У своєму прагненні наслідувати російську та білоруську владу команда Віктора Януковича, здається, втрачає відчуття реальності. Позаяк на те, щоб висадити в повітря житловий будинок, приписати цей злочин яким-небудь «буржуазним націоналістам» і згуртувати народ до священної війни з тероризмом, сміливості бракує, доводиться діяти путінськими методами в ситуаціях дріб’язкових і сміховинних. Протягом останніх кількох днів органи, які в демократичних державах називають правоохоронними, обшукали, допитали чи затримали низку людей за підозрою в причетності, або навіть просто поінформованості про «терористичні акти» на зразок руйнування приватного погруддя Сталіна чи підпал вікна громадської приймальні Партії регіонів.

У квартирі журналістки і письменниці Марини Брацило та її чоловіка Юрія Ноги, літератора і співробітника видавництва «Смолоскип», міліція з’явилась о 6-й ранку 10 січня. «Вони провели обшук помешкання – практично перевернули всю квартиру, - розповіла Марина «Свідомо», - Справу веде Головне Слідче Управління СБУ по боротьбі з тероризмом. Підставою була постанова Жовтневого районного суду міста Запоріжжя за підозрою в теракті: пошкодженні пам’ятника Сталіну. В документі фігурувала дата – 28 грудня 2010 року. Але в цей день нас з чоловіком не було в Запоріжжі… Забрали комп’ютерний системний блок, 5 мобільних телефонів, 3 флешки, 21 CD-диск, записники з особистими записами і навіть віршами, фотоапарат, 52 фотоплівки, 49 негативів фотографій. Загалом вийшло три великі сумки». Марину і Юрія відвезли до відділку як підозрюваних, згодом перекваліфікували на свідків. До організації «Тризуб», якій приписують замах на цілісність запорізького артефакту, вони не мають жодного стосунку, як і до будь-якої іншої політичної партії. Тож слідству допомогти нічим не можуть. Майно Марині та Юрію дотепер не повернули.

До блогера і співзасновниці інформаційного агентства «Поряд з вами» Олени Білозерської прийшли в іншій справі – цікавились, звідки в неї матеріали про спробу підпалу громадської приймальні Партії регіонів у Києві. «Обшук тривав приблизно з 8:30 до 14:30, - пише Олена у своєму блозі. - Перерили квартиру догори дном, конфіскували всю техніку, а саме – системний блок, нетбук, принтер, сканер, фотоапарат, відеокамеру, усі можливі флешки і всі жорсткі і компакт-диски, навіть із фільмами, диктофон, і навіть стареньку "мильничку" батька. Тобто – повністю позбавили мене можливості працювати». Після обшуку Олену допитали й повернули частину техніки, одначе комп’ютер, фотоапарат і відеокамера – головні засоби виробництва – залишилися в міліції. Олена стверджує, що відео надійшло на електронну адресу ІА «Поряд з вами» від невідомого відправника.

У двох інших недавніх випадках пацифікації фігурують чоловічі статеві органи. Дмитра Гройсмана, координатора Вінницької правозахисної групи, переслідують за те, що він опублікував у своєму блозі зображення штучного фалоса, покладеного на Конституцію України. Метафора, яка мала би бути близькою ініціаторам скасування політреформи, «безпосередньо образила і принизила державну символіку України і основний закон України, продемонструвала негативне ставлення до держави». З квартири Гройсмана та офісу Вінницької правозахисної групи теж вилучили оргтехніку. Письменницею Марією Матіос міліція – на прохання прокуратури – цікавиться також через метафору: у книзі «Вирвані сторінки з автобіографії» лауреатка Шевченківської премії побачила фалічний символ у монументі на честь загиблих у Великій вітчизняній війні. Нардеп-комуніст Петро Цибенко зробив депутатський запит до Генеральної прокуратури, і ось уже міліція «збирає інформацію», розшукуючи «громадяночку» Матіос у Львові та Києві, а твір вилучають із книгарень.

Характерно, що ці візити міліції відбуваються на тлі тотальних обшуків, затримань та фабрикування кримінальних справ проти журналістів та громадянських активістів у Білорусі. Такий собі фізкульт-привіт північному сусіду та взірцеві для наслідування.

Звісно, можна, як завжди, спробувати перевести стрілки з доброго царя на дурних опричників. Адже немає сумніву, що ані Янукович особисто, ані його найближче оточення таких указівок не дає (чому – читайте в Сергія Рахманіна, «Дон Негин»). В кожному окремому випадку міліція чи СБУ має пояснення своїм діям. Те, що ми бачимо, може не бути системними репресіями за розпорядженням перших осіб, але це прояви того духу, що поширився країною із приходом Януковича та його товаришів, яким просякнута вся система державного управління. Отримавши від народу умовний мандат на «наведення порядку», ці люди заходились наводити страх.

І то – на кого! Якби ж то тільки на своїх реальних, хоча вже й скинутих з коня, політичних опонентів. А Матіос, Білозерська, не кажучи вже про «терористів»-письменників… Яку небезпеку вони можуть становити для гегемонії Партії регіонів? Виникає враження, що ці люди – не досить відомі, щоб здійнявся занадто шкідливий для репутації влади галас, але й достатньо публічні, аби інформація про репресії розійшлася у відповідних колах, - обрані для того, щоб показати всім носіям несимпатичних владі поглядів: ніхто з них не може почуватися в безпеці, прийти можуть до кожного, на кожного щось знайдуть.

Влада виступає в ролі навіть не бандита, а озвірілого гопника, який, прагнучи продемонструвати свою зверхність «на районі»,  тицяє кулака під ніс кожному, хто насмілюється мати власну думку – «чё, сильно умный?».

А що для того, аби видаватись «сильно умным» на тлі цієї влади (в маркшейдерських талантах чинних можновладців я не сумніваюся, але гуманітарні – вибачайте…), насправді академіком бути не обов’язково, кулак може опинитись під носом у кожного з людей розумової праці, які не встигли вступити до Гуманітарної ради при Президентові або публічно задекларувати вірність ідеям Стабільності-і-реформ.  Для того, щоб зустрітися із цим кулаком, не треба бути активістом опозиційної партії, поширювати незручну для влади інформацію, виступати з критикою рішень президента та уряду, закликати до царевбивства у блозі. Достатньо, як у випадку Юрія Ноги та Марини Брацило, просто виділятися з-поміж навколишніх українською мовою чи інтересом до української історії, працювати в українському видавництві, а потім, можливо, буде достатньо поставити свічку в річницю Голодомору або колядувати на Різдво. Словом, за Орвелом, бути потенційним думкозлочинцем.

А що нинішні братки ні за здібностями, ні за можливостями не тягнуть на повноцінного Великого Брата, то й виходить у них безсистемно, неоковирно, часом недолуго. Та не забуваймо, що знаряддям реалізації цього абстрактного прагнення влади, «щоб усі боялись і не насміхались», є представники того самого відомства, того самого світогляду і системи цінностей, що й убивці Георгія Ґонґадзе та Ігоря Індила. Деякі з них, не змигнувши оком, називають забиття невинуватої (чи й винуватої, зрештою) людини виконанням своїх службових обов’язків. І їхній занадто вільний стиль «охорони громадського порядку», поєднаний із відчуттям абсолютної безкарності, може коштувати комусь здоров’я чи життя.

Хай там як викручується та піариться влада, хай там які пояснення вигадує для 164-го місця України в рейтингу економічних свобод та інших своїх «досягнень», міліцейське свавілля, чи то пак по-їхньому «ментовский беспредел» – її ахілесова п’ята. Недовіра і нелюбов до «правоохоронців» і обурення з приводу неправедних методів їхньої роботи єднає українців незалежно від мови, місця проживання, соціального статусу та політичної орієнтації. Тож, коли вже влада не має інших способів для демонстрації, що вона в домі хазяїн, їй залишається єдине: не давати цим випадкам широкого розголосу.

А нам, відповідно, категорично протипоказано мовчати.

Ілюстрація на головній сторінці ТК - http://caricatura.ru