За той час, поки світ бореться з Covid-19, людей навчили багатьом новим висловам: відстеження контактів, соціальне дистанціювання, вирівнювання кривої смертності/виживання. У той же час ми зіштовхуємось з явищем, що нині називають «інфодемією»: інформації уже стільки, що стає складно розрізнити факти від фікції.

Дезінформація про коронавірус може мати серйозні наслідки. Ось як наприклад конспірологічна теорія про те, що вірус насправді «розкрутили» ЗМІ, а сам він не несе загрози. Чи віра у те, що Білл Гейтс нібито чипуватиме людей, вводячи їм вакцини проти Covid-19. Як сказав сам мільярдер: «Якщо люди будуть думати, що це афера, й не захочуть вакцинування, то хвороба продовжить вбивати».

То що ж робити, і чому ЗМІ та соціальні мережі, які активно включились у боротьбу з міфами, насправді часом роблять лише гірше? MediaSapiens підготував адаптований переклад статті з наукового видання The Conversation, у якій четверо вчених-фахівців зі соціальної психології Австралійського національного університету та Університету Південної Каліфорнії, доводять – ЗМІ зациклились на одній хибній стратегії.

Формула «факти проти міфів»

Медіа та тематичні сайти про здоров’я та самопочуття опублікували незчисленну кількість статей на тему «міфи проти фактів» про коронавірус. Як правило, міфи там виділяли жирним шрифтом, після чого детально розписуючи, чому вказана інформація хибна.

Ту ж комунікаційну стратегію раніше використовували у боротьбі з іншими міфами про здоров’я – ось як під час руху антивакцинаторів.

Такі статті поширюють в тому числі через те, що читачі їх активно шукають. У цьому можна переконатись, поглянувши на популярність запиту «міфи про коронавірус» у Google: помітний сплеск зацікавленості до цієї теми спостерігався у березні по всьому світу.

Коли спростовуєте неправдиву інформацію чи протиставляєте міфи фактам, пишуть вчені, інтуїтивно здається, що це має ефективно працювати. Проте дослідження показують, що така стратегія може мати негативні наслідки, роблячи фейки більш упізнаваними та знайомлячи їх з новою аудиторією.

Упізнаваність посилює віру

Дослідження у сфері когнітивних наук показують, що люди схильні вірити у те, що вже бачили раніше. Досить раз чи два побачити якесь твердження, як воно стає правдоподібним.

Так відбувається навіть тоді, коли люди від початку вважають якесь твердження неправдивим, бо воно не відповідає їх власним переконанням. Більше того, дослідження показують, що «імунітету» від таких когнітивних упереджень немає навіть у людей з добре розвиненим мисленням чи тих, хто глибоко обмірковував проблему.

Упередження виникають через те, що люди дуже чутливі до чогось упізнаваного, але не дуже вправні у відстеженні того, звідки прийшла упізнаваність, особливо з часом.

Це яскраво демонструє одна серія досліджень. Людям показали ряд тверджень про здоров’я та добробут, із якими часто можна зустрітись у соціальних мережах чи блогах. Було чітко позначено, хибними чи правильними були зазначені твердження – як і у статті «факти проти міфів».

Коли учасників запитували, які твердження були правдивими, а які ні, то відразу після побаченого люди зазвичай відповідали правильно. Але коли їх питали про це вже через кілька днів, вони більше покладались на відчуття «упізнаваності» та сприймали попередньо побачені хибні твердження за правдиві.

Особливо схильними до цього були люди старші. Чим частіше їм на початку казали, що твердження було хибним, тим більше вони вважали його правдою через кілька днів.

Наприклад, вони могли знати, що твердження про те, що «хрящ акули є корисним для вашого артриту» є хибним. Але до моменту, як вони знову побачили це за кілька днів, вони могли забути деталі.

Залишилось лише відчуття, що вони щось чули про хрящ акули чи артрит раніше, «а тому в цьому щось є». Відтак попередження про хибність твердження перетворилось на «факт».

Тому вчені застерігають журналістів: коли ви ставите міфи та дезінформацію у фокус, то насправді робите їх лише більш упізнаваними, а відтак більш обґрунтованими.

Те, що я сказав тобі тричі – правда

Повторення міфу також може спонукати людей переоцінювати його поширеність у суспільстві. Чим частіше ми чуємо якийсь міф, тим більше широко розповсюдженим ми його вважаємо. І, знову ж таки, погано пам’ятаємо, де і за яких обставин почули його вперше.

Наприклад, почути те, як одна людина повторює одне і те ж тричі може бути майже настільки ж ефективним, коли б три різні людини згадали би про це один раз.

Звідси і проблема: неодноразові спроби здолати якийсь міф у ЗМІ можуть змусити людей повірити у те, що в хибні твердження вірить більшість суспільства.

Міфи, які запам’ятовуються

Міфи так легко «чіпляються» до нас через те, що часто бувають конкретними, анекдотичними і їх легко уявити. Це називається когнітивний рецепт віри. Деталі, необхідні для спростування міфу, часто бувають складними і важкими для запам’ятовування. Більше того, люди можуть і не прокручувати собі в голові пояснення того, чому цей міф – хибний.

Складні історії важко запам’ятовуються. Після них може залишитись лише «липкий» міф і слизька правда.

То як зробити так, аби «липкою» стала правда?

Якщо розвінчування міфів робить їх ще більш правдоподібними, то як просувати твердження правдиві та перевірені? З написаного австралійськими та американськими вченими можна вивести кілька порад.

1)  Живою та легкою для сприйняття має бути передусім правдива інформація. Тому не потрібно розміщувати поряд із хибним твердженням фото чи ілюстрацію: це лише збільшить шанси на те, що люди запам’ятають (і повірять) у суть міфу.

2) Спростовуючи інформацію, варто вживати конкретні дані, та викладати їх простою мовою. Тоді вони домінуватимуть над публічними дискурсом і людськими спогадами.

3) Повторіть правдиве твердження кілька разів і знайдіть можливість пов’язати цю інформацію з чиїмсь досвідом – це полегшує запам’ятовування.

Поєднання цих інструментів, пишуть фахівці, допоможе в просуванні фактів у критичний момент історії для людства.

Переклад: Ілона Громлюк

Фото: slk.kh.ua