Фахівці з Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Молдови та України представили результати дослідження впливу російської пропаганди — презентація відбувалася в Києві на прес-конференції «Інформаційна війна в інтернеті. Викриття і протидія прокремлівській дезінформації в країнах Центральної та Східної Європи», організованій StopFake. Дослідження охоплює період із липня по жовтень 2016 року, його проводили шість аналітичних центрів і фінансував Вишеградський фонд.

Згідно з результатами, в усіх країнах використовуються схожі інструменти і меседжі, які змінюються з урахуванням специфіки кожної з країн. Поширенню дезінформації та фейків сприяє доступність інтернету, соціальних мереж, високий рівень анонімності.

MediaSapiens детальніше обговорив зміну наративів у дезінформаційній кампанії в Чехії з експерткою Празького інституту досліджень проблем безпеки (Prague Security Studies Institute) Іваною Смоленовою.

Згідно з презентованим нею дослідженням, у Чехії існує близько сотні сайтів, які поширюють дезінформацію. Серед них можна виділити дві великі групи — «сайти про теорії змов» та «альтернативні медіа». У перших коментарі переважають над новинним контентом, вони дуже маніпулятивні та мають невелику за обсягом аудиторію. Друга група позиціює себе як альтернативу мейнстрімовим ЗМІ, вони працюють професійніше та охоплюють ширшу аудиторію.

Є в чеських дезінформаційних сайтів і спільні риси: в них більше світових новин, аніж місцевих, часто повторюються одні й ті ж теми або «теорії змов», вони мають непрозорі структури власності та походження.

Головний тренд дезінформації в Чехії — це коригування поточних подій відповідно до цілей пропаганди. Дослідники виокремили основні наративи в країні:

• США є ворогом;
• Європейський Союз підпорядковується Сполученим Штатам;
• в Україні багато фашистів та неонацистських угрупувань;
• не можна довіряти медіа, політикам та поліції;
• загалом майбутнє виглядає похмурим.

Як стало зрозуміло з дослідження, канали поширення пропаганди в країнах Центральної та Східної Європи відрізняються. Наприклад, в Угорщині російська пропаганда присутня не лише в маргінальних чи нішевих медіа, але й у великих ЗМІ — сайтах, газетах та телеканалах, які мають, як правило, провладну позицію.

У Молдові ретранслюють чимало російських телеканалів: «Первый канал», «НТВ», «Россия», «Спутник». Під заборону потрапив лише «Россия24». До того ж нещодавно обраний президент країни Ігор Додон підтримує президента Росії Володимира Путіна. Інший важливий агент впливу в Молдові — Молдавська митрополія, церква під час виборчої кампанії відкрито закликала голосувати за Ігора Додона і засуджувала інших кандидатів.

У Польщі окрім сайтів, соцмереж та youtube-каналів активно використовуються «тролі», які залишають маніпулятивні коментарі в обговореннях під новинами.

Як сказала Івана Смоленова, пропагандистські новини в Чехії радше мають на меті деконструювати певні ідеї, ніж утвердити інші.

Івано, як за останні кілька років змінювалися та еволюціювали фейкові новини в країнах Центральної та Східної Європи?

На мою думку, деякі наративи залишилися незмінними. Наприклад, меседж про те, що «США — це ворог №1». Він поширювався в усіх країнах. Інші поширені наративи: що Європейський Союз підпорядкований США, що не можна довіряти медіа та державним інституціям. Ці тези були присутні від самого початку інформаційного впливу.

Але відбулися і певні зміни. Наприклад, у 2015 році, після Майдану, Україна була дуже помітною темою у фейкових новинах. Нині Україна також присутня в інформаційному полі, але не так потужно — частка цих фейків із часом зменшилася. Натомість за останні два роки зросла кількість повідомлень про міграційну кризу в Європі. Тепер це стало основною темою. На мою думку, це зумовлено тим, що тему легко використовувати — це гра на емоціях, дуже потужні точки впливу. Страх, обурення та розчарування мають дуже високий маніпулятивний потенціал, який легко реалізувати. Тому ця тема в потоці фейкових новин стала популярною.

Чи помітили ви спільні наративи в маніпулятивних новинах різних країн?

Звісно, деякі з них однакові для певних країн. Теми, які я раніше згадувала, — США як ворог, підрив довіри до державних інституцій та до демократії загалом — ці наративи спільні для країн.

Також, на мою думку, російська пропаганда створюється з урахуванням місцевих умов. Кожна країна отримує свої специфічні повідомлення. Наприклад, Польща й Україна з історичної перспективи опинилися в досить складній ситуації. Це слабкість, яку легко експлуатувати. Тому її використовують у дезінформаційній кампанії. Водночас ця тема не репрезентована в інших країнах — в Чехії та Словаччині. У Чехії серед людей низька підтримка Євросоюзу, тому для цієї кампанії використовуються подібні настрої. У підсумку деякі наративи — спільні для всіх країн, а деякі підлаштовуються під особливі слабкі місця кожної країни.

Американські науковці нещодавно опублікували дослідження, згідно з яким уплив фейкових не такий сильний, як ми звикли думати.

Я б не була такою впевненою щодо цього. Можна припустити, що так звані альтернативні медіа не мають такого потужного авторитету серед читачів, як мейнстрімові медіа. Але річ у тому, що мейнстрімні медіа висвітлюють широке коло тем. Вони пишуть про все — від соціальних реформ до останніх подій у столиці. Альтернативні медіа ж зазвичай концентруються на одній специфічній темі — і в межах цієї теми вони дуже успішні. Існують інструменти, які допомагають виміряти охоплення аудиторії в соціальних мережах. Чеське радіо нещодавно зробило цікавий аналіз: вони порівняли 20 найпопулярніших публікацій мейнстрімових медіа та 20 найпопулярніших публікацій сайтів, які поширюють дезінформацію. І публікації від цієї другої групи мали більше охоплення та взаємодії з аудиторією, ніж від першої. Можливо, загальна кількість читачів у мейнстрімових медіа більша, але альтернативні сайти дуже ефективні в окремих темах.

Які найефективніші способи протидії в такі ситуації?

Тут немає єдиного рецепту. Є багато речей, над якими ми повинні попрацювати. Поширення дезінформації та пропаганди — складне явище, яке впливає на різноманітні частини суспільства. Уряд, засоби масової інформації, громадянське суспільство мають працювати над цим.

З одного боку, необхідно викривати та аналізувати ці явища. Розвінчання фейків та проведення журналістських розслідувань — це одна сфера діяльності. Інша — зрозуміти, які емоції та настрої використовує пропаганда. Потрібно працювати над цими проблемами. Існує також великий розрив в освіті. Люди не розуміють роботи свого уряду, Європейського Союзу, не довіряють своїм політикам. Нам потрібно запитати себе — чому люди не довіряють їм, чому ставлять під сумнів медіа? Дуже просто звинувачувати в усьому Росію. Так, Росія робить жахливі речі, але ми теж маємо свої проблеми, свої настрої в суспільстві й нам потрібно звертати увагу на це.

На мій погляд, брак освіти — одна з найбільших проблем. Тому що ми маємо суспільство, вразливе перед дезінформацією. Суспільство, яке не може вирізняти фактів, вирізняти правди.

У такому разі постає питання медійної грамотності...

Так, абсолютно. Це велике питання — в нашій освітній системі немає нічого подібного до медійної грамотності чи критичного мислення. Немає навіть історії останніх років. У більшості шкіл курс історії закінчується на періоді завершення Другої світової війни. Як люди зрозуміють такі організації, як ЄС, НАТО, якщо вони не розуміють історії останніх 70 років? На мою думку, це ті важливі сфери, які вимагають удосконалення.

Чи планує уряд Чехії заповнити ці пробіли в освіті найближчим часом?

Про освітню реформу поки не йдеться. Але при МВС Чехії буде створено антитерористичний центр. Це хороша ініціатива — при центрі буде створено аналітичний підрозділ, який займатиметься аналізом явищ дезінформації, гібридних загроз, пропаганди. Це однозначно крок у правильному напрямку.

Фото: Український кризовий медіа-центр