«Після дев’яти місяців сторони тільки займуть позиції для бою». Як працюватиме закон про заборону релігійних організацій, пов’язаних із Росією
«Після дев’яти місяців сторони тільки займуть позиції для бою». Як працюватиме закон про заборону релігійних організацій, пов’язаних із Росією
20 серпня Верховна Рада України в другому читанні ухвалила законопроєкт №8371 про заборону релігійних організацій, пов’язаних із Російською православною церквою. 23 серпня голова Верховної Ради Руслан Стефанчук підписав законопроєкт і направив його на підпис президенту Володимиру Зеленському. 24 серпня президент Зеленський підписав закон. У медіа його називають законом про «заборону УПЦ (МП)». Насправді УПЦ «Московського патріархату» не є єдино юридичною особою, а розпорошена на парафії та релігійні громади. А в законі забороняється на території України лише одна релігійна організація — Російська православна церква. «Детектор медіа» розповідає, про що цей закон і як він працюватиме на практиці та до яких наслідків призведе.
Троянський кінь, або кому насправді служила та служить УПЦ
Українська православна церква «Московського патріархату» (це неофіційна назва церкви у медіа, щоб відрізняти її від УПЦ Київського патріархату, офіційно церква іменується просто УПЦ — «ДМ») завжди підпорядковувалася Російській православній церкві за своїм статутом. Нагадаємо, що ПАРЄ визнала РПЦ інструментом впливу офіційної Москви й пропаганди. По суті, УПЦ МП як підпорядкована РПЦ структура фактично працювала на користь Росії. Зокрема медіа неодноразово повідомляли про те, що ще у 2014-му році саме в церквах УПЦ МП на сході України переховували бойовиків і зброю — деталі про це тут, тут, тут, тут і тут.
Зрештою, це підтверджував і російський терорист Ігор Гіркін, який керував тоді захопленням українських територій, — зокрема він казав, що монахи Свято-Успенської Святогірської Лаври воювали тоді на боці бойовиків і «благословляли» створення його угруповання. Вже під час повномасштабного вторгнення у 2022 році Патріарх Кирило нагородив керівника Росгвардії, яка також брала участь у вторгненні, іконою, а війну проти України назвав священною.
Також є свідчення, що священники УПЦ МП співпрацювали з окупантами. Наприклад, допомагали росіянам викрадати жителів Київщини та вивозити до Білорусі у перший місяць повномасштабного вторгнення, співпрацювали з російськими військовими на окупованих територіях та зрештою тікали разом з окупантами до Росії, коли ЗСУ звільняли українські території. Російські окупанти, заборонивши на окупованих територіях УГКЦ і продовжуючи переслідувати священників ПЦУ, призначили митрополита Луганського й Алчевського УПЦ МП Пантелеймона керівником так званого «міжєпархіального центру підготовки спеціалістів луганської єпархії» — це такий церковний орган окупантів. І навіть через рік після так званого розірвання зв’язків із Росією «Українська правда» знайшла в митрополита Онуфрія та ще двадцяти ієрархів УПЦ МП російські паспорти. І хоч митрополит Онуфрій пояснював, що «полишив російське громадянство» та вважає себе громадянином лише України, не знайшли доказів відмови від громадянства Росії й російські журналісти.
Станом на кінець серпня, за інформацією СБУ, понад 100 священників цієї конфесії є фігурантами кримінальних проваджень, 50 із них уже отримали підозри, а 26 — вироки.
Синод УПЦ МП (фото з сайту УПЦ МП)
Аби хоч якось відсторонитися від слів очільника РПЦ, 27 травня 2022 року УПЦ МП зібрала Синод і прибрала зі своєї назви приставку МП, тобто Московський патріархат, та заявила про нібито розрив зв’язків з Росією.
Оновлений статут церкви довго не публікували, але після оприлюднення документа експерти дійшли висновку, що він не доводить, що УПЦ МП є окремою, не підпорядкованою РПЦ структурою.
Про наявні зв’язки УПЦ МП із РПЦ розповів у коментарі «Детектору медіа» голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський. Зокрема, за його словами, «предстоятель УПЦ МП досі є членом Синоду РПЦ, а єпископи цієї церкви є членами Єпископату РПЦ».
І як УПЦ МП не намагалася б демонструвати цей розрив, її ж функціонери визнають протилежне, каже релігієзнавець Юрій Чорноморець. «Ректор Київської духовної академії архиєпископ Сильвестр, найкращий їхній знавець канонів, каже: “Згідно з канонами ми все ще є частиною Московського патріархату, зате ми не виконуємо жодних вказівок Москви. Тому в Україні до нас мають ставитися добре попри те, що ми досі частина РПЦ”. Я вважаю це абсурдним, бо як це: під час війни на нашій території діє російська релігійна організація? Хай уже визначаються. Якби було у митрополита Онуфрія хоч маленьке бажання від’єднатися від Москви, він би міг це дуже швидко зробити», — сказав він в інтерв’ю Radio NV.
Митрополит Онуфрій
Релігійна деколонізація — довгий шлях
Наприкінці листопада 2022 року з’явився перший законопроєкт 8221 про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій, ініціатором якого був народний депутат Микола Княжицький. Він передбачав заборону діяльності в Україні РПЦ і релігійних організацій, які прямо або опосередковано їй підпорядковані.
Згідно з ним, уже через два місяці після набуття чинності мали бути припинені договори оренди чи користування державним і комунальним майном, а також заборонені взагалі всі правочини резидентів України з цими структурами. Також він передбачав, що слово «православна» у назві зможуть використовувати лише структури ПЦУ або ті, хто отримає дозвіл від ПЦУ.
Цей законопроєкт був одноголосно підтриманий комітетом ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики, але його так і не включили до порядку денного засідань Верховної Ради попри те, що петиція з вимогою проголосувати за нього набрала необхідну кількість підписів.
У грудні 2022 року депутати різних фракцій зареєстрували законопроєкт 8262, який так само передбачав припинення використання структурами УПЦ МП державного й комунального майна та спрощував процедуру переходу громад до ПЦУ. Цей проєкт так само підтримав профільний комітет. Але його також заблокували.
Попри це 1 грудня 2022 року президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО, яке зобов’язало Кабмін внести у двомісячний термін на розгляд Верховної Ради законопроєкт про неможливість роботи в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в Росії. По суті влада взяла ініціативу на себе. Тож у січні 2023 року уряд вніс свій законопроєкт 8371, в основу якого лягло бачення голови Державної служби етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) Віктора Єленського.
Але під час війни та запиту суспільства на врегулювання проблеми УПЦ МП депутати різних фракцій вирішили зосередитися на удосконаленні законопроєкту. Між першим і другим читаннями минуло більш ніж пів року. За цей час до законопроєкту було внесено понад 1300 правок і він суттєво змінився.
«Перший варіант урядового законопроєкту був дуже коротким і передбачав, що всі інші положення будуть додатково запроваджені іншими нормативно-правовими актами. Зараз законопроєкт краще пропрацьований і більше деталізований. Я не вважаю цей законопроєкт ідеальним і я про це неодноразово казав, але в усякому разі з ним краще, ніж без нього», — сказав Віктор Єленський у коментарі «Детектору медіа».
Яка доля чекає УПЦ МП
Противники закону та деякі медіа кажуть, що він — про заборону УПЦ МП. Таке формулювання прижилося і в українських медіа.
Але, за словами народного депутата й очільника комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва, таке твердження не відповідає дійсності, бо річ не в тому, щоб когось чи щось забороняти, а в тому, що Україна має розірвати зв’язки з ворогом і створити відповідні для цього умови. Але робити це треба з дотриманням усіх принципів законності та демократії.
«Говорити, що цей закон забороняє УПЦ МП, не зовсім коректно або навіть зовсім не коректно. Але він є логічним продовженням політики розриву всіх зв’язків із державою-агресоркою, яку Україна послідовно веде з 2014 року, з моменту початку війни Росії проти України. І в останній резолюції ПАРЄ сказано, що так звана Російська православна церква лише маскується під релігійну організацію і насправді є частиною російського державного тоталітарного механізму. Тому, звичайно, толерувати будь-яку присутність фактично ворожого механізму в нашій країні, яка щосили захищається від агресії, неможливо і неприпустимо. Це не про віру і не про релігію. Це саме про нашу боротьбу з ворогом», — сказав Микита Потураєв в інтерв’ю «Радіо Свобода».
«В законі забороняється лише одна релігійна організація — Російська православна церква, яка, як підкреслено там, стала продовженням агресивного режиму Росії — це пряма цитата резолюції ПАРЄ. За той час, поки цей законопроєкт проходив правки, Російська православна церква з натхненниці перетворилася на пряму учасницю російської агресії. Тому ця організація на території України забороняється», — сказав Віктор Єленський «Детектору медіа».
Тобто закон 8371, по суті, не є забороною УПЦ МП. Він передбачає зміни в законодавстві, покликані полегшити заборону структур російської церкви через суд. І цей закон запроваджує механізм для розірвання зв’язків релігійних організацій із Москвою. На це у них є дев’ять місяців. Після цього ДЕСС зможе проводити релігієзнавчі експертизи, аби виявляти підлеглість релігійних організацій центрам на території Росії.
«Українська православна церква Московського патріархату є об’єднанням, не юридичною особою. Але в неї є центр, тобто Київська митрополія. Якщо буде з’ясовано, що Українська православна церква Московського патріархату є частиною РПЦ, то тоді їм буде направлено припис, де буде вказано, в чому полягає цей зв’язок або, юридичною мовою, афіліація. Вона може полягати в тому, що, наприклад, предстоятель цієї церкви є членом Синоду РПЦ. І навіть історично він є членом Синоду. Тобто це є ознакою того, що вони входять в РПЦ. Далі — єпископи цієї церкви є членами Єпископату РПЦ. Теж буде припис “будьте ласкаві, виходьте”», — пояснив Віктор Єленський.
Якщо ДЕСС у цій експертизі визнає якусь релігійну організацію підлеглою центру в Росії, вона дає їй ще місяць на виконання умов припису. Після цього держава звертається до суду про скасування реєстрації такої організації, що фактично унеможливить їй ведення всієї господарської діяльності, не кажучи вже про оренду державного чи комунального майна.
Водночас існує можливість того, що представники УПЦ МП скажуть, що розірвання зв’язків відбулося, але саме РПЦ не вносить необхідні зміни в документи та не визнає цих змін. На такий випадок теж є рішення.
«Їхні захисники можуть сказати, що ситуація поза їхнім контролем. Тобто що вони вийшли з російської організації, але росіяни й далі вважають УПЦ МП частиною РПЦ. Тому, начебто, вони не можуть впливати на те, що росіяни у себе кажуть. Але така ситуація передбачена законом. Тоді їм треба написати: “Дорогі РПЦшники, ми більше не входимо до складу вашої церкви, не є членами ні Синоду, ні Єпископату, ні синодальних комісій і так званої міжсоборної присутності”. Тобто публічно зректися цих зв’язків і реально більше не брати участі в цих структурах», — каже Віктор Єленський.
Після завершення перехідного періоду в релігійних організацій будуть два шляхи: судова тяганина з туманними перспективами або ж поступки державі.
«За ці дев’ять місяців УПЦ має визначитися, яким шляхом далі йти та яку долю вона обирає для своїх вірян. Є шлях конфронтації, радикалізації та відкритої роботи на ворога. І є шлях більш поміркований — реально розірвати зв’язки з Москвою і з Кремлем. При цьому вони повністю канонічність не втратять, але все одно будуть певні проблеми з цим. Або ж вони можуть відгукнутися на заклик митрополита Епіфанія, голови ПЦУ, відновити діалог і почати процес об’єднання», — каже Микита Потураєв.
Перша версія законопроєкту передбачала, що лише ДЕСС може звертатися до суду. Але шляхом правок його змінили так, що і самі релігійні організації можуть оскаржувати результати релігієзнавчих експертиз і приписи ДЕСС. Це поставило ДЕСС у програшну позицію, говорить філософ і громадський діяч Олексій Панич.
«Перша редакція була дуже короткою і вона давала Державній службі з етнополітики та свободи совісті право звертатися до суду з її ініціативи, якщо вона провела експертизу і націлилася на якусь конкретну організацію, афілійовану з РПЦ, — пояснив Олексій Панич в коментарі “Детектору медіа”. — Що зробили у другій редакції? Зобов’язали Держслужбу провести експертизу і на своєму сайті опублікувати список організацій, афілійованих з РПЦ. Після цього є підстава звернення до суду в самих цих організацій — їм уже не треба чекати, поки Держслужба до них постукає і вони можуть самі подавати позови на цю конкретну дію. Вони мають право вимагати довести, чому саме конкретна парафія опинилася в цьому списку. В результаті Держслужбу можуть завалити не сотнями, а тисячами позовів. А в них у штаті один юрист». Детальніше можна прочитати опис недоліків другої редакції прийнятого закону на сайті Релігійно-інформаційної служби (РІСУ).
Проте керівник ДЕСС Віктор Єленський каже: надавати право на оскарження всім — це демократизація цього процесу.
«У нас же не Лівійська Джамахірія і не Корейська народно-демократична республіка. І вони можуть піти в суд, і ми можемо. Ми подивилися і кажемо: “Перше, друге, третє, п’ятнадцяте говорить про те, що ви є частиною РПЦ, і ми просимо вас це усунути, ось вам припис”. Вони дивляться на цей припис і про всяк випадок оскаржують його. Наш варіант законопроєкту, який ми подавали, не передбачав цього оскарження — але тепер він буде. Наприклад, вони оскаржують, а ми доводимо свою позицію. Ідемо далі — вони усувають усі зауваження, і ми тоді говоримо “мир на землі й усе добре”. Якщо ж вони не хочуть це усувати, ми йдемо в суд і припиняємо реєстрацію цієї релігійної організації на чітких підставах, зокрема через те, що вони й далі є частиною РПЦ, яка є злочинною структурою Путіна, — пояснює Віктор Єленський. — Ми будемо судитися не з кожною релігійною організацією, а з митрополією, тобто з центром. Якщо припиняється діяльність центру, то тоді прості громади шукатимуть прихисток. Тому бігати з поліцією, зачиняти кожен храм і наліплювати печатки ніхто не буде. А от припинити діяльність цих структур — митрополії, всіх управлінь і так далі — це все нам під силу».
Такої ж думки і Юрій Чорноморець. Він говорить, що вперті любителі РПЦ не такі страшні, як хочуть здаватися, і не всі будуть такими активними й захочуть сперечатися з державою в судах.
«УПЦ МП з 2022 року говорить, що у них немає жодних зв’язків із Москвою. Але потім у січні 2023 відбувається експертиза, яка доводить, що УПЦ МП залишається повністю частиною РПЦ. І вони ще тоді почали протестувати проти цього і погрожувати, що оскаржать цей висновок у судах, але досі не оскаржили», — каже Чорноморець в інтерв’ю NV.
Навіщо давати ще час
На розірвання зв’язків з РПЦ релігійні організації матимуть дев’ять місяців. Олексій Панич говорить, що це нормальний термін, і саме після його завершення ми побачимо, як діє закон.
«Менше як дев’ять місяців бути не могло, бо треба, щоб правовий механізм, який написаний в законі, розкрутився. Але після цих дев’яти місяців сторони тільки займуть позиції — і бій почнеться якраз після цього терміну», — каже Олексій Панич.
На думку Юрія Чорноморця, якби священники УПЦ МП справді була незалежними, вони б розірвали зв’язки ще тоді, коли Росії вперше обстріляла Україну ракетами.
«На мій погляд, оці дев’ять місяців — це спроба розтягнути, пом’якшити удар і вже після американських виборів щось вирішувати із закриттям храмів і так далі. І замість того, щоб один раз цьому собаці хвоста відрубати, ми ріжемо по сантиметру, — каже він. — На мою думку, в церковних питаннях максимум за три місяці можна знайти вихід із ситуації та розірвати зв’язки, якщо ти цього хочеш. Але якщо ти хочеш залишитися із Москвою, то це теж твій вибір — неси за це відповідальність».
Чи порушує цей закон свободу віросповідання
Ще коли цей законопроєкт прийняли за основу в жовтні 2023 року, УПЦ МП одразу ж відповіла, що він нібито порушує права людини. Зокрема, юрвідділ цієї церкви повідомив, що законопроєкт «порушує право на свободу віросповідання і містить суттєві недоліки юридичної техніки та не відповідає Європейській конвенції з прав людини та Конституції України».
Насправді це дуже очікувано — правозахисник і виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко говорить: скарги до ЄСПЛ будуть. Але нам нема чого боятися.
«В цьому випадку йдеться про свободу віросповідання, тобто про статтю 9 Європейської конвенції з прав людини. Фактично можуть апелювати до неї, доводячи порушення цієї норми, — сказав Олександр Павліченко “Детектору медіа”. — Але тут ми говоримо про те, на підставі чого встановлюється заборона. Стаття 9 має дві частини: перша — проголошення свободи вірувань і дотримання обрядів, друга — встановлює обмеження, які дозволяються державі. І ці обмеження мають три складові. По-перше, мають бути чітко сформульовані законодавчі обмеження — і це те, що зараз зроблено. По-друге, має бути перелік умов, у зв’язку з чим встановлюється це обмеження, тобто захист територіальної цілісності та громадського порядку. По-третє, ця заборона має бути необхідною в демократичному суспільстві. Адже будь-яка заборона з одного боку є утиском права, а з іншого — є виправданою чи невиправданою з погляду ЄСПЛ».
У цьому випадку обмеження прав передбачене тим, що наша держава бореться за збереження кордонів, територіальної цілісності та національної безпеки. І заборона зв’язків УПЦ МП з РПЦ, яка відіграє роль ідеологічного інструмента російської агресії, є абсолютно виправданою.
Ба більше, каже правозахисник, сама Росія своєю агресією фактично розв’язала Україні руки в цьому питанні. «Російська агресія дала нам ці підстави. Тобто ми зробили зараз те, що було б дуже складно зробити до широкомасштабного вторгнення, і зараз таке рішення є юридично більш виправданим. Тому я думаю, що цей процес правильний і цей закон не потребує проходження через Венеційську комісію, — пояснює Олександр Павліченко. — Крім того, наш закон дає перехідний період у дев’ять місяців. Не відбулося жодних репресій, немає силового знищення чи якоїсь категоричної заборони — ні. Пропонується розірвати зв’язки з російською церквою, бо мати в Україні філіал пропутінської церкви з її ідеологією — це нонсенс».
Зрештою, закон 8371 підтримала і Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій. 17 серпня, за кілька днів перед голосуванням за нього, Рада схвалила таку заяву: «Ми категорично засуджуємо діяльність Російської православної церкви, яка стала співучасницею кривавих злочинів російських загарбників проти людяності та яка освячує зброю масового знищення і відкрито заявляє про необхідність знищення української державності, культури, ідентичності, а віднедавна — і самих українців. [...] Жодна організація — чи то релігійна, чи світська, — яка має центр у країні, що здійснила військову агресію проти нашого народу, і керується державою-агресоркою, не може діяти в Україні. [...] Ми стверджуємо, що в Україні навіть в умовах жорстокої війни пошановують релігійні права і свободи, що наші віряни, попри певні виклики, пов’язані з війною, мають можливості для гідного виразу власних релігійних почуттів і переконань. Головною загрозою для релігійної свободи в Україні є російська агресія, внаслідок якої окупантами було вбито десятки священнослужителів, зруйновано сотні храмів і молитовних будинків. Московський патріархат виправдовує погроми та обмеження релігійної свободи, катування й убивства священників і пасторів і цинічно попирає Господні установлення та елементарні норми загальнолюдської моралі».
Ця заява є ще одним аргументом у відповідь на спроби російських пропагандистів звинуватити Україну в наступі на свободу віросповідання та права людини.
Зрештою, шляхом розірвання зв’язків із російською церквою йдуть інші країни. 21 серпня, наступного дня після прийняття цього закону в нас, Естонська православна церква Московського патріархату зібрала Синод, на якому теж змінила статут і заявила про розірвання зв’язків із Москвою, викинувши з назви приставку «МП». Тепер вона починає переговори з Естонською апостольською православною церквою (ЕАПЦ), визнаною Вселенським патріархатом, для об’єднання всіх православних Естонії — про це домовилися ще в липні.
За словами народної депутатки Євгенії Кравчук, у Чехії також ініціюють перевірку діяльності РПЦ на території країни. «У багатьох європейських країнах зараз відкриваються очі на діяльність РПЦ. Ми тішимося цим, і можемо поділитися з ними текстом закону», — процитував Євгенію Кравчук «Укрінформ».
То що ж ми маємо в підсумку? Наразі це не заборона УПЦ МП — таке рішення було б прийняти набагато важче, а оскаржити його — набагато легше. Але прийняття закону — це крок до духовної незалежності, про яку казав президент Володимир Зеленський. Попереду ще дуже багато роботи та, можна припустити, успіхи на шляху релігійної деколонізації потребуватимуть не лише вправної роботи ДЕСС, а й подальшого громадського контролю, зокрема на етапі можливих судових справ.
Титульне фото: Getty Images
