Багато українських письменників воює — Артем Чапай, Артем Чех, Павло Матюша, Дмитро Лазуткін, Ярина Чорногуз, Артем Полежака, Олександр Михед та інші.

Ті, хто в тилу, став голосом російсько-української війни у світі, ведуть інформаційну боротьбу з агресором, розповідають іноземцям правду про війну Росії проти України та створюють нові сенси й символи.

«Детектор медіа» та подкаст «Русскій фейк, іді на…» запитали письменників, видавців, літературознавців, наскільки, за їхніми спостереженнями, за два роки великої війни змінилася ворожа пропаганда та як на практиці вдається розвінчувати фейки росіян у масовій свідомості.

Письменник Андрій Кокотюха пише, що ворожа пропаганда не змінилася. Вона набула інших форм і, що важливіше, транслюється й ретранслюються не завжди з Росії. Той-таки Такер Карлсон — не громадянин держави-агресорки і навряд отримує звідти гроші. Але працює на ворожій нам і демократії російській хвилі.

Про Такера Карлсона пише й генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький. Він проводить паралель між Карлсоном та іншим американським журналістом Волтером Дюранті, який у роки сталінського терору очолював московське бюро NYT, брав інтерв’ю у Сталіна та заперечував Голодомор у своїх роботах. Красовицький пише, що постійний тиск російських інформаційних агентів, які впливають на нас, тривалість війни та втома від постійної напруги вимагають від влади нових, конструктивних і креативних рішень, які прийдуть на зміну марафону та прямолінійній інформаційній роботі з населенням.

Ірена Карпа ілюструє пропаганду на прикладі Олексія Арестовича, який на сторінках французького тижневика Paris Match пише, наче від імені всіх українців, про неможливість повернення кордонів 2014 року та потребу домовлятися з Володимиром Путіним. «Не забуваймо про це, коли тріо хробаків “не всьо так однозначно”, “та і так в Україні корупція” та “всьо пропало” лізтиме в голову. А воно лізтиме. Його непогано годують кремлівські пропагандони руками як західних експертів, так і певних особин з українськими паспортами. Я вже мовчу про телеграм-канали, невідомо ким ведені й запущені», — аргументує письменниця.

«Критичне мислення. Фактчекінг. Перевірка на емоції й те, кому вигідно їх такі сіяти. Холодна голова. Попри всю втому й виснаження. Це те, що нам потрібно», — резюмує Карпа.

У ці дні другої річниці великої війни українські літератори в дипломатичних колах Копенгагена читають складні тексти й говорять, про що наша спільна боротьба. Письменниця Галина Крук — одна з них. Вона пише, що вдалим кроком у боротьбі з ворожими наративами щодо української культури стала практика відмови від спільних виступів із російськими письменниками та митцями, бойкотування їхньої участі в міжнародних заходах, де вони могли працювати на репутацію чи відбілювання Росії. Особливо добре це спрацювало в дискусійних форматах, де пієтет до російських авторів не дозволяв аудиторії ставитися критично до їхніх слів і позицій і українські автори змушені були крутитися в колі тем про спільний культурно-історичний досвід, а не розповідати про своє-українське унікальне-недооцінене або знищене.

Письменниця й головна редакторка видавництва «Чорні вівці» Христя Венгринюк щодня з дня повномасштабного вторгнення на своїй фейсбук-сторінці розвінчує кремлівську пропаганду для болгарської аудиторії — їхньою мовою. Вона розповіла про фейки, які росіяни ширять проти України в Болгарії.

Письменник Максим Дупешко радить менше цікавитися, що відбувається «за поребриком».

Борис Херсонський теж говорить: «Не хочете, щоб вас загіпнотизували? Не ходіть до кабінету гіпнотизера, не лягайте на диван. Не хочете, щоб вас обманювали? Не ходіть там, де вас обманюють». А ще розбирає наративи російської пропаганди та констатує: метою російської пропаганди є не викривлення реальності, а створення нової, якою пропагандисти намагаються повністю замістити наявну.

Таїсія Наконечна, засновниця й головна редакторка видавництва «Парасоля», має доступ як до україномовного сегмента інтернету, так і до нідерландськомовного й англомовного, тож відстежує пропаганду у всіх трьох. Прикметно, що тези в них почасти відрізняються. Таїсія радить відписатися від 99% новинних телеграм-каналів, особливо анонімних.

Про це також говорить і Олена Павлова, письменниця, кураторка культурних проєктів, авторка популярного комікс-персонажа Кота Інжира: «Не забирайте в себе часу на читання телеграм-каналів. Споживати інформацію тільки з найкращих джерел, яку опрацювали фахівці. Читайте якісні медіа. Це як піти до ресторану, а не закидатися біляшами з привокзального кіоску».

Письменник Мартин Якуб, який за допомогою штучного інтелекту створив календар на 2024 рік із діячами розстріляного відродження «Титани двадцятих», пригадує, як на початку вторгнення зробив серію плакатів, метою яких було виправлення російської класики за допомогою ЗСУ. Наприклад, «Герасим не втопив би Муму, якби поруч були ЗСУ». Якуб пише: «Що характерно, з того боку в обговорення цих плакатів включилися не z-омбі, а сама шо ні на єсть ліберальна опозиція, яка намагалася відстоювати тему, про те, що “культура ні прі чьом, ета всьо путєн”. Для мене це тоді продемонструвало яскраву, але досить очевидну деталь — споживачами й поціновувачами російської культури є лише умовний прошарок інтелігенції. Решта навіть тієї культурки не знає. А масова пропаганда спрямована саме на плебс, якому до тієї культури ніякого діла нема». 25 лютого, в День народження Лесі Українки, в Літературно-меморіальному музеї презентували зображення про факти з життя письменниці, які створив Мартин Якуб.