду відмовитися від історичної торгівельної та політичної інтеграційної угоди з ЄС. Ця угода розглядалась як крок колишньої радянської держави до Заходу, далі від владного російського впливу. І Україна відповіла. Удень вулиці були заповнені натовпом».

Про роль опозиції видання також писали по-різному. Здебільшого зазначали, що протести – це ідеальна платформа для наступу проти президента, і що Арсеній Яценюк уже заявив – «зрада Януковича національним інтересам» є достатньою причиною для імпічменту. Інакше про вплив опозиції написав The Wall Street Journal: «Опозиція, слабка та розділена, без свого головного лідера, колишнього прем’єра Юлії Тимошенко, виявилася нездатною капіталізувати протести, і це незважаючи на опитування, які засвідчують, що українці хочуть інтеграції з ЄС, а не з Росією». Видання цитує Аманду Паул, аналітика Європейського центру політики, яка заявляє, що опозиція слабка, а люди в Україні «ситі по горло політиками».

Німецькі ЗМІ у свою чергу не обійшли увагою того факту, що Юлія Тимошенко оголосила голодування на знак солідарності з протестувальниками. І оперативно відреагували в новинах на вівторкове інтерв’ю Віктора Януковича українським телеканалам, у якому він заявив, що Україна ще недостатньо конкурентоспроможна, щоб підписувати Угоду про асоціацію. Незважаючи на всі обставити ЄС не вважає поки, що все втрачено. Не можна сказати на сто відсотків, що Угоду про асоціацію не буде підписано на саміті у Вільнюсі, цитує Spiegel-online (27.11.13) міністра закордонних справ Литви Лінаса Лінкевічуса.

Німецька преса одностайна в оцінці такого несподіваного кульбіту української зовнішньої політики. Це стало можливим лише через тиск Кремля, вважають німецькі журналісти.

Велика геополітична гра

«Завжди треба брати до уваги, що українська влада може змінити своєму слову та здивувати. І вона так і зробила цього разу. Україна була близька як ніколи до того, аби перетнути кордон між Росією та Заходом», – пише The Economist. Більшість видань оцінили відмову продовжувати євроінтеграцію у глобальному контексті – і в першу чергу як перемогу Росії.

«Розворот [української влади] – це велика перемога для Росії, яка агресивно намагалася зірвати угоду. Кремль розглядає угоду як західне вторгнення на свою історичну територію… Російського президента Путіна може також лякати більш демократична Україна, яка буде контрастувати з його “керованою демократією” – системою маніпулятивних виборів та нетерпимістю до інших поглядів», – пише Associated Press.

Аналізуючи сьогоднішню ситуацію, видання згадують прогнози Збігнева Бжезінського, який 20 років тому казав, що без України Росія вже не буде імперією, а зберігаючи Україну у своїй сфері впливу вона автоматично залишається імперською державою. «Втрата» України відсуне кордон Росії назад, де він був у 17 столітті – і це буде провалом проекту євразійського союзу.

«ЄС завжди позиціонував себе як об’єднання, яке не грає у геополітичні ігри, – Reuters цитує Ульріха Спека, науковця Carnegie Europe, який аналізує ситуацію – Але іронія в тому, що натиск Путіна змусив ЄС грати у велику політику, тож зараз це стало великою геополітичною грою». Видання зазначає, що навіть якщо угоду буде підписано, очевидно, що Тимошенко залишиться за ґратами (принаймні найближчим часом), а це стало би «плямою на совісті ЄС», проблемним питанням, яке європейським дипломатам було б важко ігнорувати. Однак зараз Україна і її судова система стають «московською проблемою».

Англомовні ЗМІ часто проводять паралелі із ситуацією у Вірменії та інших країнах Східного партнерства. «Путін зірвав переговори Вірменії з ЄС, застосовуючи ту ж тактику залякування, що й з Україною, – йдеться у редакційній статті Washington Post. – Дві інші колишні радянські республіки кинули йому виклик; незважаючи на загрозу російської помсти, Грузія та Молдова збираються приєднатися до асоціації з ЄС цього тижня».

Причинам зриву угоди між Україною та ЄС увагу приділив The Economist у статті «Політика жорсткого тиску»: «Тож питання в тому, що змусило Януковича змінити рішення щодо Росії в останню хвилину? І чи він взагалі колись мав намір підписати угоду? Янукович, який був ізгоєм для Заходу у 2004 році, коли намагався підробити результати президентських виборів, ніколи не розглядав Євросоюз як природне для себе середовище. Зближення України з Брюсселем не було стратегічним вибором, що ґрунтується на довготермінових інтересах своєї країни, це зближення базувалося на мінливих та короткострокових інтересах Януковича і його сім’ї. Сім’я, на відміну від української економіки, здається, стає все сильнішою та сильнішою. Все, що робить Янукович, продиктовано президентськими виборами у березні 2015-го. Його рейтинг все більше знижується, і, щоб залишитися при владі, він має чи вдаватися до тиску (що важко робити, якщо Україна стане асоційованим членом ЄС), чи давати хабара виборцям готівкою, якої він не має. Найбільш прийнятною опцією для нього є отримання грошей від Росії в обмін на призупинення інтеграції з ЄС». Далі видання припускає, що спочатку вимогою Путіна за дешевший газ і підтримку на виборах-2015 був вступ до Митного союзу. Однак, очевидно, Янукович відмовив у цьому і Путін зрозумів, що «гра стала надто ризикованою», тож він облишив свою вимогу вступу до Митного союзу, а замінив її відмовою від асоціації.

Головним мотивом відмови Віктора Януковича від угоди є небажання чесного протистояння під час виборів, якого б вимагав ЄС – ця думка звучить і в інших виданнях. «Він обрав російський шлях того, як робляться справи, – цитує WSJ Ендрю Вілсона, аналітика Європейської ради зовнішніх справ. – Багато грошей пошвидше без вимог щось робити». «Він зробив вибір для власної користі, – каже Аманда Паул із Європейського центру політики. – Не буде спроб реформ і Тимошенко залишиться за ґратами. Це повернення до звичайного бізнесу як завжди».

Тим не менш, експерти не виключають, що після 2015 року Віктор Янукович може знову звернути свою увагу на Європу й поновити переговори для того, аби задовольнити більшість виборців, які прагнуть євроінтеграції.

Німецькі журналісти теж вважають, що Україна змінила курс під тиском Путіна. «Але, як кажуть у Києві, гра на цьому не закінчується: той факт, що ЄС зараз сказали ні, аж ніяк не означає, що інтеграційному проекту Росії на основі пострадянського Митного союзу скажуть так. Виграно трохи часу; Україна сподіватиметься на співпрацю і допомогу з боку Заходу», – намагається додати оптимізму Герхард Гнаук у своїй статті для Die Welt «Ми втрачаємо Схід?». Але всі прекрасно розуміють, що цей час не обов’язково буде використано з користю. Тим паче, що мінятимуться обставини і в самому Євросоюзі, адже через півроку вибори до європарламенту.

Die Welt пише не лише про Україну, але й загалом про східну політику Євросоюзу, і зокрема про його увагу до Молдови та Грузії, які сподіваються на саміті у Вільнюсі парафувати угоду з ЄС. Якщо ЄС послабить євроімпульси для цих країн, то він може втратити і їх, зазначає видання. Адже в Молдові незабаром вибори. «Якщо молдавани не отримають від ЄС чіткого сигналу у вигляді безвізового режиму, то на виборах можуть знову перемогти комуністи». Це знову ж таки лише посилюватиме Росію.

«Рішення Януковича сказати “ні” євроінтеграції – це не бажання більшості українців. Це бажання Путіна. Януковичем керував страх перед Тимошенко та бажання втримати владу», – пише у своєму коментарі для Die Zeit журналіст Штефен Добберт. У його публікації «Тимошенко як помилка» звучить теза, на якій англомовні медіа не акцентували увагу. Добберт називає грубою помилкою ЄС те, що він сфокусувався на Тимошенко. «Тимошенко стала мимовільною перешкодою для власного народу», – пише він.

Цікаво, що через кілька дні фактично цю ж тезу повторить в інтерв’ю Die Welt Віктор Ющенко. «В стратегії ЄС останні роки були помилки», – вважає екс-президент України. На його думку, Брюссель зациклився на деталях. А окремі аспекти, як у випадку з Тимошенко, на його думку, були надміру політизовані. Віктор Ющенко переконаний: якщо Україна приєднається до Митного союзу, вона лише підтвердить «колоніальний статус». «Росія каже: ми приймаємо вас такими, як ви є, без особливих умов та законодавчих змін. Тільки віддайте нам свою волю. Але це фактично запрошення до рабства», – переконаний Ющенко.

Для Німеччини цей тиждень є тижнем великої світової політики, пише редактор з особливих доручень газети Die Zeit Тео Зоммер, згадуючи у цьому контексті не лише Україну, але й Іран та Афганістан. У колонці «Нова залізна завіса?» він пише: «Можливий провал стратегії ЄС “Східне партнерство” матиме велике значення для нас. Ідеться про два основоположні питання: де повинні пролягати східні кордони ЄС і західні кордони російської сфери впливу? І якими будуть відносини між Росією та ЄС у майбутньому – засновані на співпраці чи антагоністичні?». Зоммер вважає, що ці питання важливіші за нинішні спекуляції про те, хто й на кого зараз чинить більший тиск.

На його думку, насправді йдеться про нову велику геополітичну гру. Зоммер також пише про імперські прагнення Путіна. Але зазначає, що Путіну не так легко реалізувати свій проект пострадянської інтеграції. Він цитує шеф-редактора Russia in Global Affairs Федора Лук’янова, який написав, що навряд чи Москва стане центром Євразії, це місце радше займе Пекін чи Анкара. Путін бачить Україну своїм «ближнім зарубіжжям», зазначає Тео Зоммер, «проте він забуває, що Україна є і нашим ближнім зарубіжжям. Якщо ця суперечка посилюватиметься, це може призвести до того, що виникне нова форма залізної завіси, яка відкине континент на Заході та на Сході на сорок років назад».

Саме тому Зоммер вважає, що ЄС, Україна та Росія повинні утрьох сісти за стіл переговорів і вирішити суперечку розумно.

Але не всі поділяють таку думку. Райнхард Везер із Frankfurter Allgemeine Zeitung вважає, що Путіну немає місця за столом, за яким Україна та ЄС будуть обговорювати свої відносини. З іншого боку, він також реалістично оцінює українську владну верхівку, зауважуючи, що для неї «особиста влада та прибуток є важливішими за долю країни». «Скарги можновладців із Києва на те, що ЄС не запропонував достатню компенсацію російському тискові, безцеремонні», – пише Везер. Адже «важко дати кредит режимові, який корумпований та не дотримується слова». При цьому «ЄС повинен тримати двері відкритими, хоча б заради себе самого», – пише редактор FAZ. На його думку, Євросоюз не повинен заохочувати Путіна, оскільки має зобов’язання щодо захисту своїх членів у Центральній та Східній Європі.

У польських ЗМІ також шукають пояснень несподіваному рішенню українського уряду. Янукович «від початку переговорів перевіряв, як далеко ЄС може посунутися у своїх умовах та в своїй пропозиції, і вирішив, що це для нього замало», – коментує для видання Rzeczpospoolita Йоерґ Форбріґ, експерт берлінського відділу German Marshall Fund.

Тижневик Newsweek Polska пише, що призупинивши євроінтеграцію, Україна дрейфуватиме поміж Європою та Росією: «Вона залишиться в чистилищі, яке сама собі збудувала. Ні Схід, ні Захід, ні імперія, ні васал. Країна Зомбі».

Винна у такій ситуації перш за все сама Україна, яка довела економіку до краю прірви й залишилася беззахисною перед погрозами ембарго з боку Володимира Путіна, наголошує журналіст Єнджей Бєлецкі у колонці для газети Rzeczpospolita.

Він також критикує Брюссель, який припустився помилки, поставивши умову звільнення Юлії Тимошенко: «Таким чином стратегічні питання стали заручниками особистої ворожості між українськими лідерами». Депутат Європарламенту Збіґнєв Зьобро у коментарі Польському радіо зазначив, що Євросоюз висунув вимоги, яких Київ не міг виконати. На його думку, потрібно було дати Україні «реальну економічну пропозицію» з огляду на тиск Росії.

Тижневик Polityka, тим часом, аналізує соціологічні дослідження, з яких виникає, що поляки підтримують євроінтеграційний курс України більше, ніж самі українці. Згідно з наведеними даними, половина українців прагне до інтеграції з Європою. Тоді як за вступ України в ЄС виступають дві третини поляків.

На важливості України теж наголошують політики. «Немає вільної Польщі без вільної України», – заявив словами Єжи Ґєдройця колишній президент Польщі Лех Валенса. А його колега Александр Кваснєвський у розмові для Радіо Zet порівняв Володимира Путіна із Петром І та Йосипом Сталіним за його намагання створити нову імперію. На думку Кваснєвського, євроінтеграція України – це «битва за майбутнє нашого континенту».

Саме тому Польща не здається. Gazeta Wyborcza пише, що у столиці Литви з ініціативи польської сторони мають прийняти «Вільнюську декларацію» із підтримкою для країн Східної Європи та з пересторогою для Росії у втручанні у внутрішні справи сусідів. 

comments powered by Disqus