Здавалося би, телебачення, що зветься українським, уже не може нічим нікого здивувати. В тому числі й політичне ток-шоу «Шустер LIVE» на каналі, який називається Першим національним. Якої тільки екзотики не було в Савіка, яких тільки персонажів він не притягував на свою програму! Але минулої п’ятниці Шустер зумів-таки заінтригувати – і не тільки автора цих рядків, а й кількох його колег, які ще дивляться, нехай і спорадично, це ток-шоу.

Ідеться про персонажа, котрий де-факто виступав у дуеті з добре відомим українському глядачеві Костянтином Затуліним і був представлений як італійський журналіст і політик Джульєтто Кьєза.

Власне кажучи, нерідко важко було відрізнити репліки та логіку мовлення Затуліна від його європейського колеги; а якщо вони й відрізнялися, то ще більшою насиченістю жахіттями, що, мовляв, чекають на Україну в разі, коли вона посміє прагнути до НАТО. Бо ж насувається страхітлива глобальна війна, й українцям навряд чи буде добре, коли вони опиняться у вирі боїв… А от Росія – це зовсім інше, з нею треба дружити, вона дуже сильно позитивно відрізняється й від США, й від західноєвропейських імперіалістів…

Отож не поцікавитися, ким є черговий «Шустер-сюрприз», було просто неможливо. На щастя, доба Інтернету надає можливість задовольнити таку цікавість, звернувшись до численних джерел та перевіривши їх правдивість.

І з’ясувалося, що перед нами справді виступав унікальний персонаж.

За своє тривале політичне життя Джульєтто (чи Джульєто?) Кьєза (чи все ж українською треба писати К’єза? – нехай дискутують філологи…) пройшов воістину грандіозний шлях. Він був студентським активістом, потім став керівником італійського комсомолу (Federazione Giovanile Comunista Italiana), ще згодом – високопоставленим компартійним функціонером, лідером комуністів у Генуї. А потім десять років (з 1980-го по 1990-й) Джульєтто Кьєза був власним кореспондентом головної комуністичної газети Італії «Уніта» (l'Unità) в Москві. У наступне десятиліття (1990-2000) він представляв у тій же Москві газету «Ла Стампа» (La Stampa).

Водночас Джульєтто Кьєза пише книги. І чимало книг. Назву ті, котрі він написав разом із російським «легальним» дисидентом Роєм Медвєдєвим і котрі є апологією горбачовській перебудові: «Змінений СРСР» (1988) і «Революція Горбачова» (1990). Ну, а далі пішли книги з російської проблематики, з геополітики, з проблем розвитку західної цивілізації тощо.

Але в 2001 році тональність текстів Джульєтто Кьєза помітно змінюється. Його головним ворогом стає американський імперіалізм, якого він підозрює в усіх можливих гріхах, у тому числі й в організації трагічних подій 9/11. Цій темі присвячений, крім іншого, й фільм, який Кьєза зняв разом із журналістом Тьєррі Мейсаном. Ось що писав із приводу цієї стрічки знаний російський історик Борис Соколов:

«Фильм итальянского журналиста Джульетто Кьезы и его французского коллеги Тьерри Мейсана "9/11. Расследование с нуля" в мире прошел практически незамеченным – авторы прямо жаловались на это в эфире Первого канала, намекая на происки американских спецслужб. Зато в России фильм показали на ТВ в самый что ни на есть прайм-тайм – в программе "Закрытый показ" в пятницу вечером, обеспечив ему многомиллионную аудиторию. Само по себе это доказывает, что, по крайней мере в российском телеэфире, холодная война уже в самом разгаре. Г-н Кьеза сетует, что "уровень демократии в мире очень низкий, с каждым годом он становится все ниже и ниже". Вот и отправился итальянец в Россию за настоящей демократией.

Основной тезис Кьезы и Мейсана – теракты 11 сентября организовали сами же американцы, чтобы оправдать ограничение демократических свобод в Америке и последующее вторжение в Ирак, а также для того, чтобы предотвратить кризис американской экономики… В качестве ведущего эксперта по обстоятельствам взрывов 11 сентября авторы фильма привлекли Дарио Фо, в титрах представленного нобелевским лауреатом. Российские зрители в подавляющем большинстве остаются в убеждении, что перед ними выдающийся ученый, со знанием дела рассуждающий о самолетах, взрывах и пожарах. На самом деле итальянский драматург Дарио Фо получил Нобелевскую премию по литературе в 1997 году "за то, что он, подражая средневековым шутам, порицает власть и авторитет, защищает достоинство угнетенных". Наследником шутов он выступает перед нами и здесь.

В профессиональном отношении фильм сделан весьма примитивно. Он основан почти исключительно на "говорящих головах", причем высказываются только те свидетели и эксперты, которые критикуют официальную версию об организации терактов "Аль-Каидой" во главе с бен Ладеном (некоторые из них выглядят людьми психически неуравновешенными). В том же ряду многократное гипнотизирующее повторение титров с авторскими тезисами. Свидетельства и доказательства сторонников официальной версии в фильме вообще никак не упоминаются. Это примерно то же самое, как если бы из материалов Нюрнбергского процесса мы взяли только свидетельства в пользу невиновности подсудимых и проигнорировали весь обширный массив доказательств их вины».

Практично одночасно з роботою над фільмом Кьєза виступив проти «нового імперіалізму» та «суперклану господарів світу» – західних інвестиційних банків, за якими стоять… (ні, ви не вгадаєте) в числі інших головних гравців Усама бін Ладен, Сильвіо Берлусконі та Джордж Буш-молодший…

У ті ж роки Кьєза вперше балотується до Європейського парламенту й потрапляє туди за списком Ліберально-демократичної партії Ді Пьєтро (Italia dei Valori). Як і належить депутату від цієї партії, він у Європарламенті входить до Альянсу лібералів і демократів на підтримку Європи, але невдовзі переходить до фракції Партії європейських соціалістів (нинішня назва – Прогресивний альянс соціалістів і демократів), мовляв, ця політична група йому ближча, виходячи з досвіду минулого та нинішніх поглядів. А в 2009 році Кьєза балотується до Європарламенту вдруге: цього разу від… однієї із так званих «російськомовних» партій Латвії. Безуспішно.

Нині він продовжує свою політичну боротьбу поза межами парламентських установ. Щоби читачам було зрозуміліше, яку ідеологію сповідує сьогодні цей італійський діяч, досить сказати, що він є колумністом російської «Літературної газети» – видання, як на мене, щонайменше чорносотенного…

І на закінчення – фрагменти з торішнього інтерв’ю Джульєтто Кьєзи російській програмі державного радіо Ірану (правопис оригіналу):

«США будет самая вооруженная страна в мире. Искушение использовать это, чтобы восстановить предыдущую ситуацию, это искушение будет таким сильным, что я не вижу, какая возможность сможет их остановить. Кроме одного большого союзного видения мира между Европой и Россией. Европа и Россия могли действовать, как успокоительная, как разумная совместная сила… Китаю не нужна война. Китай развивается самостоятельно, поэтому проблема, это американская проблема. Если Европа и Россия начнут новый разговор о новой структуре, новом видении мира, где конечно, эксплуатация одних против других уже невозможна… Это уже другая сфера. Это не мировая война, какая была первая, вторая, эта война не будет такой и люди на улице не знают, что эта война будет совершенно другой. В этой войне погибнут 800 – 1 миллиарда человек. И может быть больше, поставлено под сомнение существование человечества на Земле».

Ну, а далі, ясна річ, – про потужне єврейське лобі, яке під’юджує США на воєнні авантюри. І тільки путінська Росія порятує світ від американської вояччини: «Германия и одна часть европейцев считают, что отношения с Россией важны по разным причинам. Это не автоматически Европа идет прямо в союз с США. Кто может повлиять на это? Россия может повлиять. Нужна сильная политическая инициатива. Нужно работать в этом направлении и уменьшить возможность начала войны».

Ось такого специфічного європейця продемонстрував Савік Шустер Україні в своїй програмі як високоповажного експерта з геополітичних проблем. Звісно, він має право запрошувати до себе тих, кого вважає за потрібне. Але водночас слід попереджати глядачів, давати їм бекґраунд: мовляв, ніхто краще не розбирається в цих проблемах, ніж колишній вождь італійського комсомолу, борець із єврейським лобі та «тушка» Європарламенту!

Але що Савік… Найбільше вразила мене та моїх колег та запопадливість, із якою деякі нардепи розшаркувалися й вибачалися за Україну (ні-ні! ми до НАТО не підемо! ми великі друзі Росії, якою би вона не була!) перед цим, м’яко кажучи, екзотичним персонажем. А був же час – хоча би сакраментальні рекламні паузи – щоби вийти в Інтернет і розібратися, кого наразі українцям пропонують як визначного європейського діяча. Але, схоже, наш політикум живе не своїм розумом, а за принципом: «Як Савік скаже, так воно й буде…»