Журналістика — зручна й корисна тема для жартів. З одного боку, це легка ціль для сатири, адже в гонитві за рейтингами (своїми та своїх улюбленців) журналісти часто вдаються до видовищних, провокаційних та просто дивних речей і все, що інколи потрібно додати коміку, — це вираз обличчя. З іншого боку, сатиричне ставлення до ЗМІ надзвичайно ефективне з погляду медіаграмотності, адже викриває та доступно доносить глядачеві вади медіа. І ще ніхто так вдало не поєднував корисне з приємним, як Daily Show та його ідейні послідовники.

Славна традиція висміювання медіа у вечірніх ток-шоу ґрунтується на кількох збігах та, загалом, одній людині. У 1999 році Джон Стюарт, якому на той момент було вже 37 років і який мав за плечима кілька закритих програм, прийшов працювати ведучим на Daily Show телеканалу ComedyCentral. На той момент програма складалася переважно із жартів про знаменитостей та цитування «смішних новин», наприклад, про 40-річчя ляльки Барбі. Стюарт же хотів змінити формат із обговорення смішних речей на смішне обговорення важливих.

Час цьому сприяв, адже у 2000 році відбувалися вибори президента США і Daily Show перетворилося на, як його називали автори, «фейкову агенцію новин». Місцеві коміки, вдаючи із себе кореспондентів, поїхали знімати «сюжети» про виступи, з’їзди й дебати численних політиків. У цей момент і стався «злам». Як зізнаються співробітники програми у книзі 'Daily Show' Oral History, вони були щиро здивовані тим, що між учорашніми коміками та справжніми кореспондентами майже не було різниці у професійності, й останні інколи припускалися значно смішніших помилок, ніж люди, які заробляють сміхом на життя.

У результаті «кореспондент» Daily Show Стів Каррел, не маючи жодних тематичних знань і досвіду, спробував потрапити в автобус для преси сенатора Джона Маккейна. Але майбутній номінант на премію «Оскар» добився не лише цього, він ще й узяв інтерв’ю в кандидата. Причому його останнє запитання звучало настільки професійно, що сенатор не міг вимовити й слова кілька секунд.

2001 рік «подарував» Daily Show ще більше медіакритичного матеріалу. Теракт 9/11 налякав американських новинарів так само, як пересічних громадян, що спричинило цілі хвилі панічних сюжетів і теорій змови. Із політичного погляду, це призвело до війни на Близькому Сході, підтримуючи яку, багато журналістів поступилися професійними стандартами. І мало хто опускався так низько, як FOX News. Канал не лише класично замовчував мінуси війни і просував її плюси, він показував бойові дії як звичайну розвагу: наприклад, видав в ефір музичну нарізку «звуків війни в Іраку».

Загалом, події цих років і сформували, мабуть, головну тему Daily Show як програми — висміювання нечесних політиків та журналістів.

Медійним злодієм Стюарта відтоді залишився FOX News, — телеканал, що однаково самовіддано підтримує республіканців та критикує їхніх ворогів. Наприклад, в історії з атакою на Бенгазі, коли посольство США в Лівії розстріляли, убивши американського посла та кількох інших людей, FOX скандалізував цю подію на користь «правильних» політиків, як тільки міг.

Чи роздував панічні настрої навколо Барака Обами. На другий же день його президентства.

При цьому FOX можуть залякувати глядачів навіть власним акціонером, звісно, не афішуючи свого зв’язку з ним.

Загалом, за 16 років Стюарт присвятив FOX багато сюжетів: про егоцентризм місцевих журналістів, про їхню відверту брехню, про спроби виправдатися за свої маніпуляції.

Хоча діставалося від ведучого не лише цьому телеканалу. Можна згадати про, наприклад, насмішки із CNN через місцеву любов до видовищності, навіть на тлі відсутності інформації. 

Як в історії зі зниклим над Південно-Китайським морем Боїнгом, коли телеканал, здається, перепробував у резонансній темі все: моделі літаків, кабіни літаків, голограми літаків у студії і... теорії про чорні діри та бермудські трикутники, в які міг потрапити зниклий літак.

Або про CNBC та місцевого ведучого Джима Крамера, якому дісталося від Daily Show за економічну кризу: ігнорування помилок банків, шкідливі поради пересічним громадянам та, головне, спробу уникнути відповідальності.

У 2015 році Джон Стюарт передав крісло ведучого колишньому «кореспонденту» Daily Show Тревору Ноа. І той продовжив критикувати медіа за нового президента-республіканця. Наприклад, розповідаючи, що президентом насправді є FOX News.

Також за часів Ноа програма зіткнулася з новою реальністю, де джерела інформації вже не обмежуються класичними ЗМІ. Деякі відео у Facebook охоплюють значно ширшу аудиторію, ніж національні телеканали, й несуть потенційно значно більшу загрозу.

Нині ми можемо говорити про відносний успіх Ноа як ведучого, але ще в 2014 році наступником Стюарта мала стати інша людина — «кореспондент» Джон Олівер. Британський комік на той момент уже інколи підміняв колегу й мав неабиякий талант. Настільки очевидний, що HBO запропонувало йому вести власну програму й, за порадою Стюарта, Олівер погодився. Last Week Tonight має інший формат та значно ширшу тематику, але «кореспонденти» Daily Show, очевидно, просто не бувають колишніми.

У рубриці And now, these... шоу Олівера частенько демонструє різноманітні нарізки, висміюючи медіа. Наприклад, про те, як журналісти посилаються на фразу «люди кажуть», намагаються не матюкатися в ефірі чи просто залякують американців пересічними речами.

Також ЗМІ тут інколи є темою для «головної історії» програми: практично журналістського розслідування, що об’єднує в собі ґрунтовну аналітичну роботу та гумор.

Як у випадку із Sinclair Broadcast Group, що скуповує місцеві телеканали й поширює через них відверту єресь.

Last Week Tonight навіть присвятив сюжет газетам та їхньому вимиранню.

Ще одним правонаступником Джона Стюарта на Daily Show називали й хотіли бачити колишнього «кореспондента» Стівена Колбера, який на той час вів власний Colbert Report — програму, що, як заявляв сам Колбер, пародіювала O'reilly Factor телеканалу FOX News. Але Стівен замінив у 2015 році іншого ведучого — Девіда Летермана на його Late Show.

Звісно, що й тут жарти про журналістів нікуди не поділися, хіба що їхній акцент змістився, адже тепер більшість телеканалів стали ворогами чинної адміністрації Трампа.

Тож Колбер запустив власний, «лояльний» до Трампа «телеканал», перегляд якого мав би потішити керівника держави. Наприклад, новинами про те, що Президент Трамп щедріший за Санту. Чи що реальними змовниками з Росією виявилися емігранти-трансгендери.

З іншого боку, деякі медійні голоси в Білому домі стали лунати гучніше, і йдеться не лише про FOX. The New York Times писала про те, що одним із джерел інформації для Дональда Трампа може бути Алекс Джонс, майстер теорій змови та ведучий шоу InfoWars (ми не будемо давати на це посилання й не радимо вам шукати самостійно). Звичайними заявами для цієї людини є те, що, наприклад, проти чоловіків ведеться хімічна війна й питні соки роблять їх геями. А потім ці ж хімікати роблять жаб бісексуалами.

Врешті-решт, адміністрація Трампа просто заборонила кільком виданням відвідувати прес-брифінги у Білому домі. І цього разу на телебачення повернувся Джон Стюарт.

Аби швидко зрозуміти, наскільки успішною та ефективною виявилася ідея «смішних обговорень важливих речей», варто знати дві речі. По-перше, ніхто, крім Daily Show та вихідців звідси, із 2003 року не вигравав «Еммі» в номінації «Найкращого ток-шоу» (2003–2012 Daily Show, 2013–2014 Colbert Report, 2015 Daily Show, 2016–2017 Last Week Tonight). По-друге, Джон Стюарт, ведучий комедійного шоу на кабельному телебаченні, у 2009 році був визнаний новинарем, якому найбільше довіряють американці.

Усе це доводить, що телевізійна медіакритика може бути успішною та ефективною, якщо подавати її зі здоровою часткою гумору, фактів та правильних посилів. І ми ні на що не натякаємо, але через рік в Україні вибори — й матеріалу на телебаченні в нас вистачає...