2010 року в України набула чинності Конвенція про права інвалідів. Відповідно до неї держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення інвалідам можливості користуватися правом на свободу висловлення думки та переконань.

Зокрема йдеться про право на свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію та ідеї нарівні з іншими, користуючись за власним вибором усіма формами спілкування. Для реалізації цього права зазначений документ пропонує спонукати ЗМІ й приватні підприємства, що надають послуги широкій аудиторії, зокрема через Інтернет, до надання інформаційних послуг у доступних і придатних для інвалідів форматах.

У липні регуляторний орган у сфері електронних ЗМІ провів моніторинг 14 загальнонаціональних телеканалів (аналогове мовлення), аби з’ясувати, як забезпечується доступ до інформації особам із вадами слуху. Відомо, що це можна робити за допомогою субтитрування і сурдоперекладу.

Українським законодавством передбачено, що адаптацію програм для таких категорій людей має здійснювати державне телебачення за фінансування відповідного державного замовлення. За даними Держкомтелерадіо,   титрування та переклад дактильно-жестовою мовою глухих кіно-, відеофільмів та інформаційних і тематичних телепрограм здійснюється в обсягах не менше ніж 2500 год. на рік. Порядок і умови розміщення таких інформаційних матеріалів визначені Кабінетом Міністрів України.

Моніторинг Національної телекомпанії України, проведений з 6 по 12 липня, серед телевізійного продукту, інформаційно-аналітичних, тематичних і дитячих телепрограм, що вироблялися в рамках державного замовлення, зафіксував такі передачі із сурдоперекладом:  «Прямі включення з Кабінету Міністрів України», два випуски «Новин» (о 13.00 та 18.30), «Перша студія», а також передачі із субтитруванням: культурологічні проекти «Просто мы здесь живем…», «Палімпсест», просвітницькі документальні фільми. Дитячі передачі, адаптовані для аудиторії з вадами слуху, під час моніторингу не транслювалися.

Серед супутникових програм державних телерадіокомпаній передачі із сурдоперекладом у зазначений період були в ефірі КДРТРК і УТР. На телеканалі «Культура» їх не зафіксовано.

Моніторинг вітчизняних загальнонаціональних комерційних каналів щодо субтитрування і сурдоперекладу програм  зафіксував наявність таких передач в ефірі двох загальнонаціональних телеканалів – «СТБ» (передача «Вікна», випуск о 18:00 у будні, хронометраж близько 30 хвилин) і «НТН»  (передача «Головний свідок», трансляція з 15:00, хронометраж 45 і 15 хвилин). 

Головною ж формою адаптації телевізійного продукту для потреб людей із вадами слуху в ефірі загальнонаціональних телеканалів залишаються відкриті субтитри. Найбільший обсяг продукції субтитрування –  фільми різних жанрів і форматів. На жаль, в Україні субтитрування фільмів ніколи не мало свідомої мети щодо задоволення потреб саме людей із вадами слуху. Тому субтитри часто не мають достатньої «мовної якості», транслюються на неконтрастному тлі, що ускладнює їх візуальне сприйняття, можуть перебиватися ефірними заставками.

Наявність субтитрів зафіксовано на телеканалах «Новий», «НТН», «ТЕТ», «Інтер», «М1», «Україна», «Перший», «СТБ», «ICTV». Упродовж останнього року на телебаченні спостерігається істотне зменшення обсягів субтитрованих українською мовою фільмів. Причиною найчастіше є зростання обсягів озвучення фільмів українською та зміна у програмному наповненні загальнонаціональних телеканалів, що мала місце за останній рік.

Із 14 загальнонаціональних телерадіоорганізацій (з яких 2 працюють на одному каналі – «Перший» і «Ера»):

-   не розміщують передачі для людей з вадами слуху п’ять телеканалів – «5», «Ера», «Тоніс», «К1»  і «1+1»;

- розміщують передачі із сурдоперекладом (мовою жестів) телеканали «СТБ», «НТН», «Перший»;

- телеканал «М1» 70% усіх музичних відеокліпів супроводжував субтитрами з текстом мовою оригіналу.

На загальнонаціональних телеканалах також транслюються передачі із субтитрами, які можуть бути  сприйнятими глядачами з вадами слуху, однак вони не створені спеціально для таких людей. Субтитри тут не є синхронним перекладом тексту передачі, а подають самостійну інформацію у вигляді  рухомого рядка, не пов’язаного з відеорядом передачі. Такі програми наявні на телеканалах «ICTV» та «5».

Стосовно дитячих передач дані моніторингу свідчать, що передачі та фільми для дитячої аудиторії із субтитрами розміщують телеканали «ТЕТ» (0,1% загального обсягу програм) і «Новий канал» (2,5%  загального обсягу програм). Дитячих передач із сурдоперекладом, так само як і на державних телеканалах, не зафіксовано взагалі. Загалом порівняно з 2010 роком спостерігається тенденція щодо істотного зменшення (не менше ніж у 10 разів) субтитрування анімаційних фільмів, розрахованих на дитячу аудиторію. Зовсім немає на загальнонаціональних телеканалах дитячих передач із мовою жестів.

Для реалізації прав людей, які мають вади слуху, згадана Конвенція пропонує спонукати ЗМІ й приватні підприємства, що надають послуги широкій аудиторії, зокрема через Інтернет, до надання інформаційних послуг у доступних і придатних для інвалідів форматах.

Вимоги щодо забезпечення прав людей з вадами слуху є в ліцензійних умовах телевізійних мовників майже всіх європейських країн і регуляторні органи контролюють їх виконання. На жаль, в Україні такої практики не існує, і регулятор не має законодавчих підстав вимагати від телеканалів надавати такі  інформаційні послуги.

Перший заступник голови Національної ради Ольга Герасим’юк зауважує: «Національна рада хотіла б у діалозі з мовниками визначити можливі перспективи. Адже ми адаптуємо вітчизняне законодавство до європейських норм і важливо, щоб питання забезпечення рівного ставлення до всіх громадян і забезпечення прав людини знайшло своє відображення в нових  регуляторних документах».

Експертне середовище, яке готує оновлену правову базу медіа, мусить брати до уваги ці потреби суспільства. «А приватним компаніям нинішні суспільні змини вже давно подали сигнал про те, що робити бізнес в Україні ­– означає бути відповідальною частиною цієї країни, громадянами,  – каже Ольга Герасим’юк­­. – Тому подібні речі мають не нав’язуватися регулятором чи наказами – а ініціюватися самими мовниками. Ось чому сподіваємося на такі пропозиції і в закон, і на добру волю каналів».