У 2016 році команда проекту StopFake створила для жителів Донбасу щомісячну газету «Твоє право знати». Головним редактором проекту став краматорський журналіст Олексій Ладика, який дистанційно працює редактором tsn.ua та є автором місцевого інтернет-видання «Краматорськ Пост».

Газета випускається накладом 200 тис. примірників за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні. «Укрпошта» доставляє видання в Торецьк, Красногорівку, Мар’їнку, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне та інші прифронтові міста. За словами головреда, «Твоє право знати» виходитиме щонайменше до квітня 2019 року.

Згідно задуму творців, медіа має дві основні функції: просвітницьку й інформаційну. На сторінках газети розвінчують гучні фейки, розповідають, як їх відрізнити від реальних новин, та діляться іншими основами медіаграмотності.

«Детектор медіа» поспілкувався з Олексієм Ладикою про його роботу в Краматорську, наскільки вона безпечна та на що хоче вплинути редакція газети «Твоє право знати».

Олексій Ладика. Фото: Facebook

Газета доходить лише туди, де є пошта

Моє основне місце роботи — редактор у tsn.ua. Ще я дописую в місцеве видання «Краматорськ Пост». Коли колеги зі StopFake запропонували створювати газету, я одразу погодився, бо справа корисна. До цього я працював у місцевій газеті і знав специфіку.

Таке видання потрібне. Воно розповсюджується здебільшого у прифронтових містах Донецької та Луганської областей. Там, де часто немає українських телеканалів і радіо, інших газет. Люди мають інформацію тільки з одного боку [Росії]. Але ми хочемо донести іншу інформацію, яку вони можуть аналізувати, мислити, робити висновки.

Окрім мене над газетою працює верстальниця й коректор. Карикатури в нас робили три людини, тепер цим займається Олег Локтєв. Є журналісти, які нам дописують на фрилансі. Також у нас є передруки зі StopFake, бо одна з функцій газети — розвінчувати фальшиві новини російської пропаганди. Цьому ми приділяємо декілька сторінок. Ще ми співпрацюємо з «Донбасом. Реаліями» та можемо передруковувати їхні матеріали.

Одна з обкладинок газети

Для доставки газети ми співпрацюємо з «Укрпоштою». Тобто газета доходить лише туди, де є пошта. Зазвичай це не зовсім передова, де йде постійна стрілянина. Тобто в містах, куди доходить видання, більш-менш безпечно.

Тираж у 200 тисяч — це не панацея від усього, але й немало. У Краматорську найбільший тираж газети — близько 50 тисяч. Це газета однієї політичної сили, яку безкоштовно розповсюджують. А комерційна газета має тираж у 8 тисяч.

Погроз мені не надходило

У Краматорську редактором такої газети бути безпечно. Можливо, десь в Авдіївці чи Мар'їнці, які ближче до фронту, може бути якась небезпека. Але треба розуміти, що не вся Донеччина — це бойові дії й зона конфлікту. У Краматорську вже більше трьох років узагалі нічого не відбувається. Це абсолютно мирне і спокійне місто, як Київ чи Полтава. Тут війна взагалі не відчувається і, мабуть, багато хто з місцевих жителів забув, що це таке.

У 2014 році здавалося, що Краматорськ — проросійське місто. Я поїхав звідси, коли він був під окупацією. Бачилося, що більшість людей, які тут були, висловлювали проросійську позицію. Як виявилося потім: ті, хто були за Україну, боялися говорити. Тепер люди, з якими я спілкуюся тут, — проукраїнські. Людей, які виступають за Росію, можу зустріти лише у Фейсбуку, коли хтось пише в місцевих групах. Але зазвичай його одразу банять. Думаю, в основному тут людям байдуже, хто при владі. Їм просто хочеться, щоб можна було безпечно ходити на роботу, додому і щоб не стріляли.

Наприклад, на День Незалежності в Краматорську на вулицях було дуже багато людей. Ніколи ще так цей день не святкували. Море людей. Зазвичай тут після 19:00 на вулицях майже нікого немає, а на День Незалежності гуляли до першої ночі.

Погроз мені не надходило. Якось ми проводили експеримент: залишали мій номер у Вайбері, щоб люди висловлювали свої думки щодо газети. Телефонував чоловік і розмірковував про події на Майдані, як почалася війна. Він у війні звинувачував Турчинова й Порошенка, я ж пояснював, що на Донбас прийшли росіяни та їхні найманці. Тобто це більше дискусії про минуле. Іншого разу чоловіку не сподобалося, що ми на Путіна зробили карикатуру. «Він ні до чого в цій війні», — казав чоловік. Я йому опонував.

Інформація з газети «відкладається» в голові

Із квітня цього року Україна встановила вздовж лінії фронту «глушилки».Але, як розповідають люди з тих населених пунктів, де стоять ці глушилки, вони заблокували як російське, так і українське телебачення. Йдеться лише про аналоговий ефірний сигнал. А в більшості людей там є супутникова тарілка. Проте газета — це ще один спосіб донести інформацію. Та і є такі місця, де немає ні телебачення, ніяких ЗМІ взагалі.

Думаю, доросла людина вже має своє уявлення про світ і вона новини підлаштовує «під себе».Коли людина налаштована «проросійськи», то вона буде дивитися лише канали Росії, а українські не буде. Так само й люди, які за Україну, не будуть дивитися «Новороссию ТВ». Але розвінчувати фейки та пропаганду потрібно. Тим паче, газета — це не телебачення, де можна перемкнути канал. І не інтернет, де можна закрити вкладку. Газету, яку отримують у руки, люди хоча би переглядають. Погоджуються вони чи ні з тим, що написано, а інформація відкладається в голові. Не думаю, що багато людей змінить уявлення про світ, але хтось точно замислиться: «Можливо, розіп’ятого хлопчика й не було».

Розвиток критичного мислення — це проблема не лише Донеччини й Луганщини. І не тільки України. Люди по всьому світу не сприймають інформацію критично, часто вірять будь-якій брехні та не розуміють, як ЗМІ подають інформацію. У Краматорську активісти робили тренінги з медіаграмотності. Також у школі № 1 викладачка Тетяна Іванова започаткувала факультативні курси для дітей із медіаграмотності, де вчить розпізнавати фейки, розуміти, як саме пишуть новини. Утім, масштабна державна програма — це те, що нині вкрай необхідно.