Китай змінює ставлення до журналістів
Коли я починав працювати для Бі-бі-сі в Китаї 15 років тому, це, з одного боку дуже захоплювало, а з іншого - дуже розчаровувало.
Китай був місцем, де відбувалися одні з найважливіших економічних процесів сучасності. Тут створювалась величезна глобальна виробнича структура, яка могла затьмарити індустріальну революцію в Великобританії та Німеччині на початку ХІХ століття та США у ХХ столітті. Все це потребувало нагального висвітлення, і не лише зі столичного Пекіна.
Податок на журналістику
У той час китайська влада запровадила напрочуд жорсткі умови для закордонних журналістів.
Для того, щоб потрапити у потрібний регіон за межами столиці, потрібно було отримати «запрошення» від департаменту міжнародних зв'язків цієї провінції. Після затвердження візиту департамент виділяв свого представника, який мав усюди супроводжувати репортерів. Фактично ви подорожували з власним цензором, сплачуючи його видатки. Дехто з них володів корисними відомостями про місцеву специфіку, проте більшість була лише баластом, який перешкоджав зустрічам із справжніми людьми і який ще треба було утримувати.
Думка з іншого боку
Тож одного грудневого ранку 2006 року я з великим задоволенням дізнався з місцевої газети, що Китай лібералізує умови перебування закордонних журналістів на час Олімпійських Ігор 2008 року. Нарешті стало варто їхати у провінцію заради зустрічей із випадковими людьми.
Також стало можливим почути іншу сторону китайської індустріальної революції - наприклад, когось із двох мільйонів осіб, яких переселили у зв’язку з будівництвом ГЕС «Три ущелини».
Розкуті інтервю
На щастя, після Олімпійських Ігор влада не повернула обмеження для журналістів. Тож під час нашого останнього візиту нам удалося піднятисярічкою Янцзи, щоб оглянути ще один велетенський інженерний проект - поворот китайських річок із півдня на північ. Він покликаний скерувати «зайву» воду з півдня країни у посушливі регіони півночі. Будівництво велетенської мережі каналів у межах цього проекту може затягнутися на 20, 30, а то й усі 50 років.
Фермери, чиї землі мають бути затоплені новими водосховищами, вільно говорили про своє важке становище в мікрофон. Вони змирилися, але були спантеличені та розчаровані розміром компенсацій. Одна сім'я, яку нещодавно переселили у новозбудоване селище неподалік водосховища на річці Хань, зробила гостре та показове зауваження, яке підсумовує настрої переселенців: «Ми є лише однією сім'єю, а Китай є більшою родиною». Зрештою, їхній голос ми тепер, принаймні, можемо почути.
Думка продюсера Джулі Болз
Це була моє третя поїздка до Китаю з Пітером. Ми обоє помітили, що люди стали більш відкриті, від фермерів, переселених власників будинків, професорів економіки до робітників-мігрантів. За два роки багато що змінилося, хоча державний контроль усе ще залишається. Одну родину, яку ми відвідали, викликали до місцевої адміністрації, щоб з'ясувати, чому вони розмовляють з іноземцями. Одного дня нашій посередниці зателефонували і повідомили, що нам варто відвідати жінку, яка, на знак протесту проти знищення старовинного родинного будинку, погрожує самоспаленням. Ми, звісно, не могли до неї поїхати, якби це заохотило її втілити свої погрози. Після невеликої дискусії та телефонної розмови з жінкою, у якій вона нас запевнила, що нічого собі не зробить, ми вирішили зустрітися з нею.
Незважаючи на те, що їхні будинки зрівняли з землею, мешканці уже 5 років продовжують жити на тому ж місці, перешкоджаючи подальшому будівництву. Здається, що громадський вплив може бути дієвим навіть у Китаї.
Декілька порад для журналістів, які працюють у Китаї: не має значення, наскільки завчасно ви подали документи, не сподівайтеся, що зможете отримати візу швидше аніж за два дні до дати поїздки; через високий рівень забруднення повітря ви можете не бачити неба декілька днів; і якщо маєте можливість, виїжджайте за межі великих міст - там можна знайти справді цікаві історії.
Бі-бі-сі, переклад – «Медіаграмотність»