18 квітня 2026 року корпоративний акаунт компанії Palantir Technologies у мережі X опублікував розлогий допис, пояснивши його появу тим, що компанію «часто про це запитують» («because we get asked a lot»). Цей пост є поясненням ідеї так званої Технологічної республіки, втілений у 22 пунктах. Під цим переліком сказано, що ці пункти є фрагментами книги генерального директора Palantir Алекса Карпа та керівника відділу корпоративних комунікацій Ніколаса Замиски під назвою «The Technological Republic: Hard Power, Soft Belief, and the Future of the West» («Технологічна республіка: жорстка сила, м’які переконання та майбутнє Заходу»), дуже популярної книжки, яку водночас сварили та вихваляли американські рецензенти (в залежності від їхніх політичних поглядів)

Книга вийшла у 2025 році, автори описали її як «початок формулювання теоретичної основи» роботи компанії Palantir. Один із критичних коментарів у обговоренні описав книгу як корпоративно оформлений ідеологічний документ, створений для промоції бачення компанії.

На цей момент допис Palantir в X переглянуто 34 млн разів. Він містить понад 8 тисяч коментарів і 16 тисяч цитувань, 48 тисяч разів його додали в збережені дописи. Публікація маніфесту викликала величезний резонанс — документ коментували медіа та топменеджери, політики й блогери. Причина такої уваги до заяви технологічної компанії — контроверсійність пунктів, які багато хто сприйняв як ідеологію, що базується на нових принципах. Критики документа часто порівнювали маніфест Palantir з ідеологією технофашизму та називали перелік прикладом конкретного втілення ідей Кертіса Ярвіна та його прихильників.

Що собою являє компанія Palantir і чому цей маніфест варто сприймати серйозно

Компанія Palantir Technologies була заснована у 2003 році Алексом Карпом і його другом по Стенфорду Пітером Тілем, який незадовго до того непогано заробив на продажі своїй платіжної системи PayPal компанії eBay. Тіль — гарячий шанувальник Толкіна, тож назвав нову фірму на честь магічного кристалу, що дозволяє бачити в часі й просторі, в романі «Володар перснів». І назва в принципі описує першопочаткову ідею створення компанії: візуалізації великих масивів різнорідних даних, що дозволяє користувачам без технічної підготовки виявляти взаємозв’язки, збіги й аномалії через аналіз цих даних. Проаналізувавши їх, користувач має змогу побачити загрози національній безпеці. Завдяки цій системі, на думку творців компанії, можна б було побачити підготовку до теракту 11 вересня 2001 року.

Сьогодні Palantir є одним із найбільших постачальників аналітичного програмного забезпечення у світі. Програмне забезпечення працює як із традиційними структурованими базами даних, так і з неструктурованими джерелами (тексти, аудіо, відео), причому не потребує спеціалізованих навичок написання коду для їхнього використання, оскільки взаємодія з цими продуктами відбувається через інтуїтивний інтерфейс і запити природною мовою. Компанія постачає свої продукти американський армії, імміграційній поліції ICE, ЦРУ, АНБ, Міноборони та Національній службі охорони здоров’я Великобританії. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну наша країна використовує розробки цієї компанії для різних задач, а ще Palantir з того часу розширив співпрацю з НАТО.

Компанія часто обмежує розкриття деталей її контрактів із підрядниками, посилаючись на угоди про нерозголошення та міркування національної безпеки.

У цьому контексті маніфест компанії виходить далеко за межі корпоративної комунікації. Його слід читати як претензію на формування правил гри у сфері безпеки й управління даними — від актора, який уже глибоко інтегрований у державні інституції та працює з критично важливою інформацією. Фактично йдеться про спробу не лише обслуговувати державу, а й визначати логіку, за якою вона діє в цифрову епоху.

Двадцять два пункти, що сколихнули світ

Маніфест Palantir охоплює теми, які зазвичай не фігурують у корпоративній комунікації IT-компаній. Перший же пункт стверджує, що Кремнієва долина «перебуває у моральному боргу» перед країною, яка забезпечила її злет. Саме тому тепер інженерна еліта несе «пряме зобов’язання» брати участь в обороні держави.

Palantir засуджує «тиранію застосунків» — на думку компанії, iPhone є «можливо, вищим досягненням цивілізації», але таке сприйняття  «обмежує наше уявлення про можливе» застосування цієї інновації. Також компанія пропонує орієнтуватися на «жорстку силу» — бо «здатність вільних і демократичних суспільств перемагати вимагає більшого, ніж моральні аргументи». У новому світі ця сила буде «побудована на програмному забезпеченні». Ця частина пунктів, по суті, заперечує демократію та лібералізм і просуває тиранію.

Окремий пункт присвячено неминучості ШІ-зброї: «Питання не в тому, чи буде створено зброю на базі ШІ — а в тому, хто і з якою метою її створить. Наші противники не будуть витрачати час на показові дебати». Атомна ера, на думку Palantir, добігає кінця — «наступає нова ера стримування, побудована на базі ШІ».

Є у маніфесті ще більш провокаційні тези. Компанія закликає «переглянути» повоєнну «нейтралізацію» Німеччини та Японії, називаючи роззброєння Німеччини «надмірною реакцією, за яку Європа зараз платить високу ціну». Маніфест хвалить Ілона Маска, якого «культура майже висміює» за інтерес до «великих наративів». Не лише про ШІ та військову справу пише Palantir — компанія пропонує повернути військовий призов й утриматися від «поверхневої спокуси порожнього плюралізму», що може сприйматися як іще один заклик відмови від демократії як політичного устрою.

Але найбільш резонансним став 21-й пункт маніфесту. Palantir прямо заявив: «Зараз усі культури вважаються рівними. Критика й оцінні судження заборонені. Але ця догма ігнорує той факт, що певні культури і субкультури творили дива, тоді як інші виявлялися посередніми або, що ще гірше, — регресивними і шкідливими». Це формулювання фактично легітимізує ієрархію культур і відкриває простір для їхнього «оцінювання» за критеріями ефективності чи корисності. Ця логіка, по суті, виправдовує політику дискримінації, бо одні групи наперед оголошуються «кращими», а інші — «проблемними» чи «шкідливими».

Чому цей маніфест є політичною ідеологією

Попри форму корпоративного тексту, маніфест не є набором PR-тез чи спробою сформулювати візію технологічної компанії. Це політичний маніфест, який говорить не про технології, а про більш глобальні речі, передусім про взаємовідносини держави, технологій і суспільства. Його ключова особливість полягає в тому, що він не описує політику як окрему сферу — він повністю огортає її в логіку інженерії та технологічного управління.

Перший наратив маніфесту — пропозиція переходу від ліберально-демократичної до безпеково-технократичної моделі. Політичним процесам протиставляється «hard power» — «тверда сила», яка прямо пов’язується з програмним забезпеченням і алгоритмами. Це означає, що політика фактично зводиться до інженерного бачення управління процесами.

Другим фундаментальним елементом є трансформація технологій у інструмент безпеки та стримування. ШІ, дані та програмні системи не позиціюються як економічні або соціальні інновації, вони подаються як інфраструктура майбутнього стримування. У цій логіці питання «чи створювати ШІ-зброю» замінюється на «хто контролюватиме її створення».

Третій рівень — переосмислення ролі еліт і держави. Маніфест пропонує нову модель соціального контракту, у якій інженери Кремнієвої долини стають вищою кастою, яка повинна брати участь у національній обороні, створювати критичну інфраструктуру безпеки та компенсувати слабкість політичних інститутів.

Інші елементи маніфесту — критика «порожнього плюралізму», перегляд повоєнного порядку, ієрархізація культур та оцінка цивілізаційних досягнень — усе це є класичними елементами політичної ідеології. Проголошене завершення атомної ери та початок ери штучного інтелекту як нового режиму стримування є новою політичною концепцією зміни світового порядку.

У сукупності ці елементи є не корпоративними правилами, за якими живе Palantir. Це нова ідеологія нового типу, в якій технологія стає інструментом політичного порядку, а держава — інженерною платформою безпеки.

Як світ відреагував на маніфест Palantir

Резонанс від маніфесту виявився широким — і переважно негативним. Бельгійський філософ технологій Марк Коекельберг прямо назвав документ «прикладом технофашизму» й уточнив, що основною проблемою в ньому є злиття технологічної могутності Palantir з ідеологічним авторитаризмом: коли компанія, що контролює потоки даних і алгоритми влади, починає декларувати культурну ієрархію.

Грецький економіст Янис Варуфакіс заявив, що Palantir продемонструвала готовність «доповнити ядерний Армагеддон загрозою з боку штучного інтелекту». Засновник Bellingcat Елліот Хіггінс дав, мабуть, найточнішу характеристику: «Palantir продає своє програмне забезпечення оборонним, розвідувальним, імміграційним і поліцейським відомствам. І озвучені компанією 22 пункти — це публічна ідеологія структури, чий дохід залежить від тієї політики, яку вона просуває». Британська депутатка Вікторія Коллінз назвала маніфест таким, що «звучить як балаканина суперлиходія» і заявила, що компанія не повинна бути близько до державних сервісів.

Три закони, від яких відмовилися

У 1942 році фантаст Айзек Азімов сформулював три закони робототехніки. Перший і головний із них звучить так: робот не може завдати шкоди людині або своєю бездіяльністю допустити, аби їй було завдано шкоди. Ці закони були не корпоративною політикою і не домовленістю з замовником — вони мали бути невіддільним обмеженням, вшитим у саму логіку автоматизованої системи — незалежно від того, хто нею керує.

Маніфест Palantir можна розглядати як відкриту полеміку з логікою законів Азімова. Компанія стверджує: питання не в тому, чи буде створено ШІ-зброю, а в тому, хто її створить. Тобто сама наявність обмежень — «червоних ліній» усередині системи — розглядається не як запобіжник, а як проблема. Це не теоретична позиція: саме за відмову від такої архітектури відкритості адміністрація Трампа декілька тижнів тому внесла компанію Anthropic до списку загроз національній безпеці — після того, як та відмовилася дозволити використання свого ШІ для автономної летальної зброї та масового стеження. Тож у цьому контексті особливо помітно, як Palantir відкидає логіку Азімова і робить саме це своїм конкурентним активом.

Чому маніфест Palantir говорить про небезпеку для звичайних людей

Дискусія навколо Palantir може сприйматися як суперечка великих гравців: корпорації, армії, парламенту, судів. Але є вимір, який у цих дебатах майже не звучить — і який стосується кожного. Річ у тім, що у логіці, яку просуває компанія, відсутнє право пересічної людини на приватність. Приватність у маніфесті Palantir стає змінною — параметром, який коригується залежно від потреб безпеки чи ефективності. Питання «чи має держава право втручатися» замінюється на «чи виправдане це втручання з огляду на загрози». Різниця між цими формулюваннями — непомітна на перший погляд — насправді фундаментальна: у першому випадку держава мусить обґрунтувати потребу в стеженні; у другому — громадянин мусить доводити, що стеження за ним непотрібне.

Головна перевага, яку пропонує своїм підрядникам Palantir — це інтеграція даних. Медичні записи, поліцейські бази, фінансова інформація, міграційний статус — кожен із цих масивів окремо здається безпечним і виправданим. Але коли вони зшиваються в єдину інфраструктуру з можливістю спільного використання, виникає якісно новий неймовірно потужний інструмент аналізу цифрового профілю особистості.

Наступний етап такого вбивства приватності — алгоритмічна інтерпретація. Системи вже не просто зберігають дані, а прогнозують поведінку і формують профілі «потенційної загрози». Приватність зміщується з площини «що про мене відомо» у площину «як мене класифікує система». Людина стає не суб’єктом із правами, а набором патернів, що підлягають оцінці.

Масове стеження в логіці Palantir, створене за допомогою її інструментів, стає звичайним режимом роботи цифрової держави.

Замість висновку

Palantir, як і толкінівський палантир, дійсно бачить багато й далеко — компанія володіє величезними обсягами чутливих даних про громадян. Маніфест додає в цю систему новий елемент. Раніше компанія обробляла дані держави і допомагала їй приймати рішення. Тепер вона заявляє про право самій формувати ідеологічну основу цих рішень, до прикладу, визначати, які культури прогресивні, а які регресивні, яка сила виправдана до застосування і який світовий порядок потрібен.

Проблема в 22 пунктах, озвучених компанією, полягає в тому, що Palantir хоче перетворитися з об’єкта, який одночасно є аналітичним центром держави, її технологічним підрядником і постачальником технологій, на суб’єкт із власною ідеологічною позицією. І це за умови, коли його інфраструктура вже інтегрована в критичні системи кількох держав і фактично не може бути швидко виведена з експлуатації. Palantir відкрито оголошує себе актором із власною позицією, по суті, заявляючи про себе як про учасника нової архітектури влади. І це вже не питання корпоративних цінностей. Це питання того, хто насправді ухвалює рішення.

Ілюстрація створена за допомогою Gemini