Останнім часом нам подобається уявляти, який вигляд мали б теленовини – і підсумкові щотижневі програми зокрема – в нормальній ситуації. Себто в тій, коли журналісти можуть говорити те, що варте уваги, без обмежень і страху перед «розгойдуванням човна»; коли їм не потрібно тулити в кожен випуск стонадцятий сюжет про «только Ринат Ахметов помогает» і домальовувати роги Авакову, підкреслювати стабільність гривні і важливість Арсенія Яценюка на міжнародній арені, і так далі. У цьому уявному світі тижневики 11 грудня, скоріш за все, вийшли  б із спробами знайти відповіді на ключове питання тижневого порядку денного: чи правда, що люди президента Петра Порошенка підкуповували депутатів і фінансували акції проти прем’єра Яценюка?

Чи знайшлися б докази, чи були б вони підставою для відсторонення, чи лише передумовою для електорального покарання президентові – інше питання.

Проте реальність дуже сильно відрізняється від наших фантазій. Більшість тижневиків подали ситуацію, яка виникла навколо заяв народного депутата Онищенка, у такий спосіб, наче вона взагалі не стосується Порошенка, його адміністрації, президента як інституту влади. Натомість, зобразили її як черговий порожній скандал, влаштований ледачими народними обранцями, аби менше працювати. Отже, не вартий нашої з вами уваги.

Компромат на, не скажемо кого

«Країна знову погрузла в політичних скандалах». Кореспондент «Фактів тижня» ICTV Володимир Соколов відразу попереджає глядачів, що не сталося нічого особливого. У своєму сюжеті він подає історію з Онищенком укупі з намаганням депутатів зняти депутатську недоторканність із Вадима Новинського – як два «парламентські скандали» тижня. Попри те, що в матеріалі The Independent Олександр Онищенко дав зрозуміти, що діяв за вказівками невідомого представника команди президента (a senior government figure, що можна потрактувати як «високопосадовець»), а на російському телебаченні прямо називав замовником Порошенка, «Факти тижня» констатують: «найбільше галасу наробила в парламенті заява Онищенка про хабарі, які він особисто роздавав депутатам за потрібні голосування».

Володимир Соколов залучає до коментування наших улюбленців Володимира Фесенка та Вадима Карасьова, які також говорять не про зміст звинувачень Онищенка, а про їхню можливу мету. Наприклад, Фесенко: «Інформація про те, що він брав гроші, використовував для кампанії проти Яценюка, явно зроблена для того, щоб розсварити між собою "БПП" і "Народний фронт". Це не випадково». І Карасьов: «є питання щодо довіри до його слів. Знаєте, біглий олігарх, який втік з України, тепер півроку чомусь мовчав, а тепер він оприлюднює».

У коментарі представника «Народного фронту» Юрія Берези згадується безпосередній організатор протестів проти Яценюка Сергій Каплін, проте питати нардепа про те, чи брав він гроші в Онищенка, не ставиться. Володимира Соколова більше цікавить парламентська перепалка – те, що в молодіжному сленгу називається «срач». У сюжеті немає й натяку на те, хто був імовірним замовником послуг Онищенка.

Абсолютно в тому ж дусі підходить до висвітлення цієї історії найбільш пропорошенківський великий канал – «Україна». «Начинаем с политики. Вернее, со скандалов, мешающих украинским политикам заниматься делом», – зі старту програмує глядачів ведучий «Событий недели» Олег Панюта. І додає, що «в стенах парламента разбираться с обвинениями Онищенко не спешат», хоча про які звинувачення йдеться, не зрозуміло. В сюжеті Наталії Кравченко все за вже знайомим нам сценарієм:

«…компромат на украинских политиков от беглого нардепа Онищенко. Он сам - фигурант трех уголовных дел, скрывающийся от правосудия не то в Москве, не то в Лондоне. Вроде бы у беглеца несколько паспортов, включая греческий и российский. Этот ценитель лошадей и моделей слить всех обещал давно. Грозил записями, якобы сделанными на диктофон, встроенный в наручные часы».

Абстрактне формулювання «українські політики» не дає розуміння того, що йдеться про Порошенка та його оточення. Зате дуже конкретна нищівна характеристика Онищенка підказує глядачам, що звинуваченням цієї людини вірити не слід. За версією Наталії Кравченко, Онищенко «…признался, что получил три миллиона долларов на организацию компании по дискредитации премьера Яценюка, а также в том, что был посредником, заносившим в сессионный зал сотни тысяч долларов на скупку депутатских голосов. Доказательств Онищенко не предъявил, но наговорил не на один срок и себе, и людям. Верховной Раде стало ну совсем не до бюджета». Журналістка старанно уникає навіть натяків на те, хто саме міг дати Онищенкові ті мільйони. Навпаки, наголошує: «…имена организаторов и вброшенные в дискредитацию правительства суммы остаются неизвестными». Вона цитує уривок запису розмови Онищенка з Олесем Довгим та коментар останнього, де депутат виправдовується. Двоє політкоментаторів, чиї синхрони використані в матеріалі – Андрій Золотарьов і Тарас Березовець – проводять паралель із «плівками Мельниченка» і говорять про те, що комусь вигідно «вкидати» подібні речі, щоб розсварити український політикум. І – ні слова про Порошенка.

«ТСН. Тиждень» «1+1» став  минулої неділі першим тижневиком, у якому прямим текстом сказано, що компромат Онищенка саме на  Порошенка: «…заявив в інтерв'ю британській та російській пресі, що, начебто, має аудіозаписи розмов, які компрометують главу держави». І навіть так: «У своїх сповідях Онищенко повідомив, що нібито давав хабарі членам українського парламенту за окремі голосування на користь Адміністрації Президента і займався дискредитацією прем'єр-міністра Арсенія Яценюка». У короткому повідомленні є переказана непрямою мовою позиція голови фракції «Народний фронт» Максима Бурбака, однак жодних коментарів людей із команди Порошенка. І взагалі повідомлення дуже лаконічне та закінчується припущенням, що «час покаже».

«Подробности недели» каналу «Інтер» примудрились скористатись історією Онищенка для того, щоб встромити кілька шпильок у свій улюблений «Народний фронт»: «…первый пленарный день начался с Онищенка. Да и как начался - фронтовики даже о спецконфискации позабыли, сделав именно пленки Онищенко главной темой». У сюжеті Катерини Лисенко зроблено наголос на конфлікті між фракціями Блоку Петра Порошенка і «Народного фронту»: «…пока в одной части коалиции призывали сохранять спокойствие и не замечать провокатора, в другой ее части старательно раскачивали лодку. Даже в Антикоррупционное бюро отправились. Ведь на таком фоне любые политические заявления звучат особенно громко». І далі: «если для «фронтовиков» плёнки Онищенко подлинны настолько, насколько, им кажется, это может хоть в чём-то оправдать экс-премьера Яценюка, то в Блоке Петра Порошенко в подлинность записей не верят». Коментарі від БПП дають колишня журналістка «Інтера» Ольга Червакова і Сергій Березенко, висловлюючи радше особисту оцінку, ніж позицію фракції. Коментарів від «НФ» немає.

Пізніше у студії «Інтера» з’являється гість – Валентин Наливайченко, колишній голова Служби безпеки України, а тепер лідер руху «Справедливість». Він вже звинувачує особисто Порошенка:

 «Я бачу бездіяльність, – говорить Наливайченко. – Я бачу неспроможність і відсутність волі. Особливо тих, хто позабирався на керівні посади. Розслідувати, довести до суду хоча б одну справу про високопосадовців. Конкретно кажучи: в нашій державі де корупція починається? В чинного президента Порошенка в офісі. Хто конкретно має стосунок особливо до офшорної корупції, тобто набільш небезпечної? Викрадення з України грошей, перерахування їх за кордон, а потім використання для голосувань у парламенті, для закупівлі іспанських віл, для всіляких сліпих трастів. Усе це відбувається за прямої злочинної участі депутатів на керівник посадах БПП – раз, заступника секретаря РНБО – два…»

Почувши «БПП», ведучий Олексій Ліхман мерщій перебуває гостя: «Я думаю, в любую фракцию, мы  можем сейчас камень бросать в огород любой фракции!»

«… Голова Нацбанку! – договорює Наливайченко. – Ми не камені кидаємо. Я наводжу конкретні докази!»

Але Ліхмана не цікавлять докази причетності Порошенка та його фракції до корупції: він  переводить тему на електронне декларування.

Позитивно вирізнився з-поміж тижневиків, які вимарують будь-які згадки й натяки на Порошенка зі історії, яка безпосередньо його стосується, «Час. Підсумки тижня» на 5 каналі. Про Онищенка тут згадали лише побіжно, в бекґраунді, однак у матеріалі про Вадима Новинського є згадка про те, що прохання надати російському бізнесмену громадянство України підписував Петро Порошенко – міністр економіки в уряді Миколи Азарова. І підтвердження цього факту з уст генпрокурора Юрія Луценка, який, хоч і виправдовує це, називаючи формальністю, але не заперечує.

Маленькі дружні послуги

Для джинсовиків на телебаченні зараз глухий сезон: вибори нескоро. Хоча, наприклад, поява Валентина Наливайченка в ефірі «Інтера» дивним чином збіглась із появою цього діяча та його проекту «Справедливість» на білбордах із невчасною політичною агітацією. Поки сезон не почався, спробуймо інвентаризувати сталі альянси та симпатії, що регулярно проявляються в тижневиках. Про головну антипатію – війну «Інтера» проти «Народного фронту» та Арсена Авакова загалом – цього разу не будемо: про неї було чимало сказано тиждень тому, і в «Подробностях тижня» 11 грудня спостерігалась не настільки клінічна, але загалом така сама картина. Поговоримо про інших.

«Україна» + Гройсман. Прем’єр з’являється в кожному випуску «Событий недели» в шанобливо-паркетному форматі. Наприклад, цього разу – в повідомленні з синхроном із нагоди Міжнародного дня протидії корупції:

«...В Украине по этому случаю провели форум, в котором, кроме гражданских активистов и экспертов, приняли участие и руководители антикоррупционных ведомств и правительства в лице Премьер-министра. Владимир Гройсман о коррупции заговорил еще в среду на заседании Кабмина, где пришлось отчитываться руководителям нескольких министерств. На антикоррупционном форуме глава правительства в качестве положительных сдвигов назвал упорядочение системы назначения госслужащих и новую систему госзакупок. Однако без непосредственного участия общественных активистов борьба с коррупцией, по мнению Премьера, будет неэффективной.

Владимир Гройсман, Премьер-министр Украины: Ми нещодавно на засіданні уряду одним махом скасували 367 постанов уряду, які так чи інакше могли використовуватись для тиску, для корупції, для хабарництва, для вимагання. І тут, я сказав це на уряді, на превеликий жаль, я не можу повністю довіряти чиновникам. Я хочу більше покладатись на громадянське суспільство, на експертне середовище. Приходьте, відкривайте, і я в доброму розумінні готовий бути зброєю в ваших руках».

Класичний паркет без жодної інформаційної цінності та журналістського осмислення – і так щоразу.

 Ще одна тема, в якій «Україна» дотримується послідовного (і безпідставного) оптимізму – надання нашій державі безвізового режиму з ЄС. «…На этой неделе был сделан ещё один шаг получению Украиной безвизового режима с Европой. Комитет Европарламента по вопросам гражданских свобод юстиции и внутренних дел одобрил механизм приостановки безвизового режима для третьих стран. Звучит удивительно, но именно это положение оставалось главным препятствием для отмены виз. И уже на следующей недели документ отправят в Европарламент и Совет Европы на голосование. Вероятнее всего, визы для украинцев отменят в начале 2017 года», – сміливо прогнозує Олег Панюта, ще не знаючи, що розгляд питання невдовзі перенесуть на кілька місяців.

«1+1» і бізнес Коломойського. Сюжет Олександра Романюка присвячений невдалій спробі приватизувати Одеський припортовий завод – підприємство, на яке претендує компанія Ігоря Коломойського, власника каналу. Як це часто буває, інформаційний привід виглядає притягнутим за вуха, хоча – згідно з кредо програми – Алла Мазур робить усе, щоб «вразити» глядачів підводкою до сюжету.

 «Гроші, якими могли б оплатити діри в медицині, освіті і де завгодно. 17 мільярдів гривень планував отримати уряд цього року від приватизації, тобто, продажу державних підприємств приватним господарям. І справжньою перлиною, найсмачнішим шматком, всі вважали Одеський припортовий завод, донедавна унікальний і найбільший в СНД комплекс із виробництва аміаку та карбаміду і морської перевалки цієї хімії. Продати його намагались кілька разів. Скандалів було чимало і от на останній конкурс, оголошений Фондом держмайна, не прийшов ніхто. Глава уряду розлючений, навколо заводу купа інтриг. Заговорили про російських слід. То чи справді цей ласий шматок хочуть забрати у українців за безцінь і хто за цим стоїть?», – йдеться у підводці. У сюжеті зазначено, що «продаж Одеського припортового із тріском провалився, важко повірити, уже вдруге за цей рік». Також, як це часто буває в сюжетах такого типу, матеріал на дві третини складається з бекґраунду, в який зашиті повідомлення, потрібні замовнику:

«Одразу після провалу почали спливати десятки подробиць, які могли завадити продавати завод. Першими заговорили українські претенденти на покупку ОПЗ. Певні: у Фонді затягували із наданням інформації.

Михайло Бакуненко, голова праління "ДК Укрнафтобуріння": Несмотря та, что мы подали документы, договора о конфиденциальности в начале ноября, фактически мы получили доступ к информации только в конце 25-го ноября».

Про те, що «Укрнафтобуріння» належить Ігореві Коломойському, журналіст, звісно, не згадує, а глядачі без ґуґла та певних навичок онлайн-пошуку навряд чи про це довідаються. Те саме стосується компанії «Нортіма»:

«За п'ять мільярдів гривень завод готовий був забрати переможець конкурсу 2009-го року. «Нортіма» кілька років у судах відстоювала це право.

Роман Жуган, представник компанії "Нортіма": Визнати незаконним рішення Фонду державного майна, яким компанію «Нортіма» не визнали переможцем і, відповідно, зобов'язати Фонд державного майна укласти з нами договір.

Але держава виступила проти. Виграла суд у «Нортіми», потім витратила купу грошей на приватизацію, наростила борги заводу і не змогла продати його за ті ж п'ять мільярдів».

Коментарі у правильному руслі з приводу проваленої (за версією Олександра Романюка – з вини голови Фонду державного майна Білоуса) приватизації дає експерт Дмитро Марунич, який часто й раніше фігурував у матеріалах «1+1» по паливно-енергетичні справи, дотичні до Коломойського. Журналіст не раз натякає на «злочинну змову», а під кінець драматизує: «Провалена приватизація може створити гігантську дірку в бюджеті, яку треба буде латати. Поставити хрест на співпраці із МВФ, тобто гривні капут, відлякати інвесторів, тобто прощавай інвестиції. Якщо завод спинять, соціальна катастрофа прийде у місто Южний, бо ОПЗ там головний роботодавець і на ньому тримається майже усе. Якщо припортовий і надалі працюватиме у повну силу, то збитки покриватимуть за рахунок сплачених українцями податків, це десятки мільйони гривень щомісяця. Суттєві гроші, які могли б іти на розвиток. Тому держава має діяти швидко і рішуче. Карати винних у зриві приватизації, наводити лад і оптимізувати роботу заводу, яким би нереальним завданням це видавалося. Інакше донедавна гордість може стати головним соромом і замість прибутку і репутації зробити Україну біднішою та скомпрометованою».

Знайшли в цій історії і російський слід. А ось можливості надати слово головному звинувачуваному, Ігореві Білоусу, не знайшли. Навряд чи глядачі зрозуміли, до чого все це було – подібні сюжети замовляються й робляться не для мільйонів «маленьких українців», а для одного-двох «головних глядачів».

«Інтер» і Юрій Бойко. Лідер фракції Опозиційного блоку гостює в «Подробностей недели» в середньому раз на два-три випуски. Цього разу його запросили, аби збалансувати в бюджетній темі включення прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Було б логічно, аби голова уряду й лідер опозиції могли обмінятись аргументами, подискутувати в прямому ефірі або хоча б відповісти по-своєму на одні й ті самі запитання, але обраний був формат соло:

«…это была позиция нашей фракции, что неделю сессионную надо начинать с бюджета, потому что вся страна ждёт бюджет, вся страна ждёт решения вопроса бедности. И мы подали ещё к первому чтению свои замечания в бюджетные комитеты, где показали, каким образом можно хотя бы на шаг, но преодолеть бедность за счёт принятия нового бюджета, справедливого, с уменьшением выплат на силовой блок и с увеличением выплат на пенсии. Потому что, я считаю, что просто у самого даже остатка правящей коалиции нет голосов для того, чтобы принять бюджет, который вычёркивает из жизни десять миллионов пенсионеров. Принципиальная наша позиция - пока не будет увеличена пенсия, мы за такой бюджет голосовать не будем. По-моему, это начинают понимать уже все, что слишком серьёзная ситуация у людей, слишком велико недовольство, ненависть, особенно после публикации электронных деклараций, которые прошли и среди правительства, и среди парламентариев». Він також пояснює відтермінування голосування за бюджет тим, що «идут торги». Після цього Олексій Ліхман припрошує лідера прокоментувати позбавлення недоторканності Вадима Новинського – ще одного гостя, який був в ефірі «Подробностей недели» дещо раніше:

«Мы считаем, что лишение депутатской неприкосновенности, вообще преследование депутат Новинского, оно имеет две цели. Первая цель - это отвлечь внимание общества, людей от тех провалов, которые допустила сегодняшняя власть. Провалов везде, во внешнеполитической, это отсутствие безвизового режима, это неработающая ассоциация с Европейским союзом, не дают кредиты МВФ. Во внутренней политике - это драконовские тарифы, это снижение экономического уровня людей. А второй момент - это как раз заткнуть рот оппозиции, чтобы мы не критиковали будущий бюджет, чтобы не говорили правду людям о том, что предполагается принять, что в очередной раз обманут».

Перелічувати провали влади Ліхман Бойка не просив, але чому б зайвий раз цього не зробити? Після цього ведучий запитує: «если критиковать не перестанете, допускаете, что Генпрокуратура всё таки не успокоится, появятся новые показательно-образцовые дела против членов вашей партии?» (Інакше кажучи, ведучий прямо дає глядачам зрозуміти, що справу проти Новинського слід розцінювати саме як сфабриковану з політичних мотивів). Далі він ставить Бойкові ще кілька запитань, які запрошують до монологічної демагогії, зокрема на ще одну улюблену тему «Інтера»: про необхідність розпуску Верховної Ради як неспроможної приймати важливі рішення. І наостанок натякає, що до кінця року ми ще побачимо Бойка в ефірі «Подробностей недели»: «Ну, посмотрим, чем закончатся четыре последних рабочих дня Верховной Рады. Думаю, что ещё успеем это обсудить до конца года в нашем же эфире».

«Надеюсь», – відповідає Бойко.

Час не показав

Трагедія у селі під Києвом, Княжичах, де представники різних підрозділів МВС начебто помилково розстріляли один одного, сталася в ніч на 4 грудня. Тож попередньої неділі з усіх телеканалів тільки «Інтер» говорив про причини й винуватця цієї події багато і впевнено, адже тут і без того знають, що в усьому винен Аваков. Інші тижневики відбулися стислими матеріалами, що містили оперативно зібрану інформацію та обіцянку розповісти більше за тиждень. Подивимось, як вони її виконали.

Журналіст «Фактів тижня» ICTV Максим Крапивний повіз до Княжичів колишнього офіцера підрозділу «Альфа», який на місці дав свій експертний коментар щодо суперечливих моментів цієї історії. Він також наводить коментарі водія команди поліції охорони, що вижив у стрілянині. У сюжеті справді зібрано багато цікавих і важливих коментарів колишніх силовиків; використовуючи їхні свідчення та відкриту інформацію, «Факти тижня» зробили візуалізацію подій:

Матеріал ICTV можна назвати найретельнішою спробою докопатися до справжнього змісту страшної події, а не лише затаврувати керівництво МВС чи епатувати глядачів конспірологічними версіями.

У «Событиях недели» місця матеріалу про Княжичі не знайшлося. Зате, звісно ж, є сюжет про те, як Рінат Ахметов допомагає людям на Донбасі. Проте краще за Майкла Щура ми про це не напишемо :).

«Шокуючий», «жахливий», «зухвалий» – епітети, що підігрівають аудиторію перед сюжетом «ТСН. Тижня» «1+1» про трагедію в Княжичах. Руслан Харченко починає з передісторії – банди грабіжників, яку начебто ловили в селі. Саму подію коментують батько одного з убитих і колишній працівник СБУ; також використано чимало коментарів силовиків. Завершується сюжет фактично зізнанням, що нічого не ясно: «Чи є звільнення головного поліцейського Києва вирішенням проблеми - невідомо, як і не зовсім ясно, коли буде поставлена крапка в першому за всю історію України такому інциденті з "дружнім вогнем". Дехто з родичів навіть збирається везти власне розслідуваня, вже не довіряючи нікому і нічому. Дуже важливо провести не тільки якісне, а й прозоре слідство. Бо мова не лише про почуття родин загиблих, а й про атмосферу довіри чи не довіри у самих правоохоронців, яким завтра, чи навіть сьогодні, треба йти у нову засідку». «Плюси» натякають на те, що затримання злочинців із величезним арсеналом виглядає сумнівно, але не наважуються стверджувати, що це інсценування, як це впевнено зробив «Інтер» іще тиждень тому. Зрештою, головний меседж сюжету «1+1» полягає в тому, що причиною трагедії став непрофесіоналізм безпосередніх керівників операції. Арсен Аваков знов залишається за кадром.

Зате в «Подробностях недели» згадок про Авакова стільки, що вистачило б на всі інші тижневики. Тут у черговий раз кілька разів висміяли міністра за його висловлювання в фейсбуку, затаврували знайдені скарби Миколи Азарова як банальний піар і відвертання уваги від Княжичів, а також розкритикували спецпідрозділ «КОРД» як непрофесійний і жорстокий. Квінтесенцією цієї критики стало твердження, що, якби «КОРД» приборкував Майдан, була б не «Небесна сотня», а тисячі смертей. Це слова адвоката Сергія Войченка, а не журналіста «Інтера», проте навіть так вони звучать достатньо блюзнірськи. До студії «Інтера» коментувати ситуацію з Княжичами запросили нардепа Андрія Іллєнка, члена партії «Свобода», який звинувачує «керівництво МВС» у спробі «поховати розслідування». Коментарів тих, кого критикують – немає.

Якщо «1+1» закінчив сюжет про Княжичі констатацією того факту, що з цією історією нічого не зрозуміло, то «Час. Підсумки тижня» на 5 каналі з цього почав.

«Час іде, а розуміння, що саме сталося тієї ночі, як не було, так і немає. В публічних заявах трапляються самі нестиковки. Спершу кажуть, що речові докази вже зібрано, а через кілька днів виявляється: їх лише тільки збирають. Питання по обставини трагедії ставлять в ступор як прокурорських, так і поліцейських. Чому так? Вогонь по своїх, насправді, трапляється і в більш впорядкованих країнах. Від помилок і трагедій не застрахований насправді абсолютно ніхто, але якось в цій історії забагато невідомого».

(Розгубленості тонові Віталія Гайдукевича додає те, що він весь час затинається й зазирає до шпаргалки). Максим Волобоєв починає свій сюжет із ефектного стендапу,  але далі – здебільшого переказ офіційних версій та той самий, що в усіх, набір коментарів силовиків. Винятком є інформація від активістки Ольги Худецької, яка входила до атестаційної комісії та відстежує перебіг атестації в МВС: «З п'яти осіб четверо точно не проходили публічну атестацію. Один КОРДівець, ймовірно, міг проходити, але на штабну посаду, але він не атестувався на ту посаду, як бійця, як командира бійців». Ще один невеличкий ексклюзив – свідчення мешканця села про те, що раніше у Княжичах траплялись пограбування осель людьми, вбраними як міліція. Та ще коментарі ізраїльського експерта Цві Аріелі, який розкритикував дії спецпризначенців.

Історія ж із візитом Арсена Авакова до Канади, який збігся з трагедією у Княжичах, так і не зацікавила нікого, крім «Інтера». Нема й коментарів міністра щодо трагедії – за МВС віддувається керівник нацполіції Троян. Можна було б задовільнитись аргументом, що тиждень – замало для розслідування такої справи, і все рано чи пізно стане явним, якби не знати, як легко наші медіа забувають навіть про найрезонансніші події. До прикладу, справу про вбивство двох поліцейських у Дніпрі начебто ветераном добровольчого батальйону «Торнадо» Пугачовим згадали лише на «Інтері» в контексті невдач МВС, але донести до суспільства теперішній стан цієї справи не вважають за потрібне ні теленовини, ні телетижневики, ні будь-які інші ЗМІ. «Ведеться слідство», як пишуть у прес-релізах.

І про позитив

Це не про пандочку, народжену в зоопарку, а про відповідальних журналістів тижневиків, які зробили корисні матеріали на тему, яку в наших медіа піднімають злочинно мало. Про самолікування, осінньо-зимову грипозну істерію та нечистих на руку лікарів, які на ній наживаються. Про звичку багатьох українців пити антибіотики від будь-якої хвороби, а лікарів – прописувати гірку водичку за сто гривень.

У програмі «Час. Підсумки тижня» сюжет на цю тему підготувала Юлія Божко. «В Україні цьогоріч уперше почали говорити про те, що з кишень пацієнта просто викачують гроші на протизастудні, а, значить, ми уперше поглянули у бік цивілізованого реагування на хворобу. Із вчасними вакцинаціями, із сучасними протоколами лікування, замість ковтання чудодійних пігулок з реклами», – каже у підводці Віталій Гайдукевич. У сюжеті йдеться про новий протокол, який не рекомендує педіатрам прописувати дітям ті ліки, які раніше вважалися дієвими від вірусних респіраторних інфекцій, та на панічну реакцію педіатрів на цю новацію. Підняла журналістка й іншу важливу тему – вакцинації, яка могла б допомогти від грипу, проти вакцину не купиш в українських аптеках.

У «Событиях недели» сюжет про це зробила Інна Христич.  Олег Панюта критикує традицію самолікування та призначення плацебо ще гостріше за колегу з 5 каналу: «Мы бежим в аптеку и покупаем антибиотики, интерфероны, противовирусные, сиропы от кашля, словом все, что посоветовали соседей или рекламные ролики. Но эти медикаменты не только не вылечат, они могут навредить. Самое ужасное, что бесполезные таблетки рекомендуют врачи и детям. Вот у меня в руках назначение, выписанное сыну нашего коллеги: здесь 7 препаратов, 5 из которых, в данном случае, можно назвать пустышками».