Про імунітет від COVID-19 почали говорити рано, ще в березні, коли весь світ пішов на карантин, а Швеція продовжила працювати як зазвичай. Діти ходили у школи та садочки, ресторани не закривались, а маски уряд рекомендував не носити – лише дотримуватися дистанції.

Така стратегія, розроблена головним шведським епідеміологом Андерсом Тегнеллом, виглядала далекоглядною: у той час як економіка інших країн стрімко йшла вниз, а їх жителі ховались від захворювання у своїх домівках, Швеція вчилася жити поряд із COVID-19, який у багатьох людей проходить без симптомів чи в легкій формі, та й навряд цілковито зникне навіть після найбільш жорстких обмежень.

Шведи природним шляхом хотіли розвинути до цього вірусу колективний імунітет. Сподівалися, що 40% населення принаймні Стокгольма перехворіє та стане несприйнятливим до COVID-19. Але наприкінці травня таких виявилось лише 15%.

Експеримент обійшовся 10-мільйонній країні дорого: кількість летальних випадків сягнула відмітки у понад 5 тисяч смертей, що в рази більше, ніж у сусідів. Наприклад, 5-мільйонних Норвегії та Фінляндії, де смертей 264 і 334 відповідно. Нажахані, ці країни досі не відкривають для шведів своїх кордонів, хоча для більшості європейців обмежень немає. Не виправдались очікування шведів і щодо економіки: на фоні світової кризи в другому кварталі ВВП країни все одно скоротився на 8,6%.

То чи спрацювала шведська стратегія? Навряд чи.

Питання ціни та часу

Семен Єсилевський, науковий співробітник Інституту фізики НАН України та стипендіат Марії Кюрі в Університеті Франш-Конте, переконаний: ідея з колективним імунітетом себе не виправдала.

«Коли пройшла перша хвиля захворюваності, – пояснює вчений, – то в більшості країн, зокрема в Європі, де був високий рівень захворюваності, необхідної кількості людей, які перенесли вірус, не виявилося. Шведи думали, що таких буде 50-60%, а на практиці виявилося 5-10%».

Найбільше ж поки зафіксовано в агломерації Нью-Йорка – там перехворіло 23,2% населення, свідчать приблизні підрахунки американських Центрів контролю та профілактики захворювань. Тобто виходить, що сьогодні пацієнтів для вироблення колективного імунітету просто бракує. Але коли їх стане в рази більше, то й смертей побільшає – такий висновок напрошується.

Журналісти Washington Post навіть провели розрахунки для своєї країни: якби США взяли собі за мету досягти колективного імунітету та дозволили заразитися принаймні 40%, а краще і всім 60-80% (вчені вважають більш надійними саме ці показники) свого 328-мільйонного населення, то кількість випадків захворювання зросла б до 131-262 мільйонів населення. А поховати б довелося від 1,97 мільйонів до 3,94 мільйонів.

Отже, у Швеції свідомо вирішили рухатися до колективного імунітету попри страшні перспективи?

«Не думаю, що шведи настільки жорстокі, – відповідає генетик Віктор Досенко, професор і завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології імені О. Богомольця НАН України. – У Швеції дійсно в 9 разів вища смертність, ніж загалом по світу. Та разом із тим менша, ніж в Іспанії, Італії та ще низці країн, де вводили жорсткий карантин».

Вчений пояснює: рівень смертності залежить від сукупності факторів, визначальним з яких є кількість людей похилого віку. У Швеції таких понад 20%. Крім того, вони тривалий час живуть зі своїми хронічними захворюваннями. Високоякісна шведська медицина допомагає при цьому відчувати себе нормально, але коли приходить сильний вірус на кшталт SARS-CoV-2 – старші та ослаблені організми не можуть встояти. «Тому якщо відсоток людей похилого віку більший, то в цієї країни буде більша смертність – що би вона не робила», – підсумовує пан Досенко.

Іншими словами, щоб передбачити потенційну кількість смертей від COVID-19, одного вміння рахувати мало. Для України, каже вчений, формула Washington Post точно б не підійшла: ми не можемо похизуватись ані якісною медициною, ані хорошим доступом до неї літніх людей. І це, як не парадоксально, могло навіть «покращити» нам статистику: багато наших дідусів і бабусь просто не дожили до пандемії.

У Швеції ж свої помилки врахували, і вже тривалий час вивчають, як вірус міг потрапити до їхніх притулків для літніх людей. Можливо, там не догледіли за персоналом чи відвідувачами, а можливо, була інша причина. Адже від початку тамтешні вчені виходили з позитивних розрахунків. А саме – базового репродуктивного індексу – кількості осіб, які можуть заразитися вірусом від одного хворого протягом заразного періоду (за умови, що ми ніяк не стримуємо розповсюдження хвороби, як-от у Швеції).

«Для кору, наприклад, такий індекс становить 12-18: саме така кількість людей заразиться від одного хворого в природних умовах, – розповідає Федір Лапій, доцент кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології НМАПО імені П. Шупика. – А для SARS-CoV-2 цей індекс оцінювався у 1,5-2».

Прийнято вважати, що вірус припиняє свою циркуляцію, коли індекс знижується до значення менше одиниці. І саме ця цифра підказує, скільки людей мають перехворіти для вироблення колективного імунітету. У випадку з кором ідеться про 95% населення (саме стільки мають вакцинуватись), а при COVID-19 цей показник сягає 60-70%, і вакцини поки що немає. І виробити колективний імунітет природним шляхом при такій низькій поширюваності – непросто, підсумовує вчений.

Та цього можуть досягнути острівні держави, де люди в ідеалі законослухняні та досить ізольовано проживають одне від одного. І дещо з цього, каже пан Лапій, можна знайти у Швеції, де понад 50% домогосподарств веде одна людина, міста не мають густонаселених районів, люди відповідальні, дослухаються до уряду та не такі компанійські, як італійці. Тож у шведів є шанси.

«Колективного імунітету можливо досягти. Але тут важить питання часу та ціни, – каже пан Лапій. – Розумні люди свідомо не хочуть перехворіти інфекцією, щоб стати важливою ланкою у здобутті колективного імунітету».

Антитіла чи Т-лімфоцити?

Насправді, до колективного імунітету шведи можуть бути ближчими, ніж здається. Адже питання в тому, як саме визначають кількість людей, які вже перехворіли вірусом.

Сьогодні для цього проводять аналіз на виявлення у крові добровольців (що хворіли із симптомами чи без) антитіл – білкових сполук, які виробляє наша імунна система у відповідь на зараження вірусом. Їх функція – «хапати» в організмі віруси, які ще не встигли злитися з клітинами. Якщо ми такого вірусу раніше не знали, імунній системі знадобиться деякий час, аби виробити на боротьбу з ним відповідні антитіла – до 10 днів, як вважається у випадку з COVID-19. І після того, як людина перехворіла, ці антитіла ще деякий час залишаються в неї. Як довго – питання, ще до кінця не досліджене.

Більше того, дослідження щонайменше у Німеччині та Китаї доводять: у багатьох людей, які перехворіли на COVID-19 ще кілька місяців тому, антитіл уже нема. Натомість у них зберігаються Т-лімфоцити – клітини, які знищують віруси, що вже злилися зі здоровими клітинами. Недавно це підтвердилось у дослідженні Каролінського інституту в Стокгольмі, хоча Віктор Досенко і не розуміє, у чому «новизна» таких знахідок.

«Я дивуюся такому всесвітньому перекосу: до чого тут антитіла, про що ви взагалі говорите? SARS-CoV-2 – це внутрішньоклітинний паразит, що потрапляє всередину наших легеневих, кишкових та інших клітин, де живе і розмножується. Антитіла всередину клітин потрапити не можуть, а тому звільнити від вірусної інфекції – теж», – каже пан Досенко.

Вчений пояснює: антитіла можуть узагалі не з’явитися. Саме Т-лімфоцити виявляють та знищують інфіковану вірусом клітину, після чого залишки цієї клітини разом із вірусами поглинають ще одні клітини, так звані макрофаги. У процесі перетравлення частинки білків вірусу на якийсь час можуть показатись в організмі – й лише тоді у відповідь на них виробляються антитіла, що є побічним процесом.

«Без клітинного імунітету ми беззахисні до будь-якої вірусної інфекції, а якщо немає антитіл, це ще ні про що не говорить, – говорить пан Досенко. – Єдине пояснення, чому досліджують саме антитіла – в простоті та дешевизні визначення їх у крові».

Дійсно, аналізи на антитіла показують моментальний результат. Натомість визначити наявність у людини Т-лімфоцитів – складно, довго і дорого. В Україні, за словами пана Досенка, подібних лабораторій узагалі немає, не скрізь вони є і за кордоном.

У США точно є, і знаючи про те, що Т-лімфоцити точно залишаються в організмі людини, яка перехворіла, американські вчені провели цікаве дослідження. Розглянувши зразки крові, взяті в людей у 2015-2018 роках, вони з’ясували: від 40 до 60% з піддослідних уже мали Т-лімфоцити, здатні захистити від COVID-19, про який тоді ще ніхто не чув. Ці результати також підтвердились у Німеччині, Нідерландах і Сінгапурі.

Як це могло статися? Справа в тому, що в нинішнього коронавірусу були попередники. Найбільш потужні – SARS (важкий гострий респіраторний синдром) та MERS (близькосхідний респіраторний синдром). Інші ж, трохи слабші в дії, часто викликають у нас сезонну застуду.

Усі вони потрапляють в організм так само: прикріплюються, а потім і проникають до здорової клітини людини за допомогою поверхневого білка. Його структура подібна для всіх коронавірусів, але деякі ділянки однакові, чи «консервативні», як говорить Семен Єсилевський, а інші – змінні. Так чи інакше людському організму знайомий цей поверхневий білок, і він розвиває імунітет до його або консервативної, або змінної складової – тут уже як пощастить.

«Тобто якщо людина перехворіла звичайною застудою, що часто викликається коронавірусом, у неї може бути захист до тієї консервативної ділянки білка, що наявна і в нинішнього SARS CoV-2, що певною мірою захищатиме цю людину від цього пандемічного вірусу», – пояснює пан Єсилевський.

Йдеться саме про Т-лімфоцити, певна частина яких відправляється воювати із зараженими клітинами, а інша, за словами пана Досенка, – «засинає», зберігаючи інформацію про новий вірус. І якщо останній потрапить до організму наступний раз, то ці «злопам’ятні» клітини тут же його атакують.

Більше того, організм «пам’ятає» білкові вірусні частинки не лише на рівні Т-лімфоцитів, а й здатен ще кілька років зберігати до них антитіла. Саме це, між іншим, вдалося довести українським вченим під керівництвом професора Ростислава Білого. Згідно з їхніми дослідженнями, коронавіруси можуть викликати так званий перехресний гуморальний імунітет.

І навіть Віктор Досенко, який скептично ставиться до акценту на антитілах, частково погоджується: «Так, наявність антитіл справді може бути опосередкованим доказом того, що присутні й специфічні лімфоцити. Але це як бачити краплини крові й думати, що на тому місці когось убили чи хтось порізався. Але не факт – це може бути кров курки, риби, чи просто червоні плями».

І все ж останнє слово за вакциною

З імунітетом нічого не можна сказати напевне. Відомо те, що діти переносять COVID-19 легше, літні люди – важче, але у 30-40 річних, навіть без супутніх захворювань – теж можуть виникати проблеми.

«У деяких людей може бути порушення регуляції імунної відповіді: [клітини] взялись боротися зі збудником SARS-CoV-2, але разом із тим пошкодили тканини органів, що й зумовлює тяжкість захворювання. Подібно до прислів’я, коли взялися за молитву, та й лоба розбили», – каже Федір Лапій. За його словами, нині вчені різних країн досліджують, а чи не при таких порушеннях імунної системи і виникають тяжкі випадки захворювання.

Але разом із тим, особливо у випадках легких чи середньої тяжкості, наразі існує недостатньо даних, аби стверджувати, що імунітет утворюється завжди. Відомі захворювання, коли імунної реакції немає. «Наприклад, у випадку з вірусом папіломи людини, що може викликати рак шийки матки. Імунна система 50% жінок при зустрічі з цим вірусом, не розпізнає його, – говорить Лапій. – А тому повторне зараження ним цілком можливе».

Те саме, запевняє вчений, може стосуватись і COVID-19 (поодинокі повторні випадки захворювання вже трапляються), хоча даних для висновків недостатньо. Але навіть якщо виявиться найгірше, і зустріч із цим вірусом у природних умовах не забезпечує тривалого захисту, виправити ситуацію може вакцина. Зрештою, у випадку з папіломою так і вийшло.

А що залишається робити, допоки вакцини не існує, а ідея з колективним імунітетом надто непевна? Схоже на те, що продовжувати тримати дистанцію, а також носити маски. Як каже популяризатор науки Семен Єсилевський, наукових доказів шкоди від носіння маски точно немає.

Фото: Getty Images, nas.gov.ua, sntumsa.pl.ua, Facebook