Себастьєн Гоберт (Sébastien Gobert) родом із Парижа, проте він уже шість років живе в Україні. Усі ці роки журналіст працює тут на фрілансі. Його матеріали виходять у газетах Liberation та La Libre Belgique, на суспільному радіо Франції (Radio France Internationale, RFE), у тижневику Le Monde Diplomatique та в інших виданнях. Крім того, Себастьєн ініціює й окремі власні проекти.

Про один із них MediaSapiens уже розповідав своїм читатам: це «У пошуках Леніна» («Looking for Lenin»). Для нього Себастьєн разом зі швейцарським фотографом Нільсом Акерманном узялися розшукувати знесені й демонтовані пам’ятники Леніну по всій Україні. У результаті вийшла книжка «Looking for Lenin» та пройшли фотовиставки у Франції, Швейцарії, Туреччині та Англії.

Зараз Себастьєн разом із колегою – французом Фабрісом Депре (Fabrice Deprez) – започаткували нову ініціативу: об’єднання незалежних журналістівDaleko-Blisko.

Себастьєн розповів нашому виданню, як він побудував кар’єру в Україні, як шестирічний досвід роботи фрілансером наштовхнув його на створення Daleko-Blisko й кого та навіщо новий проект об’єднає.

Як усе почалося

У 2006 роція з Франції переїхав до Риги, де прожив рік, навчаючись по програмі Erasmus. Там я відкрив для себе нову Європу – посткомуністичну. Вперше побачив, що таке перехідні країни, де стільки всього відбувається, є розвиток та енергія. Можна багато говорити про їхню специфіку – від музики та їжі до всього іншого… Але насправді трендом, який утримує мене в цьому регіоні, є динаміка. Адже на відміну від Західної Європи, мешканці Центральної насправді хочуть, щоб їхні життя змінилися. Вони змінюють свої країни й дивляться в майбутнє, тоді як західні європейці – в минуле, бо думають, що тоді було краще. Люди в «старій Європі» насамперед хочуть утримати те, що є зараз, а може навіть і повернутися назад. Це формує світогляд людей.

По суті, я став журналістом тут. До того вчився, стажувався, а дописуванням у журнали для французьких експатів у Польщі та Угорщині заробляв на навчання. Проте по-справжньому я почав кар’єру в Україні.

Три улюблені матеріали з України

По-перше, це, звісно, наш із Нільсом проект «У пошуках Леніна». Зараз ми активно його презентуємо. Не знаю, чи продовжуватимемо його далі, бо вже дещо втомилися. Хоча, здається, проект хоче сам себе продовжувати, люди й досі активно допомагають нам шукати знесені пам’ятники Леніну.

У нас стався цікавий епізод цього літа, коли в США почали скидати пам’ятники героям громадянської війни. З нами з цього приводу сконтактували американські медіа, щоб провести паралель щодо того, що відбувається в Україні. Падіння статуї генерала Лі – це ж по суті те саме, що й «ленінопад». Ось такі бувають синхронні процеси.

По-друге, хочу згадати репортаж, який ми з колегою написали Le Monde Diplomatique ще в 2012 році. Це був надзвичайно цікавий для мене досвід, який вилився в довгий текст. Ми з колегою тоді вирушили в свого роду road trip із Закарпаття до Угорщини та Словаччини, завдяки якому розповіли про поняття перетину кордонів, ідентичність, націоналізм та інше. Зараз, звісно, багато речей щодо цих процесів у суспільствах змінилися через Майдан і війну.

Ще один важливий матеріал я зробив минулого року до 30-річчя Чорнобильської катастрофи. Я знайшов село Вільча неподалік Харкова, яке в точності відтворювало однойменне село в Київській області, звідки люди виїхали після аварії. Мені захотілося таким чином розповісти про річницю, а не їхати як всі до самого Чорнобиля. Не хотілося писати стандартні речі – це все вже набридло. Вийшла потужна й зворушлива історія про людей, які в певний момент життя мали перебудувати своє життя й самих себе. До речі, це був не текст, а 20-хвилинний радіорепортаж для RFE.

Більшість часу я висвітлюю поточні події в Україні, політику, реформи, корупцію.

Про роботу фрілансером

Сьогодні бути фрілансером – це виклик. Це подвійний виклик, якщо ти живеш в трьох тисячах кілометрів від Парижа й маєш щоразу доводити своїм медіа, що та чи інша тема про Україну справді важлива.

Наприклад, матеріали про українські реформи дуже важко продати. Медична, освітня, земельна реформи, децентралізація…Це фундаментальні речі. Але водночас вони настільки технічні, що мало цікаві франкомовній пресі. Англомовні ЗМІ їх беруть, у них ширша аудиторія. Найкраще в нас сприймають людські історії, матеріали про соціальні наслідки війни, все, що стосується Майдану.

Велика проблема для журналістів у всьому світі – те, що медіа більше не мають бюро в різних країнах. У них немає можливості (чи волі?) добре нам платити й гарантувати нашу безпеку. Проте у Франції ситуація ще більш-менш. В Іспанії та Італії – гірша. І я навіть не кажу про вас, друзі.

Однак за шість років, які я тут, мені вдалося побудувати певну репутацію, розвинути співпрацю з французькими ЗМІ. Це вже стосунки з довірою й підтримкою. Тож якщо я хочу поїхати в АТО, аби зробити репортаж, і мені на це потрібні гроші – я можу спокійно в них попросити.

Водночас статус фрілансера відкриває цікаві можливості й дозволяє вести приємний стиль життя – коли в тебе немає офісу та можна прокидатися, коли заманеться. Іноді це, щоправда, значить, що дуже рано, бо роботи чимало.

Я пишаюся своєю незалежністю й на цьому етапі не хотів би підписувати жоден контракт.

Про причини створення D&B

У мене давно була ідея створити щось нове, якусь структуру, яка буде виходити за рамки моєї власної творчості. Чому? Бо якщо я за кордоном, у відпустці чи хворію – все зупиняється. Немає кому висвітлювати для французьких ЗМІ ті чи інші речі. Й до того ж, тут вистачає роботи. Я відчував потребу знайти надійних партнерів, створити свого роду пул із колег. Щоб, якщо я не можу взятися за те чи інше завдання, це замість мене зробив хтось ще.

Кілька місяців тому я придумав створити колектив незалежних журналістів, які пишуть про пострадянські країни.

Але Daleko-Blisko – це не медіа. Це просто об’єднання журналістів під одним брендом, яке ні до чого не зобов’язує. Адже окремому ЗМІ потрібно було би регулярно продукувати інформацію, новини, репортажі тощо. Для створення такого проекту треба багато грошей та часу. А читачів у нього було б небагато. Взагалі ринок для франкомовних журналістів у регіоні недостатньо великий, а інтерес аудиторії – обмежений. Створивши ЗМІ, ми досягли би кількох тисяч читачів, а через медіа, з якими ми вже співпрацюємо, – значно більше.

Що таке D&B

D&B – це об’єднання незалежних журналістів, зацікавлених посткомуністичними країнами. Всі, хто до нас приєднаються, продовжуватимуть працювати так само, як і раніше, але тепер вказуватимуть після свого прізвища назву об’єднання. Я, наприклад, підписуватимусь «Sébastien Gobert, D&B».

Звісно, ще ми ділитимемося знаннями й контактами. Наша амбіція – розвинути бренд D&B, який, я сподіваюся, зможе жити сам по собі. Бренд, який асоціюватиметься з надійністю, якістю, довірою, оригінальністю. Можливо, в якийсь момент у нас з’явиться мистецький компонент. Ми публікуватимемо на сайті D&B як наші матеріали з різних видань, створивши таким чином базу текстів про пострадянський світ, так і матеріали від незалежних експертів із різних країн, написані для D&B.

Об’єднавшись, ми зможемо розширити географію. Особисто я за останні роки міцно засів в Україні, а якщо кудись і їду – то в Молдову. І хоча це дуже цікава країна, це все ж той самий регіон. Завдяки ж нашому об’єднанню у французькій пресі зможуть виходити більше матеріалів про Кавказ, Балтійські країни. Разом у нас буде більше ідей, можливостей та перспектив.

Наразі ми з Фабрісом створили сайт і хочемо подивитися, як все це запрацює в партнерстві з нашими медіа. Близько 10 журналістів у різних країнах регіону вже виявили інтерес до цієї ініціативи. До слова, ми взяли в назву слово Blisko через «s», а не «z», бо хочемо зазвучати максимально загально для слов’янського світу, а не лише для України та Росії.

Що мені ще подобається – це наша фінансова незалежність. Адже фінансове питання тисне на людей в будь-якій структурі й часто все псує. Ми ж ніде не зареєстровані, в нас наразі немає спільного бюджету. Поки що ми лиш витратили 100 доларів на сайт на WordPress та 22 на домен на рік. Лого нам безкоштовно зробив Нільс Аккерман.

У довгій перспективі ми сподіваємося, що стане можливим створити власний проект, тоді, можливо, й вкласти якісь гроші й щось заробити.

Цей проект ми робимо не через гроші, а тому що любимо ці країни та людей, ми хочемо розповідати про них й поширювати їхні історії. Якщо колись щось із цього отримаємо – добре.

Але не секрет, що той, хто хоче стати заможним, ні я якому разі не має йти працювати в журналістику. Це було б найгіршою стратегією в житті (сміється).

Хто може долучитися

Ми відкриті до співпраці. Але є якісні, кількісні і географічні умови, кого ми можемо взяти до себе. Нас не має бути десятеро в Україні, інакше ми будемо повторювати самі себе. І ми не можемо взяти когось, хто буде безвідповідальним і не знатиме мови країни, про яку пише. Адже принаймні відчувати мову необхідно.

Журналісти, які захочуть до нас приєднатися, повинні мати свою мережу контактів, редакторів, які готові їх публікувати. Це дуже важливо через фінансову безпеку проекту. Якщо до нас приходитимуть автори, які хотітимуть писати й очікуватимуть чогось взамін, ми не зможемо їм нічого дати. Це структура, в яку ми вкладаємо все, що хочемо, й можливо колись щось від цього отримаємо.

Жанрово ми зацікавлені в репортажах, новинах, аналітичних матеріалах – це те, що я регулярно готую. Фабріс більшою мірою займається розслідуваннями. Ще й тому ми вирішили співпрацювати.

Про першу реакцію франкомовних ЗМІ

Коли я розповів своїм редакторам проD&B – побачив інтерес. Медіа розуміють, що це для них плюс, адже гарантує регулярність співпраці, надійності. Чим більше нас є, тим краще ми можемо перевірити ситуацію на місцях. Якщо нам вдасться реалізувати цю ідею, то великі медіа матимуть надійну мережу кореспондентів у цій частині світу.

Однак дещо нас засмутило. Коли дійшло до публікацій перших матеріалів із новим підписом, деякі ЗМІ відмовилися. Вони думають, що це може заплутати читача. Наразі з підписом D&B наші з Фабрісом матеріали відмовилися публікувати Libération та Ouest France, а погодилася газета La Libre Belgique.

***

Звісно, поговоривши з Себастьєном, ми не могли не спитати думку співзасновника D&B Фабріса Депре. Фабріс – молодий журналіст з Франції, який уже встиг попрацювати в п’яти пострадянських країнах: Україні, Росії, Естонії, Латвії та Литві. Він пише для видань Le Journal International, L’echo, La Tribune de Geneve та інших. Окрім журналістської роботи, Фабріс також працює аналітиком для дослідницьких центрів.

«Концепція D&B дозволить об’єднати сильні сторони журналістів, допоможе їм стати більш амбітними. Бо бути фрілансером – означає переважно працювати самому, й хоча це може бути класно, все ж накладає свої обмеження.

Завдяки Daleko-Blisko ми зможемо легко ділитися ідеями й легко працювати разом, у той же час зберігаючи свою незалежність. Наша ціль – зробити Daleko-Blisko платформою для журналістів, які фокусуються на проблемах Центральної та Східної Європи, Балкан, Кавказу та Центральної Азії, щоб утворилася справжня мережа, яка ознайомлюватиме читачів із історіями з усього цього регіону. В той же час ми задумали цей проект, як дуже гнучкий, тож він може піти геть несподіваним напрямком. Особисто мене найбільше цікавлять транскордонні розслідування, які набирають обертів в Європі. Я би хотів долучитися до цього процесу».