25 жовтня в Україні пройдуть місцеві вибори. Про їх наближення свідчить збільшення політичної реклами на вулицях та дивакуватих сюжетів про політиків – у ЗМІ. Та українці традиційно більше уваги приділяють президентським чи парламентським виборам, аніж місцевим. І дарма.

Депутати місцевих, районних та обласних рад упливові: саме вони визначають, чи з’являться у вашому місті пандуси, школи, нові дитячі садочки, чи постане парк замість незаконної забудови, де і як довго ви будете стояти в корках дорогою на роботу, чи можна назвати свою вулицю іменем місцевого активіста, і коли включать опалення. Після децентралізації депутати також отримали більшу владу над місцевим бюджетом, тож вони вирішують, на що його витратити та як поповнити.

Сильна влада на місцях за бажання навіть може виступати проти суперечливих рішень президента. Яскравим, хоч і негативним прикладом, є коронавірусні бунти, коли місцеві ради та мери відмовлялись вводити у своїх містах карантинні обмеження попри накази з Києва. Тож важливо не проґавити можливість обрати людей, які представлятимуть ваші інтереси та погляди.

Раніше для цього буде достатньо розібратись у програмах кандидатів, але цього року вибори проходитимуть за правилами нового Виборчого кодексу: якщо їх не знати, ваш голос за улюбленого депутата можуть просто не помітити. Тож пояснюємо, що змінилось, як виглядатиме ваш виборчий бюлетень, адже в одні руки їх можуть видати аж п’ять, та ще й різних.

Кого обираємо?

Так, комусь дістанеться аж п’ять бюлетенів. Але більшості українців – чотири. Бо 25 жовтня в один день обиратимуть депутатів міської (чи сільської/селищної), районної, обласної рад, а також голову громади (сільського голову чи мера).

Але у великих містах (Житомир, Кривий Ріг, Полтава, Кропивницький та Херсон) голосуватимуть також за депутатів внутрішніх районних рад, і тоді бюлетенів буде п’ять. Натомість кияни отримають лише два, де обиратимуть депутатів міської ради та мера. Районні ради з 2010 року в столиці можуть не створюватись, а якщо створюються – про це попереджають задовго до дня виборів.

Може бути так, що в різних бюлетенях ви побачите одні й ті ж прізвища. Це називається паралельним балотуванням, що депутат Віталій Безгін від «Слуги народу» називав «феодалізацією виборів». Вона все ще присутня, але з обмеженнями: тепер кандидат у депутати може висуватись не більш ніж до двох рад, а кандидат у мери міста з населенням у понад 75 тисяч осіб – зможе одночасно висуватися ще лише до міської ради.

Інфографіка «Чесно»

У більшості випадків бюлетені матимуть новий вигляд, бо цього року вибори відбуватимуться за відкритими партійними списками. Самовисуватися можна буде лише на виборах депутатів у громадах із кількістю виборців до 10 тисяч осіб. А також на виборах голів міст, сіл чи селищ (незалежно від кількості виборців).

На Львівщині, наприклад, де існують 73 об’єднаних територіальних громади (ОТГ) згідно із серпневими даними лише 23 мають менше 10 тисяч виборців. Це означає, що жителі тих населених пунктів отримають бюлетень «старого» зразка – список прізвищ і поля для галочки навпроти кожного. Хто вам більше подобається – за того й галочку ставите.

Проте бюлетені для голосування за депутатів районних та обласних рад (а також місцевих, якщо у вашому населеному пункті більше 10 тисяч виборців) уже виглядатимуть ось так:

Інфографіка «Опора»

Як правильно заповнити бюлетень?

У нових бюлетенях - два поля для відмітки: в одному квадраті треба ставити галочку за партію, в другому – дуже чітко, за трафаретом, виводити номер депутата, який вам із цієї партії подобається. Важливо знати, що другий квадрат має дві клітинки, а депутатів може бути від 6 до 12. У громадянській мережі «Опора» стверджують, що вписувати номер депутата треба так, як написано в новій формі бюлетеня: тобто не «06» чи «01», а «6» чи «1». Чи буде вважатись бюлетень зіпсованим, якщо замість «6» написати «06»? Наразі Центральна виборча комісія не роз’яснює. А у Виборчому кодексі сказано наступне: що якщо виборець зробив у квадраті з нанесеним трафаретом позначку не по трафарету, але «з якої можливо встановити дійсне волевиявлення виборця, вважається, що виборець підтримує кандидата, номер якого зазначено». Остаточні роз’яснення ЦВК обіцяє надати найближчим часом.

Як правильно  заповнити бюлетень, показує навчальне відео громадянської мережі «Опора»:

У цьому й полягають переваги системи голосування за відкритими виборчими списками. Якщо раніше ви обирали партію, але не всі з першої п’ятірки представлених кандидатів вам подобалися – ви не мали як на це вплинути. Кожен голос збільшував шанси на те, що до ради пройде вся десятка. Натомість тепер ви можете самостійно обирати, за кого з цих людей голосувати. Може навіть статися так, що людина, яка стояла в бюлетені під №9 – депутатом стане, а №1 – ні. Але про це згодом.

Важливо знати, що в кожному виборчому окрузі партії можуть висувати від 5 до 12 кандидатів. Аби підрахувати, за скільки мандатів змагається округ, варто поділити кількість депутатів (120 у випадку Київської міської ради) на кількість округів (уже відомо, що їх буде 13).

Після заокруглення виходить 9 мандатів на округ, а тому залежно від місця проживання (уже навіть не за місцем прописки – ще одна новація цих виборів), ви отримаєте різний список кандидатів у депутати. Загалом партія формує один загальний (єдиний виборчий) список, і окремі – для кожного округу. Спільним для всіх є лише ім’я так званого «закріпленого» кандидата. По суті, лідера команди – його ім’я в бюлетені знаходиться під назвою партії, і він гарантовано пройде до ради, якщо партія набере прохідний бар’єр у 5% голосів.

Що буде, коли поставити галочку, але не вказати номер кандидата, за якого голосуєте? Так ви бюлетень не зіпсуєте, і ваш голос не пропаде, проте буде зарахований не за конкретну людину (і не за «закріпленого» кандидата), а на рахунок загального списку партії. Це може виявитись важливим при розподілі мандатів, якщо виникнуть труднощі. А вони можливі, адже якщо у випадку з Києвом в одному окрузі змагатимуться за 9 мандатів, то якась кількість голосів обов’язково залишиться нерозподіленою (вони відійдуть кандидатам з єдиного виборчого списку, про це – нижче).

Між іншим, не зарахувати бюлетень теж можуть: якщо ви поставили галочку за одну партію, а цифру депутата поставили навпроти іншої.

Як же визначатимуть переможців?

Як визначити результати виборів – ще та арифметика. Існує кілька етапів підрахунків. Спочатку треба визначити, які з партій проходять. Це доволі просто: це ті партії, у кого більше 5% голосів. Щоб показати, як будуть рахувати далі, розглянемо вибори в конкретному місті. Наприклад, у Рівному.

На минулих виборах у Рівному 5-відсотковий бар’єр здолали сім партій, і це означає, що вони гарантовано отримали сім мандатів. Усього в Рівненській міській раді 42 депутати, а отже, нерозподіленими залишилися 35 мандатів.

Аби зрозуміти, кому вони дістануться, треба розрахувати виборчу квоту. Для цього треба взяти загальну кількість голосів, яку люди віддали за прохідні партії (у випадку з Рівним, згідно з підрахунками місцевого аналітичного центру, таких було 59226) і поділити їх на 35, «залишок» мандатів. Заокруглюємо до цілих, і в результаті маємо 1692 – це і є виборча квота.

Третій етап – підрахунок голосів за конкретну «прохідну» партію в кожному окрузі. Ці голоси ділимо на виборчу квоту, заокруглюємо до цілих, і так отримуємо кількість мандатів. Допустимо, всього за партію А проголосувало 5300 людей – отже, з урахуванням квоти у 1692, у цьому окрузі її кандидати отримають три мандати.

Далі – справа за списками. Людині не обов’язково набирати всі 1692 голоси, щоби пройти в раду, важливо здобути лише 25% виборчої квоти, тобто 423. Та й ці 25% досяжні лише для популярних людей. «Дуже сумніваюся, що багатьом кандидатам в Україні вдасться перестрибнути виборчу квоту і бути обраним, – говорить Віта Думанська, лідерка руху «Чесно», організації, де аналізують усе, що пов’язано з виборами та владою. – Відбулась підміна понять, і з упровадженням цієї квоти у 25% наші відкриті партійні списки стали привідкритими».

На практиці це означає, що коли в списку з п’яти кандидатів перший і п’ятий набрали по 20 голосів, другий – 1000, третій – 423, а четвертий – 422, то три мандати, які дісталися партії в цьому окрузі, відійдуть кандидатам №2 (у нього голосів найбільше, точно понад 25% виборчої квоти), №3 (якраз ці 25%) і №1, тому що його конкурент №4, у якого 422, не набрав одного голосу до виборчої квоти у 423. А тому вирішальним при розподілі мандату є саме місце у списку, визначене партією.

Що робити з голосами, які залишилися нерозподіленими? З кожного округу такий «хвостик» збирається, і «перекочовує» на загальний партійний список, тобто першу десятку. Якщо цих залишків назбирається 1692 (те, що ми в тексті беремо за приклад виборчої квоти), тоді комусь із кандидатів дістанеться ще один мандат.

Усе, знову ж таки, визначить місце в списку. Якщо перші п’ять кандидатів із цього загального переліку вже дістали собі по мандату в округах, то ще один, відповідно, отримає №6.

Які плюси та мінуси нової системи?

Через новий вигляд бюлетенів і правила виборів, які стали остаточно відомі за кілька місяців до кампанії, нерозподілених голосів може виявитися чимало. «Чому замість поставити галочку навпроти кандидата, треба вписати цифру (номер бажаного кандидата зі списку, – MS) у бланк як з колишньої поштової листівки? – запитує пані Думанська. – Має бути потужна кампанія, щоб виборець зрозумів, як саме голосувати».

Експертка виділяє також інші нововведення, що, з одного боку, є перевагами цьогорічних місцевих виборів, а з іншого боку – недоліками.

«Запровадили пропорційну систему з відкритими списками, – перераховує вона, – але ввели норму у 25% виборчої квоти, що фактично робить списки закритими. Запровадили гендерні квоти, але вони дійсні лише на момент висування, навіть не реєстрації».

Те саме можна сказати про партизацію – тобто, що балотуватись у депутати в місцях із населенням понад 10 тисяч осіб можна лише від конкретної партії. За словами пані Думанської, це плюс, тому що з’являється можливість розвивати партійну систему та впроваджувати принцип партійної відповідальності. «Коли балотується партія, то в неї є єдина програма на обласному рівні, ті ж проєкти в райраду, і раду ОТГ, і тоді можна спитати з партії, коли щось піде не так».

Але цей же плюс фактично став мінусом, каже пані Думанська. Нинішній рівень партійності в Україні не дозволяв партіям вибудовувати на місцях обласні осередки, тому і професійних кандидатів у містах з понад 10 тисячами населення часом знайти непросто.

Це означає, що у впливові ради місцевого, районного та обласного значення можуть зайти випадкові «корисні» люди. Та, з іншого боку, це не виключає соціальних ліфтів, які запустили в себе окремі партії, запросивши до списку місцевих активістів.

Жирний мінус – у законодавстві досі не передбачено зарплатні для місцевих депутатів, а тому всі вони фактично волонтери. І кому з них можна довіритись – обирати нам, на виборах 25 жовтня.

Фото: УНІАН