У Олени Теліги — німб воєнної поетеси. Її доля пов’язана з підпіллям ОУН і героїчною смертю. Вона писала напередодні та під час Другої світової війни, повернулася до окупованого Києва й загинула в Бабиному Яру, розстріляна нацистами разом з іншими учасниками антигітлерівського підпілля. Тож Олена Теліга стала прикладом жінки, яка не відступила від власного вибору навіть перед лицем смерті.

Але поезія її значно ширша за теми честі й війни. Її вірші — це насамперед лірика: любовна, пейзажна, філософська. У ній багато мрій і узагальнень, тонких нюансів, роздумів про жіночу долю, людську гідність. Довгий час в Україні про цю поетесу знали вкрай мало. Її ім’я було вилучене з літературного процесу, її творчість замовчувалася, а читачі зверталися до неї переважно нелегально — через самвидав. Тут варто згадати слова Ліни Костенко про вірші Олени Теліги: «Цілі покоління їх не знають». Лише в останні десятиліття ця постать повертається до інтенсивного культурного обігу. Її іноді називають «другою Лесею Українкою» — порівняння, навряд чи коректне у науковому сенсі, але воно промовисто видає прагнення підкреслити масштаб авторки.

Не випадково 120-річчя Олени Теліги відзначається нині на державному рівні. Відбуваються літературні заходи біля її пам’ятника в Бабиному Яру, фестиваль жіночої поезії імені Олени Теліги, інші культурні акції. Від 1995 року діє Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги. Й цілком закономірним стало видання до її 120-ліття ґрунтовного бібліографічного покажчика, підготовленого фахівцями Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.

Цей покажчик — це не просто перелік книжок, статей і публікацій. За його 402 сторінками — копіткі дослідження задля повернення Олени Теліги в загальноукраїнський культурний мегапростір. Бібліографія робить те, чого ми давно потребували: дозволяє побачити справжній масштаб присутності Олени Теліги в українському письменстві.

Упорядники О. Білик та І. Негрейчук зібрали величезний масив матеріалів про поетесу, публіцистку, діячку українського національного руху, представницю празької культурної школи. Це видання дозволяє побачити масштаб постаті, яку Дмитро Донцов свого часу назвав «Поеткою вогняних меж».

За радянських часів твори Олени Теліги в Україні поширювалися переважно неофіційно. Натомість українська еміграція протягом десятиліть зберігала її спадщину, видавала її твори, публікувала дослідження та спогади. Бібліографія переконливо демонструє масштаб цієї роботи: книги й статті про Телігу виходили в Нью-Йорку, Філадельфії, Лондоні, Парижі, Торонто, Мюнхені й інших осередках української діаспори. Поки тут її ім’я було забороненим або небезпечним для згадки, українська еміграція зберігала її спадщину. Видавалися книжки, писалися статті, друкувалися спогади. Бібліографія показує: український світ за кордоном не дав цьому імені зникнути.

У покажчику зібрано відомості про публікації творів Олени Теліги в окремих виданнях, періодиці, колективних збірниках і навіть у маловідомих газетах. Тут сусідять добре знані сучасному читачеві хрестоматійні видання та рідкісні публікації української діаспори, розпорошені по різних країнах світу після хвиль еміграції ХХ століття.

Окрему цінність становить бібліографія публіцистики, промов, текстів до музичних творів, епістолярної спадщини поетеси. Видання охоплює матеріали за 1928—2026 роки, містить також висловлювання діячів культури про Олену Телігу та покажчики праць, присвячених її життю і творчості. За цими датами — не просто хронологія книжок. За ними — зміна епох, політичних режимів, культурних обставин, але незмінність одного: інтересу до людини, яка стала символом внутрішньої свободи і спротиву чужинцям.

Особливо вражає ретельність укладання. Після опису окремих видань подано інформацію про рецензії на них, що значно розширює можливості для подальших досліджень. Викликає подив і захват обшир оглянутих першоджерел — використано вітчизняні та зарубіжні фонди, друковані й електронні ресурси. У покажчику представлено, зокрема, чимало матеріалів 1939—1945 років, тобто періоду Другої світової війни — найтяжчого періоду європейської історії. Тоді Україна переживала окупацію, війну, більшовицькі репресії, а радянська система прагнула викреслити цілі пласти національної культури… Стає очевидним: саме українська діаспора у воєнні й подальші часи зберігала її ім’я та творчість.

Життя і смерть Олени Теліги утворюють драматургію, яка робить її постать співмірною з найвідомішими європейськими митцями, що чинили спротив агресії. Скажімо, особливий культ сформувався навколо розстріляного фашистами іспанського поета Федеріко Гарсіа Лорки. Доля Олени Теліги не менш промовиста і трагічна. Її життя і смерть так само вийшли за межі приватної біографії й стали притчею про свободу, свідомий вибір і честь.

Серед діячів українського підпілля ОУН, які загинули в Бабиному Яру від рук нацистів, молода поетка залишається однією з найяскравіших і найвідоміших постатей. Сьогодні часто говорять про «незламність». Найпереконливіший приклад цього поняття дала саме Олена Теліга. Недаремно еміграційна преса називала її «жінкою-лицарем». Сьогодні, коли ми читаємо її твори вже без цензури, бачимо: її значення далеко не обмежується лише героїчною біографією. Бібліографічний покажчик переконує: доробок Олени Теліги значно вагоміший, ніж це донедавна усвідомлювалося в Україні. Її твори нині входять до хрестоматій, підручників, навчальних посібників, а сама авторка посідає чільне місце в історії української літератури.

У покажчику відображено й численні сучасні форми вшанування Олени Теліги: встановлення хреста й пам’ятника в Бабиному Яру, проведення літературних акцій, публікації в інтернеті та відеоматеріали з ютубу.

Важливо, що сьогодні Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого виступає не лише як зберігач книжкових скарбів, а й як активний видавець. Передусім це стосується бібліографічних покажчиків — тих праць, які укладають фундамент для майбутніх розлогих досліджень.

Така важлива праця оприлюднена у наші важкі військові часи. Олена Теліга належить до покоління воєнних українських письменників, яких цілеспрямовано нищили за їхню любов до України. Цей мартиролог, на жаль, триває і нині. Але так само триває і наш спротив. Його чинники — не лише зброя на передовій. Бібліографи роблять це на своєму фронтирі — книжковому, документальному. І саме завдяки таким виданням постаті на кшталт Олени Теліги повертаються до нас — і допомагають жити, перемагати.

«Не треба слів. Хай буде тільки діло…»: до 120-річчя Олени Теліги. Бібліографічний покажчик. Упорядники: О. Білик, І. Негрейчук; загальна редакція — О. Сербін. Київ, Національна бібліотека України імені Я. Мудрого, 2026.