Прем’єрний показ пройшов у кінотеатрі «Кінопанорама» і зібрав аншлаг. У Києві покази проходять 8-10 листопада, а впродовж листопаду фестиваль завітає до Львова, Ужгорода, Дніпропетровська, Донецька, Одеси, Івано-Франківська, Рівного, Луцька

«Поставтесь до цього як до експерименту над самим собою і не сприймайте надто серйозно», - попередив перед початком  сеансу  організатор фестивалю  Кирило Марікуца. Показ справді справляє  незвичне враження і цілком відповідає сучасному ритму життя – калейдоскоп різних сюжетів та емоцій, часу на осмислення яких вкрай мало.  Всі фільми різняться жанрами: ігрове кіно, різні види анімації, експериментальне кіно. В одному комплекті можна побачити і традиційну тему стосунків між чоловіком і жінкою у короткометражці «Спроба», і оригінальну анімацію у стилі Lego-конструктора, присвячену Майклу Джексону,   і показ самогубства з різних «ракурсів» – як у комедійному мультфільмі, так і в драматичній роботі «Нічийна земля».

MediaSapiens запитав детальніше про фестиваль та його учасників у Кирила Марікуци, директора Київського міжнародного кінофестивалю короткометражного кіно:

 Кирило, як виникла ідея створити такий кінофестиваль?

Проект «100 фільмів за 100 хвилин» народився минулого року, основна заслуга та ідея належить нашому програмному координатору Наталі Ільчук, яка займається програмною частиною  Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів. Минулого року ми спробували і зробили добірку однохвилинних фільмів, продемонстрували і зрозуміли, що людям сподобався такий формат.  

Чому обрали саме такий хронометраж? Це закордонний формат?

Ми називаємо цей жанр екстремально коротким кіно. За кордоном такий жанр також поширений, але саме однохвилинного немає.  Є фестивалі, де демонструються фільми тривалістю 15 секунд, 30 секунд, 45 секунд, до двох хвилин. Кожен на свій погляд встановлює граничні рамки.

Чи справді можливо в таких часових рамках повноцінно втілити якусь ідею?

Як ми бачимо, це таки можливо. Деякі роботи є авторськими експериментами, це кіно не завжди зроблене за класичними правилами драматургії, коли є початок, розв’язка, закінчення -  це може бути просто погляд на окрему проблему чи випадок. Але здебільшого це  справді повноцінні фільми, де порушується проблема, герой проходить через перипетії і досягає катарсису.

Яким чином відбирали фільми для програми?

Частину фільмів бачили за кордоном, частину надсилали  учасники фестивалів, тому що ми поширюємо інформацію серед кінематографістів, а частину фільмів намагались знаходити на інших, схожих за концепцією кінофестивалях. У програмі ми не обмежувались ніяк – ні країною, ні віком авторів, ні жанром, ні стилем. Це величезна цікава солянка: тут є  анімаційні роботи - stop-motion, пластилінова анімація, картонна анімація, комп’ютерна графіка,  також ігрові роботи, документальне та експериментальне кіно.         

Кадр з анімаційної короткометражки «Недоречний флешмоб»

Які з іноземних робіт найцікавіші, на ваш погляд?

Дуже важко виокремити, враховуючи, що в нас так  люблять голосні імена... Ну ось фільм «Екстазі», де зіграв Джон Малкович. Дуже цікава робота з точки зору акторської  гри, Джон Малкович яскрава постать в кіно і добре справився з  поставленою задачею -  відобразив стани під різними наркотичними речовинами. Також є стрічка, яка включена в шорт-лист цьогорічного «Оскару» у категорії анімаційні стрічки – «Сік із м’якоті авокадо». Є класні ігрові стрічки із кіношкіл Скандинавії – «М22», наприклад.  Цікава стрічка «Дослідник» – про хлопчика який встановлює величезну кількість різних дзеркал, щоб підгледіти за сусідкою навпроти, потім прибігає в кульмінаційний момент, коли дівчина починає роздягатися і тут молодший брат закриває йому все зображення.

Як представлена Україна у цій сотні фільмів?

Цього року ми дуже задоволені українською програмою. Всього від України 8 стрічок – тобто майже 10 відсотків. У світі за рік, якщо я не помиляюсь, випускається біля 200 тисяч короткометражок. 100 фільмів ми зібрали з усіх куточків світу – тут є і Європа, і африканський континент, що не звично для кінематографу, а також Південна і Північна Америка. Щодо українських, то вибір був невеликий, минулого року нам вдалось обрати тільки одну картину. Цього року ми вибирали з 20 фільмів, і обрали 8 - повноцінних гарних картин, не притягнутих за вуха, кожна по-своєму цікава.

А хто автори українських фільмів – це режисери?

Важко сказати про всіх – є, наприклад,  шестирічна дівчинка Женя Растрогіна, яка навчається в анімаційній студії, вчиться займатися цим професійно. Нам надіслали її роботи. (До програми потрапило дві роботи Жені – «Насіннячко» та «Сніжок» - MS) Взагалі дитяча   кінематографія зараз розвивається, в нас навіть було бажання зробити дитячу секцію на фестивалі короткого метру.  Є ігрові й експериментальні роботи. Цікавий фільм «Спроба» режисера Івана Іщенка, який ми побачили на фестивалі аматорського кіно у Львові,  це чудова робота.  Є анімаційна робота «Борис та леді» (режисер Стас Сантімов – MS), ігрове кіно  «На сцені» Івана Панасенка,   цікава  експериментальна робота «Лукаступка» (Данило Гаук). Фільм  «Загублені» (автор В’ячеслав Перистий) -  про людей, які впали в каналізаційний люк – думаю, це актуальна тема для України, бо в нас багато  люків, які не закриваються.

Кадр з короткометражки «Борис та леді»

Якщо порівнювати тематику української та іноземної програми, є якась різниця?

Я б сказав ні, є певні тенденції у світі на короткий метр, які спільні для всіх. Чим гарне короткометражне кіно – воно може актуально  демонструвати злободенні  світові проблеми. Це добре було видно  по грецькій програмі, яка була у нас фестивалі короткометражок цього року – вся програма пронизана відчуттям кризи. Навряд чи якась голлівудська чи європейська студія зможе в такий короткий час, коли тема ще актуальна, знайти гроші і почати знімати фільм на цю тему. Короткометражки швидше реагують на все, тому можна побачити спільні проблеми, наприклад,  залежність від інтернету, деякі автори протестують проти того, що люди проводять весь свій час в інтернеті.    У нас на фестивалі немає  таких робіт, які заточені саме на проблематиці українського народу. Тут порушувались  більш такі людські, міжособистісні проблеми, можливо, окрім фільму про люк.

Яким чином   визначатиметься  переможець?

Цього року, щоб якось заохотити режисерів, ми вирішили запровадити   конкурсну складову фестивалю -  глядачі будуть обирати найкращий український та закордонний фільм шляхом інтернет-голосування, буде два переможці.

Чому саме глядацьке голосування, а не журі?

Моя особиста позиція, що журі це дуже суб’єктивна річ. Фільм, який виграє за вибором журі – це не завжди найкращий фільм. Взагалі, ми розглядаємо можливість створення журі для того, щоб люди, які можуть сприяти українському кіно за кордоном, побачили тут ці стрічки, побачили режисерів. Але для цього формату поки що не потрібно створювати журі. Це фестиваль для популяризації короткого метру, для донесення до людей, що кінематограф дуже різноманітний -  це не лише повнометражні зроблені студіями фільми, які йдуть в кінотеатрах,  а це і авторське кіно, і короткометражні і суперкороткометражні фільми,  і ще значна кількість форматів і заходів, які не присутні в Україні.    

Більше інформації про фестиваль – на сайті 100films.kisff.org