MediaSapiens неодноразово писав про проблеми нинішньої журналістської освіти: це й застарілість навчальних програм, дисбаланс між теорією та практикою, брак комунікації між медіаіндустрією та освітянами. У жовтні 2016 року ГО «Детектор медіа» презентувала результати пілотного дослідження стану журналістської освіти в Україні та рейтинг факультетів журналістики.

Тепер ми вирішили поспілкуватись із представниками альтернативної моделі журналістської освіти — приватними медіашколами.

Вища школа Media & Production — це освітній проект компанії «1+1 media», який було засновано в 2013 році. Нині навчання в школі холдингу здійснюється за шістьма напрямами: телевиробництво, медіаменеджмент, журналістика та новини, ведучі інформаційних програм та розважальних шоу, нові медіа, а також працює дитяча медіашкола.

За словами керівниці відділу розвитку та навчання «1+1 медіа» Вікторії Гнап, Вища школа media & production постала у відповідь на брак якісних фахівців на ринку. В інтерв’ю MediaSapiens вона розповіла, як організовано навчання в медіашколі, чому не кожен отримує диплом, проте кожен має шанс на подальше працевлаштування в компанії, які суттєві вади нинішньої університетської освіти за фахом, а також про брак мотивації студентів. Пані Гнап також заявила про готовність холдингу співпрацювати з українськими вишами й підтримувати їх.

«Іноді самі студенти ініціюють взаємодію університетів та медіакомпаній»

— Вікторіє, як ви оцінюєте нинішній стан журналістської освіти в Україні? Наскільки задоволені випускниками, що приходять у сферу телевиробництва й журналістики в цілому, здобувши профільну освіту у вітчизняних вишах?

— Коли ми почали вибудовувати систему управління персоналом в компанії, стикнулися з викликом — обмеженістю ринку висококваліфікованих спеціалістів у сфері медіа та відсутністю навчальних програм якісної медійної освіти. У відповідь на цей виклик і було створено Вищу школу Media & Production, метою якої стало надання якісної профільної освіти й тамування кадрового голоду як у нас у компанії, так і на ринку в цілому. Враховуючи те, що школа існує вже більше трьох років, розвиває різні напрямки професійної освіти, а також наявність програми стажувань, ми, очевидно, не дуже задоволені станом журналістської освіти. Нині простіше брати людей «з нуля», але вмотивованих та готових розвиватися, й навчати їх у короткий термін на власних потужностях та відповідно до наших цінностей, аніж потім перевчати, оскільки вони чотири роки навчалися чогось «не того».

— А на основі чого ви оцінюєте стан освіти? Орієнтуєтеся на підготовку практикантів, які приходять до вас?

— Так, практикантів, кандидатів. До того ж ми маємо зворотній зв’язок від студентів нашої Школи, які замість того, щоби вступати до магістратури своїх профільних університетів, ідуть навчатися до нас. Вони кажуть, що коли потрапляють у реальне робоче середовище (а ми надаємо таку можливість), то усвідомлюють, що вивчене ними у виші — це минуле сторіччя, якщо не позаминуле, умовно кажучи. Інновації вриваються не тільки в наше повсякденне життя, а й у професійне, а щоби змінити навчальну програму відповідно до сучасних технологій, необхідно швидко рухатися, що неможливо для таких інституцій, як Міністерство освіти. І студенти розуміють, що набагато краще інвестувати свої гроші, зусилля, час та інші ресурси в короткий насичений практичний курс, аніж іти до магістратури, на жаль. Це — фідбек наших учнів, які є студентами журфаків. Тобто вони навіть самі це визнають.

— Чи є хоч якийсь позитивний досвід?

— Хороша новина полягає в тім, що самі студенти ініціюють взаємодію університетів та медіакомпаній. До мене особисто та до моєї колеги, відповідальної за програму стажування, звертаються студенти профільних університетів або факультетів, у Facebook, і просять прийти прочитати в них лекцію, скажімо, чи запросити до них наших фахівців. Є, до прикладу, викладачі, які раніше працювали в медіакомпаніях, а тепер викладають у журналістських спеціалізованих вишах, і, використовуючи свої зв’язки, приходять до нас на екскурсію або запрошують спеціалістів із лекціями та практичними майстер класами.

— А чи були випадки, коли зміни ініціювалися з боку університетів?

— Ні. Університети до нас не звертаються. Принаймні за час моє роботи на цьому проекті — а це близько двох років — жодного разу не зверталися. Жоден університет.

— Студенти яких вишів звертаються найчастіше?

— Найчастіше — з КНУ імені Тараса Шевченка, НАУ, КНУТКіТ імені Карпенка-Карого, КПІ. В принципі, в кожному університеті з топ-п'ятірки є (відповідно до консолідованого рейтингу вишів Києва) певні студентські організації, які ініціюють взаємодію між вишами та працедавцями. І ось завдяки їх сприянню — вони запрошують нас, до прикладу, на виставки вакансій, на зустрічі зі студентами, на лекції — в нас є можливість надавати практичні знання й навички студентам. Та ми проаналізували, в яких навчальних закладах здобували освіту наші найкращі фахівці, і зрозуміли, що цей список складається не лише з топ-п'ятірки університетів, а включає близько п'ятнадцяти. Та в тих інших десяти, на жаль, немає спеціально створених студентських спілок, які підтримують зв'язок із працедавцями, і завдяки сприянню яких ми можемо потрапити до студентів та поділитися своєю професійною експертизою.

Головні вади випускників вишів —

нерозуміння процесу створення контенту й відсутність мотивації

— Які найсуттєвіші вади називають учні вашої школи? Що взагалі потрібно змінити в університетській освіті, щоби вона була ефективною?

— Я вважаю, що при організації будь-якого навчального процесу треба йти від потреби. В нашому випадку — від потреб працедавця. Саме тому університетам, за підтримки Міністерства освіти, потрібно почати співпрацювати з працедавцями для того, щоби розуміти, які професіонали потрібні компаніям, що в майбутньому запросять на роботу випускників. І тоді, під потреби працедавця, змінювати навчальну програму таким чином, щоби підготувати затребуваних фахівців для нашої галузі. Треба посадити за стіл переговорів представників вишів, представників працедавців (із кожної галузі) та представників Міністерства освіти й домовитися про точки дотику.

— «Детектор медіа» вже одного разу організовувала такий стіл, проте одного, як показала практика, було недостатньо.

— Скажу вам, що ми поки що не заявляли про це ринку, але в нас є ідея — запросити до Вищої школи завідувачів кафедр, людей, що відповідають за формування методичних посібників, та організувати програму, щоби показати, наприклад, як створюються новини, й надати можливість взяти участь в усьому процесі: від постановки завдання журналісту до виходу сюжету в ефір. Ми плануємо зробити це відкритою програмою для всіх охочих представників профільних вишів, і мені цікаво, чи буде відгук від вишів, від викладачів, від кафедр. Цікаво, наскільки колеги готові змінюватися. Адже процес змін завжди дуже болісний, і не всі проходять стадії від заперечення до прийняття. Для багатьох простіше жалітися й казати, що щось не влаштовує — я зараз кажу не лише про університети, але й про роботодавців, — аніж починати щось робити. Якщо ця взаємодія відбудеться, тоді всі тільки виграють. І третя сторона у вигляді студентів — теж.

— Чи можете ви виокремити якісь конкретні вади, конкретний брак знань чи навичок у чомусь, коли ми говоримо про ваших потенційних співробітників?

— Це радше відсутність розуміння сучасного процесу створення контенту і невміння писати тексти, на жаль. Звучить сумно, але це — факт. А ще, напевно, відсутність мотивації. У нас є програма стажування, й перший крок до участі в ній — це зняти відеорезюме. Із великого пулу людей, які пишуть в особисті повідомлення: «Я хочу у вас працювати», — вкрай мало доходить до етапу, щоби його зняти. Із якихось причин не всі молоді люди готові вкладатися в те, щоби працювати в хорошій компанії.

«Журналістам важливо надати навичку пошуку інформації»

— За чим ви бачите майбутнє журналістської освіти: класичною університетською, нежурналістським бакалавратом та магістеркою за фахом, чи школами при медіахолдингах? Як, на ваш погляд, має бути організовано навчання у вишах?

— Спосіб, у який нині побудована вища освіта, — не той, якого мені би хотілося. На мій погляд, студенти витрачають надто багато часу на непотрібні предмети. Тому я вважаю, що було би варто зменшити кількість предметів, і натомість зануритися у профільні. Також доцільно загалом зменшити кількість часу на освіту, який люди нині витрачають. Чотири роки — це дуже багато. Ми за чотири місяці можемо навчити людину написати сюжет, поїхати його зняти, змонтувати й видати в ефір. А далі — тільки практика, й кількість із часом переходить у якість.

Безумовно, потрібно лишати вивчення української та іноземних мов (володіння словом, зокрема іноземним, — це мастхев для журналістів), предмети, що закладають сильну базу загальних знань, навчити молодих людей учитися та надати можливість зрозуміти, чи правильний вибір вони зробили.

А ще журналіст — це людина, яка постійно перебуває в пошуку інформації. І ось цю навичку пошуку інформації, її критичного осмислення треба обов’язково надавати майбутнім журналістам.

— Справа не лише в предметах, які покликані надати тобі навички, а й у тих, що мають забезпечити опанування фундаментальних знань.

— Безумовно. Дуже багато молодих людей, навіть серед тих, хто приходить до нашої школи, можуть не знати, хто перший Президент України. Тому базові речі однозначно необхідно лишати. Та все ж більше занурюватися у специфіку професії, надавати більше можливостей для відпрацювання практичних навичок. Можливо, саме тут була би доцільна кооперація медіакомпаній із університетами: майбутні працедавці могли би надавати свої виробничі потужності для того, щоби студенти тренувалися.

Про навчальні напрями у школі й основних конкурентів

— Який відсоток учнів отримує робочі місця в компанії?

— Залежить від курсу, попиту на підготовлених фахівців зовні (багато молодих людей бажають стати ведучими — програм або власних відео блогів — або продюсерами) чи виключно в нашій компанії. Ось приклад із минулого року: до нас звернулися наші колеги з «1+1 Production» на предмет того, що їм бракує режисерів монтажу. Ми стартували практичний курс для 16 охочих. Навчання тривало два місяці, заняття проходили щовихідних, а по вечорах студенти приходили й просто монтували свої роботи. Із 16 осіб сімом ми запропонували участь у проектах уже на наступний день після того, як вони закінчили школу. П’ятьом надали можливість попрактикуватися та приєднатися до #командинайкращих за півроку.

За три з половиною роки із 430 випускників 62 стали працівниками «1+1 медіа», 33 працюють на різноманітних проектах нашого медіахолдингу, а 38 працюють в інших медіа (загальнонаціональних та локальних).

— Які ще напрями є у школі?

— До вас ніколи не приходили на співбесіду кандидати, які мають ці навички, й при цьому випустилися з українських вишів? У Могилянській школі журналістики все це точно вивчається.

— До нас, на жаль, із цього вишу не приходять спеціалісти. Певно, випускники цього вишу знаходять собі застосування в інших компаніях або створюють власні медіа. А можливо, це сучасне покоління, яке вже не готове працювати на когось, та якщо вони вміють створювати контент, то вони просто будуть його монетизувати, без офіційного працевлаштування та обираючи зручний робочій графік.

— Кого ви вважаєте своїми основними конкурентами?

— При кожній медіагрупі тією чи іншою мірою існує навчальний проект. В Inter Media Group є «Інтершкола», у StarlightMedia — проект «Талантlive», орієнтований на молодих фахівців із профільною освітою й більше схожий на програму стажування за окремими напрямками (журналіст, сценарист, режисер). Я знаю, що в «Медіа Групи Україна» теж є схожа програма, але це радше стажування з наданням знань та навичок по окремих напрямках із метою вибору майбутніх працівників компанії. По суті, в такому чистому вигляді проекту, який є в нас, медіагрупи не пропонують. Наш проект унікальний з огляду на те, що ми надаємо якісну освіту всім охочим (тим, хто має / отримує профільну освіту, й тим, хто бажає зануритися в світ медіа «з нуля») за всіма фаховими напрямами із залученням найкращих професіоналів на наших сучасних виробничих потужностях.

— Я підсумую з ваших попередніх відповідей: ви нині готові надавати допомогу вишам (технічну / навчальну підтримку, та ін.)?

— Так, ми готові співпрацювати.

— Чи є ще якісь курси, про які ви не розповіли?

— Як я раніше казала, кожен курс у Вищій школі media & production стартує або відповідно до потреб ринку, або у зв’язку з тим, що в нашій компанії існує попит на кваліфікованих фахівців. Саме через потреби ринку ми нині працюємо над курсом із digital-маркетингу. А щоби втамувати наш внутрішній кадровий голод, ми починаємо курс підготовки broadcast-дизайнерів та курс «Редактор реаліті-шоу».

Важливо зазначити, що на кожному напрямі — свій відбір. Приміром, для відбору на курси ведучих необхідно зняти свою відеовізитівку із зазначенням мотивації для навчання. Щоби стати студентом курсу «Редактор реаліті-шоу», кожен кандидат повинен написати есе на задану тему, щоби куратор курсу могла зрозуміти, наскільки людина може складати літери в слова та речення, і від загального рівня групи вже буде залежати глибина занурення у професію під час навчання.

Найважливіше те, що по закінченню курсу (незалежно від назви та напряму) ми не всім даємо дипломи, дехто отримує сертифікат, у якому зазначена кількість годин, начитаних під час курсу. У нас досить жорсткі вимоги, адже ми дуже цінуємо свою репутацію, і якщо студент не виконує наших вимог, про які ми попереджаємо завчасно, то й диплому не отримує.

— Які базові вимоги для отримання диплому ви висуваєте?

— А якою є вартість навчання?

— Варіюється залежно від напряму, кількості годин використання виробничих потужностей та інших ресурсів компанії, залученості фахівців. Тобто чим менше ресурсів залучено (деякі курси не потребують роботи у студії чи з дорогим програмним забезпеченням), тим нижчою є ціна. У цілому вартість коливається від 12 до 25 тис. грн.

— Хто є викладачами школи?

— Це здебільшого працівники компанії — представники #командинайкращих «1+1 медіа». Ми також можемо запрошувати деяких фахівців із компаній-неконкурентів, якщо розуміємо, що вони є професіоналами на ринку, та іноземних експертів. Куратори курсів — виключно працівники компанії. Ми організовуємо для колег додаткове навчання — тренінг для тренерів — щоби відпрацювати навички створення навчальних матеріалів, роботи з дорослою аудиторією тощо.

Про перспективи освітнього бізнесу

— Ви проводили дослідження медіаринку, коли створювали школу?

— Як зробити освітній бізнес успішним? Як гадаєте, в чому ваша основна перевага?

— Основна складова успішності проекту — це люди, залучені до цього процесу. Я зараз кажу про команду Вищої школи, про колег, що надають супутню підтримку (аналітики, бухгалтери, адміністративний персонал), про тих, хто є куратором курсу та викладає, і про наших студентів. І найпотужніша наша перевага — це власна експертиза, тому що ті люди, які працюють у нашій компанії, — це справді команда найкращих, із неперевершеними професійними досягненнями.

— Коли ви казали про вади, однією з ключових назвали відсутність мотивації. Як зробити людей більш мотивованими?

— Хороше запитання. Мені здається, що частина людей, у яких палають очі і які в 16–17 років приходять до університету і якось собі уявляють майбутню професію, розчаровується. Мені здається, є таке розчарування ще й із тієї причини, що студенти не бачать картинки, яку намалювали собі в голові. І радше за все, якщо таке має місце, вони не будуть далі займатися цією професією та цікавитися вакансіями в медіакомпаніях.

На мою думку, необхідно більше інформувати молодь про різні професії в медіа, про наявність багатьох із яких абітурієнти навіть не здогадуються; формувати позитивний імідж галузі та розказувати про те, які переваги можна отримати, здобувши медійну освіту, та як можна змінити себе та світ навколо.

Фото Павла Довганя