31 липня на ютуб-каналі «Утро февраля» відбулось інтерв’ю журналіста Олексія Барановського із власником каналу й ексдепутатом російської Держдуми Іллею Пономарьовим. Мета ефіру, як зазначалося в описі, полягала в тому, щоб відповісти на «типові питання та претензії до політика, які пролунали у телеграм-каналах "Чорний міст" та "Інгрія буде вільною", а також у спецпроєкті MediaSapiens "Детектора медіа"». «Претензії» Пономарьов побачив у досьє «ІТ-комуніст, друг партизанів. Хто такий Ілля Пономарьов», яке було опубліковано на MediaSapiens 26 липня. Зазначимо, що вся інформація, яка є в публікації, отримана з відкритих джерел і містить відповідні посилання. Тож звинувачення Пономарьова в тому, що MediaSapiens, мовляв, не звернувся до нього по коментар, — дивне. Водночас Пономарьов вирішив прокоментувати свої старі заяви, а деякі спростувати.

У 2014 році Пономарьов був єдиним депутатом Держдуми, який проголосував проти анексії Криму. Однак в інтерв’ю «Радіо Свобода» прокоментував своє рішення так: «Вважаю, що Крим має бути частиною Росії, що це російська земля. У мене немає жодних сумнівів ні в легітимності минулого референдуму, ні у волі переважної більшості кримчан, ні щодо цієї більшості громадян Росії… Рішення, ухвалене парламентом, на мій погляд, робить Росію та Україну ворогами, ставить наші країни на межу війни. У Криму вже пролилася кров і боюся, що напруга, на жаль, тільки наростатиме. Тому кожна людина має робити все, що тільки можна зробити, щоб запобігти кровопролиттю, для того, щоб не зробити українців і росіян ворогами».

Цей його коментар був викладений у статті MediaSapiens із посиланням на джерело. Тому зрозуміло, що одним із перших питань Барановського до Пономарьова було: «Чий Крим?». Цього разу той відповів, що український.

«У першому інтерв'ю, яке було після голосування, треба розуміти психологічний стан — я мав активну виборчу кампанію в Новосибірську, я намагався довести її до кінця, зберегтися в політиці, щоб мене не пов'язали до того, як вона закінчиться. Тому я пустився в довгі розсудливі міркування про те, що, можливо, Крим історично був російським, а потім ситуація змінилася, ми його передали, потім була угода, ядерна зброя, яка зафіксувала український статус Криму. І тому ця анексія була аморальною, і я проголосував проти. Тоді я казав, що референдум був чесним, зараз я не думаю так», — сказав Пономарьов.

«Ну, гаразд, коли блогери знаходять археологічне посилання і викочують його тепер, — але коли журналісти це роблять, це трохи дивно. Сенс журналістської роботи — інформувати людей, впливати на політичні процеси, світогляди та прийняття рішень. Нині ж 2023 рік, а не 2013-й. Навіщо знецінювати роботу ЗМІ, яке розповідало про анексію Криму?» — питається Барановський.

Чому Барановський здивований тим, що журналісти та блогери, розповідаючи про біографію людини, наводять усі факти, а також позицію людини, які в неї були протягом життя, він не пояснив. Крім того, Олексій Барановський сказав, що він до публікації MediaSapiens не знав про участь Пономарьова як спостерігача на так званих референдумах на Донбасі, які проводили окупанти та їхні посібники. Минуло ж десять років, можна і не знати, в принципі.

«Тоді ще не було “ДНР” і “ЛНР”, — каже Пономарьов. — Це був референдум на Донеччині, мене запросив губернатор Сергій Тарута. Я був російським депутатом, і Тарута вважав, що мене пустять туди, куди не пустять українських депутатів. Оскільки моя позиція щодо Криму була зафіксована та ставлення до всього, що відбувається, — ясно, то моя точка зору буде об'єктивною. Я сказав так, як є, — явка там була. Не нульова, як говорили багато хто в Україні, але й не така, як було зафіксовано цими псевдовиборчими комісіями, які були зроблені сепаратистами. Я думаю, що прийшло 35–40%, але черги було зроблено штучно, виходячи з того, що виборчих дільниць було замало. Мій звіт було опубліковано й він допоміг, я сподіваюся, Україні зафіксувати факт незаконності цих референдумів».

Нагадаємо читачам, що згідно із 73-ю статтею Конституції України та Законом про місцеве самоврядування, на місцеві референдуми не можуть бути винесені питання про зміни території України — це питання може розглядати лише всеукраїнський референдум. Тому за будь-якої явки та будь-яких порушень в організації псевдореферендумів голосування лише в захоплених озброєними людьми районах Донбасу незаконними були за визначенням, через питання про «державну самостійність», яке було надруковано в папірцях.

Пономарьов говорить, що він єдиний російський депутат, який був у Донецькій облдержадміністрації та, попри небезпеку, мав змогу поспілкуватися з сепаратистами. Каже, що рекомендував Києву почати переговори. Адже і тоді, і зараз він вважає, що люди, які захопили ОДА, не почувалися «московськими маріонетками». Пономарьов порівняв проросійських бойовиків із людьми, які були на Майдані, — вони ніби теж були впевнені, що захищають свою землю від олігархів, борються з корупцією, їх просто використала ФСБ.

«На той час обговорювалася ідея, до якої добре ставилася команда Тарути, але до якої погано ставилася низка політиків у Києві, — провести з'їзд депутатів Донбасу, які, звичайно, на 95% були з Партії регіонів, але зовсім не збиралися йти під Росію. Вони хотіли продатись Україні, вони торгувалися. Багато мітингів, які проходили біля пам'ятника Леніну в Донецьку, відбувалися за їхні гроші, бо вони вважали, що Київ так піде на переговори з ними. Я думаю, що якби вони були проведені, то можна було б зупинити той процес, який ще не був визначеним», — сказав Пономарьов.

Виходить, що місцеві депутати хотіли торгуватися з владою, борці з корупцією виходили на мітинги за гроші та ніхто не хотів іти «під Росію». Залишається декілька питань — наприклад, чому сепаратисти одразу вивісили російський прапор на адміністративних будівлях і що робили на Донбасі Гіркін, Бородай, Моторола та інші.

Згадали в розмові й Суркова, якого, до речі, називають архітектором цих маріонеткових угруповань. Пономарьов каже, що теза «Пономарьов — людина Суркова» була вигадана іншими російськими опозиціонерами, Олексієм Навальним і Леонідом Волковим.

«Сурков — мій політичний супротивник. Немає жодного мого висловлювання, де я підтримував би його позицію. Я працював із Сурковим у проєкті “Сколково”. Коли ми починали взаємодіяти, він спробував купити мене, але я відмовився. Він намагався не допустити мене до Думи, але я за собою привів гроші для “Справедливої Росії”, тож це переважило, і керівництво есерів не кинуло мене. А те, що Сурков мене “благословив” на участь у протестних рухах, — це недобросовісний переказ моєї власної історії, яку я розповів “Медузі”. Коли ми розпочинали із Сурковим інноваційну діяльність, ми взяли зобов'язання один перед одним, що якщо політика призведе до неможливості працювати разом, то ніхто нікого не підставлятиме. Так, перед початком “болотних” протестів я заїхав до нього в Кремль і розповів, що вважаю це правильним, а він із сумним обличчям відповів, що майбутнє там, на площах», — сказав Пономарьов.

Щодо дій Національної республіканської армії — партизанського руху, який, зі слів Пономарьова, існує в Росії та бере відповідальність за вбивства пропагандистів Дар’ї Дугіної та Владлена Татарського, то Пономарьов підкреслив, що він є лише комунікатором і особисто до цих подій відношення не має.

«Я знаю, хто це, і регулярно розмовляю з бійцями. Є кілька людей, які є для мене інтерфейсом. Що люди просять мене озвучити, я озвучую. Вони самі цього аж ніяк зробити не можуть. Я ніде не бачив претензій від представників НРА, що я ніби беру на себе якусь відповідальність. Я публікую ті тексти, що мені надсилають і які просять озвучити».

Барановський також пригадав Пономарьову його допис у фейсбуці про те, що потисне руку Гіркіну та Пригожину, якщо вони будуть битися проти Путіна.

«Усі мають свою історію в минулому. Є люди, які мені симпатичні та не симпатичні. Але все це має бути залишено в минулому — і тільки те, як людина поводиться зараз, має значення. Якщо Гіркін, Пригожин, Собянін — хто завгодно — зберігатимуть життя тим, що перейдуть на бік добра — не на словах, тому що на словах багато хто може — а на дії, яка викупатиме свою попередню позицію, то ці ситуації треба всіляко підтримувати. Чим більше людина грішила в минулому, тим більше їй доведеться каятися. Для таких як Гіркін і Пригожин ціна має бути дуже високою. Але військовими злочинцями є всі представники путінського режиму, тому що вони всі причетні до цієї війни… Принцип має бути вкрай простим: якщо людина врятувала більше життів, ніж тих, кого вона занапастила, то така людина має бути пробачена», — сказав Пономарьов.