Майже всі телекомпанії на Луганщині та Донеччині поділені між терористичними угрупуваннями, що виробляють власні пропагандистські ролики. Бойовики використовують техніку Lifenews та «Россия 24». Журналісти в зоні АТО бояться користуватись відеокамерами в містах, які все ще під контролем терористів, тому знімають на мобільні телефони. Відомо про десяток кореспондентів, які залишились працювати на терористів. Інші – майже всі виїхали з регіону, однак їм досі не виплатили заробітну плату. Такі думки висловили директори телеканалів, кабельні мовники та експерти, котрі працюють з телебаченням у зоні АТО.

«Телекритика» неодноразово писала про захоплені на Донеччині (тут, тут і тут) та Луганщині телеканали (тут, тут і тут), проросійський контент на державних ОДТРК і підвищений ризик для життя в зоні АТО. З шести захоплених у цих областях телекомпаній двом уже вдалося відновити мовлення з інших міст: каналу «Донбас» та луганському телеканалу «Ірта».

Однак «Ірті» не вистачає штату, наразі там виготовляють новини лише двоє кореспондентів. Частина журналістів із зони АТО уже влаштувалася в інші ЗМІ по всій Україні, деякі з них не планують повертатися.

«Громадське телебачення Донеччини» працює в режимі анонімного авторства, знімають лише на мобільні телефони. Однак і це не захищає журналістів від нападів бойовиків.

Кабельні мовники під тиском терористів не вмикають українські телеканали, а в визволених містах є значні пошкодження телекомунікаційних ліній: аби їх усунути, знадобиться близько чотирьох місяців. Періодично з’являється інтернет, однак є великі проблеми з електропостачанням.

«Телекритика» поставила експертам запитання:

Чи функціонують українські телеканали в зоні АТО?

Які є фізичні, технічні та матеріальні перешкоди їхній роботі?

Чи погрожують їм бойовики «ДНР» і «ЛНР»?

Яким чином зараз функціонують компанії? І хто з журналістів залишився в зоні АТО?

На питання відповідають: Олексій Мацука, Олег Джолас, Юрій Сугак, Володимир Ландік, Кароліна Полтавська, Герман Кудинов, Олег Наливайко, Наталія Клітна, Віктор Куліш.

Олексій Мацука, «Громадське телебачення Донеччини»:

Найголовніше, що ми не можемо робити безпосередньо, – це знімати в місті Донецьку, в місті Макіївка, у тих місцях, де ще перебувають озброєні сепаратисти. Там помічають наші камери, наших журналістів, дізнаються, хто це, з яких ЗМІ. Їх очікує ув’язнення й тортури, як це було з деякими з наших колег. Тому ми створили систему анонімного збору інформації: журналісти продовжують працювати в «гарячих» точках, однак це не має якісного кадру. Ми не можемо виставити штатив, професійну камеру і так далі, тому що це вкрай небезпечно. Техніку ламали, звісно.

Також декілька тижнів тому наша журналістка Наталя Філатова знімала на привокзальній площі в Донецьку на мобільний телефон, як розвантажують газети «Новоросія» з якоїсь машини. Сепаратисти її помітили, підійшли, штовхнули, вона впала на землю, в неї вихопили телефон, розбили його. Почали з’ясовувати, хто вона, кого представляє, але люди швидко зібралися на привокзальній площі, заступились, організували таку самооборону, й Наталі вдалося зникнути. Наразі вона вже виїхала з Донецька, і ми вже можемо розповісти про цей випадок. Раніше ми мовчали, бо «ДНР-івці» знали, де вона живе.

Хто з журналістів виїхав, а хто залишився, я сказати не можу, бо це питання безпеки. Але якщо ви бачили мітинг 24 серпня в Донецьку, то багато кадрів звідти наших, ми прилаштовуємося. Без бейджиків «преса» та професійної техніки, ми просто фіксуємо події. Більше працюємо на те, щоб я у вечірніх випусках новин просто міг розповісти, що відбувається, даємо щодня і відео, і фото, але, звісно, не в тому об’ємі, як ми звикли працювати за нормальних умов.

Сьогодні жодна телекомпанія не працює так, як це було до атаки Росії на Донецьку область. Місцеві локальні радіокомпанії розподілені між терористичними об’єднаннями. «Перший муніципальний канал» – це приватна компанія, контрольована «ОПЛОТом», який використовує обладнання телеканалу для виготовлення власних пропагандистських роликів, у них є власні випуски новин. При тому, що там зараз в офісі немає жодного журналіста, бухгалтера, нікого з працівників каналу.

Друга компанія – це «ЮНІОН», її пов’язують із Сашком Януковичем. Але менеджмент також зник. Наприклад, Наталю Захарченко, директора каналу, ми нещодавно бачили в Києві в гастрономі, вона нам так і не пояснила, що відбувається. Хоча телеканал «ЮНІОН» ще з початку Майдану мав таку позицію… Наприклад, збираються люди на Євромайдан під пам’ятником Шевченка. Ми ходили туди кожного дня, бо в нас рубрика була спеціальна про Майдан, а «ЮНІОН» приходив тільки тоді, коли мали бити активістів. І ми помітили: як тільки з’являвся мікрофон цього каналу, то за 10 хвилин починалося побиття активістів Євромайдану. І навіть не дивлячись на таку позицію, до цього каналу прийшли представники організації Губарєва «Новороссия» та захопили його. Тепер там використовують графічні заставки, музику, студію та все обладнання для виготовлення роликів про «Новоросію», і також вони виготовляють новини. Але, наскільки я знаю, жоден журналіст каналу «ЮНІОН» не залишився працювати.

І третя, найбільша компанія, – це державне обласне телебачення, «27 канал», він уже захоплений впродовж 4 місяців. Директора спочатку не пускали на роботу, потім за ним полювали. Там безпосередньо перебуває «ДНР». Окрім того, що вони використовують обладнання компанії, в приміщенні каналу тримають заручників. Телевізійний продукт у них такий: щодня виходять новини, тричі на тиждень – тематичні програми, одна з яких називається «Лица республики», там розповідають в інтерв’ю про розвиток «ДНР». На іншій частоті йде трансляція «Россия 24».

Олег Джолас, директор Донецької ОДТРК:

Із 29 квітня мене силоміць усунули з посади гендиректора представники самопроголошеної республіки. «ДНР-івці» запропонували співпрацювати, але я відмовився. Наскільки мені відомо, більше частина колективу – теж: із 60 журналістів із ними в той чи інший спосіб співпрацюють двоє або троє. Компанія зараз перебуває в стані вимушеного простою за кодексом законів про працю (коли не з вини працівника йому не забезпечені належні умови про працю, насамперед, безпека). Я хочу зазначити, що програма «Лица республики», про яку «Телекритика» писала в статті «Гебельси місцевого розливу». виходить на нашій базі, але підприємство захоплене, і та журналістка, Катерина Михайлова, яка «висить» у вас на «Дошці ганьби», ніколи не працювала на Донецькій ОДТРК. Звідки вона – мені не відомо. Знаю, що на ОДТРК досі працюють наші сантехніки, механіки, інженери. Мені важко відповідати, які в них мотиви. Але хочу наголосити, що саме творчі працівники зайняли державницьку позицію, з «ДНР-івцями» не співпрацюють і не співпрацювали.

Включно по червень люди отримували заробітну плату, незважаючи на те, що з 1 травня компанія не функціонує. За липень-серпень – ні. По-перше, не працює в Донецьку Держказначейство. По-друге, немає доступу до комп’ютерів, до бухгалтерських програм на захопленому телеканалі. Неможливо фізично підготувати документи. Відповідно, Держкомтелерадіо не може перерахувати гроші, а ще й рахунок заблокований. Я звернувся до Олега Ігоровича Наливайка, щоби працівникам готівкою виплатили заробітну плату. А це більше 250 людей. Вони до мене щодня телефонують, питають за гроші, деякі вже набрали кредити, бо якось треба жити. Деякі, незважаючи на те, що вони не звільнені, пробують працювати в інших ЗМІ: одна журналістка працює в одеській телерадіокомпанії, інша – в редакції «Комсомольської правди в Україні», ще один – оператор в ICTV, працює в зоні АТО. Є в тому числі й оператори, які співпрацюють із терористами. Однак такі співробітники з червня заробітної плати не отримують.

До мене як до керівника телекомпанії, який зайняв державницьку позицію, зателефонували впливові люди й сказали, що мені треба терміново покинути місто. Дуже багато працівників також виїхали: хтось до Маріуполя, хтось до родичів, по всій Україні роз’їхалися. Тому не знаю, що відбувається на місці зараз.

Юрій Сугак, директор «Регіональної Медіа Групи», до складу якої входить телеканал «Донбас»

Упродовж останніх півроку журналісти каналу «Донбас», на жаль, здобули багато досвіду роботи в стресових умовах: від нападів на знімальні групи під час перших акцій протесту в Донецьку до прямих погроз захоплення приміщень і техніки та навіть фізичного знищення людей. Деякі зі співробітників були змушені екстрено виїжджати з регіону разом із родинами через загрозу життю. В Донецьку приміщення телеканалу кілька разів намагалися захопити озброєні люди, основною вимогою яких була зміна інформаційної політики мовлення. Здійснювалися напади на автомобілі супутникових передавальних станцій. Із певного моменту навіть використовувати символіку телеканалу стало смертельно небезпечно. Останні ж місяці проводити зйомки на території міст і населених пунктів сходу України, де ведуться бої, стає все важче. Наразі наші кореспонденти працюють у зоні АТО впритул до передової.

Нам довелося перебазувати телеканал «Донбас» із Донецька в кілька інших міст. Оскільки він входить до «Регіональної Медіа Групи», ми можемо використовувати технічні можливості інших її каналів. Ми несемо значні додаткові витрати через необхідність переїзду багатьох працівників і необхідність працювати в дистанційному режимі. Також є прямі матеріальні втрати – наприклад, під час одного зі штурмів «Донбасу» викрали службовий автомобіль.

Влітку ми запустили кілька нових проектів, серед яких найбільш помітний – програма «Всім світом», головна тематика якої – інформаційна допомога вимушеним переселенцям. Колектив інформаційного блоку, до якого входять програми «Час новин Донбасу» та «Людський фактор», працює навіть більш інтенсивно, ніж в Донецьку. Це пов’язано зі збільшенням об’єму інформації із зони АТО. Інформаційна служба активно працює над спецвипусками та спецпроектами – такими, наприклад, як «Людський фактор+», також регулярно випускає проект «Очевидець Донбасу» – блоки відео без коментарів.

Телеканал розробив режим роботи журналістів у цей період: наразі в зоні АТО працюють лише спеціально акредитовані в СБУ журналісти, які базуються поряд із штабом антитерористичної операції. Зарплата виплачується регулярно й у повному обсязі. Співробітники, котрі змушені були переїхати в інші міста, отримали відповідні матеріальні компенсації у зв’язку з переїздом.

Віктор Куліш, президент Укртелемережі та директор двох мереж кабельного телебачення Макіївки:

У нас світла немає вже два тижні, «лежать» всі базові станції. Основна проблема – мешканці на території «ДНР» не мають можливості дивитись українські телеканали. Їх заборонили транслювати в середині липня. Ефір заповнений російськими та російськомовними каналами. Якщо з березня до середини липня ми могли домовлятися з керівництвом «ДНР», то в липні ситуація кардинально змінилася. Ні дитячих, ні спортивних каналів українських немає. Нічого.

«ДНР» змушує всі ЗМІ проходити так звану «перереєстрацію», видає якісь там свої реєстраційні картки. Завдяки своїй посаді я можу вирішувати різні проблеми, що виникають у різних операторів, і маю можливість спілкуватися з вищим керівництвом «ДНР». Багато конфліктів вдається налагоджувати та не доводити їх до жорстких дій. Коли є можливість, кабельні оператори не виконують вимог «ДНР».

Мережі в зоні активних бойових дій не працюють, де немає боїв – працюють. Але виникають перебої з електрикою. Наразі мережа міста Ясинувата зруйнована повністю. Мережа Горлівки працює з перебоями через руйнування та відсутність електрики. Наприклад, я живу в передмісті Горлівки, тут уже два тижні немає світла, ми заряджаємо мобільні телефони через бензинові агрегати.

Радіо працює лише на середніх і низьких хвилях, на інших – російські станції.

Коли мені телефонують провайдери й питають, що вмикати, а що ні, я відповідаю: «В тебе який прапор висить? Український? То щоби жодного російського каналу не було!» Прийде мирний час, уже тоді будемо вирішувати: які канали можна, які ні.

Дуже багато ліній пошкоджено. Наприклад, у Слов’янську мережу треба будувати наново. В Луганську все повністю зруйновано. В Красному Лучі мережа є, але там здійснюється тиск на провайдерів. Ті райони, де тривають перехресні бої, лінії зруйновані повністю.

Якщо, наприклад, будинок знесло, і на його місці яма, треба, відповідно, більше часу на відновлення. Також беруть до уваги, чи живуть у місцях, де зруйновані мережі, люди, чи є потреба кидати всі сили туди. В середньому при сильних пошкодженнях треба місяці три-чотири на ремонт, при легких – декілька тижнів. Але нема абонентів. Провайдери на межі фінансового краху. Вони не в стані оплачувати канали. Ми пишемо всім дистриб’юторам каналів, що не можемо платити. Там, де повертаються люди, відновлюємо передачу сигналу, є цікавість до інформації.

Володимир Ландік, власник луганського телеканалу «ІРТА», колишній нардеп від Партії регіонів:

По мінімуму працюємо, заробітну плату виплачуємо тим, хто працює. Частина співробітників виїхала на роботу до інших міст через великі репресії, відповідно, такі журналісти отримують зарплату від інших ЗМІ. А ті, хто повертаються, вже працюють в Сєвєродонецьку. Ми вже три тижні мовимо на своїй частоті. Наше приміщення в Луганську вже, напевно, і знищене, і спалене, нічого не залишилось. Але ми маємо студію в Сєвєродонецьку, в нас там була регіональна телекомпанія, ми її відродили, в Старобільську також у нас компанія була, ми і її залучили. Одразу збоку Лисичанськ, там є телевізійна вишка. Ми використовуємо обладнання цих двох компаній, купуємо нове в Харкові. Там є наш постійний представник, він відбирає нове обладнання, висилає нам. Десь беремо в борг. У штаті працює сьогодні приблизно десятеро людей, а було, мабуть, 100. Ще бухгалтери є, юристи поприїжджали. Ми звернулися до університету нашого (Луганський національний університет ім. Т.Шевченка, - ТК), і від них будемо просити журналістів. Але то така дурна затія. Хто їх вчив? Вони нічого не знають. Уже сільгоспінститут випускав журналістів.

Кароліна Полтавська, директор луганського телеканалу «Ірта»:

Майже всі журналісти виїхали, працює дві людини. Видаємо новини чотири рази на день. Плануємо також відновити програми, однак ресурси і технічні, і людські дуже обмежені. Поки що відновили співпрацю з 24 каналом і донецьким телебаченням. Наразі готуємо студію, щоби можна було виходити в ефір. Працювати важко, бо сепаратизм тут ще не винищений, але раніше погрожували, чим завгодно. Ми переховувались.

Також співпрацюємо з нашими батальйонами. Сьогодні я поїхала в «Айдар», відвезла їм міні-камеру. Ми й самі знімаємо, й хлопці нам постачають відео, даємо їм техніку. Журналісти наші працюють лише на звільнених територіях, на підконтрольних терористами – ні, через безпеку працівників. Але на окупованих ділянках у нас є свої знайомі, і соцмережі, будь-якими способами шукаємо інформацію.

Можливо, добиратимемо студентів з наших університетів, якщо не повернуться наші працівники. Вони починали працювати в нас уже з першого курсу. Можливо, ми повернемося до цієї практики, бо вона себе виправдовує. Ми брали студентів із Луганського національного університету ім. Шевченка та Східно-українського університету ім. Даля, там є факультети журналістики, також є ще Академія культури Поплавського, яка готує телеведучих. Пробуватимемо всі можливі методи.

Зараз проводимо переговори з журналістами, котрі виїхали, але не всі горять бажанням повертатися, бо багато проблем виникає, легше влаштуватись на нову роботу, ніж починати будувати все наново.

Герман Кудинов, директор телеканалу «Луганське кабельне телебачення»:

Згідно ліцензії Нацради, антенне поле, головна станція, серверна – все це розміщене в приміщенні Луганської ОДА, захопленої сепаратистами. Тому ні я, ні мій перший заступник, ні технічні працівники не мають доступу до цього обладнання. Через стіну мого кабінету є представництво Нацради з питань телебачення та радіомовлення та моніторинговий центр, який фактично з першого дня захоплення Луганська не працює. Журналісти: хто зараз у Криму, хто в Кривому Розі, хто в Дніпропетровську.

Наголошую: ні в якому разі і ні за яких обставин ніхто з моїх журналістів не вів прямих ефірів чи іншої співпраці з сепаратистами. Мої журналісти не відвідували брифінги «ЛНР». У мене є відеодокази, коли по 3-4 бойовики заходили до мене та моїх журналістів в кабінет, чинили тиск. У середині червня, коли нам відкрито сказали: «Чому журналістів ЛКТ нема в окопах і чому вони не висвітлюють ЛНР?», упродовж десяти хвилин я зібрав весь колектив разом із заступником і сказав, аби всі за півгодини зібрали речі й виїхали з Луганської області. До сьогодні в Луганську, вже 29-ий день, немає ні води, ні світла, ні газу. Відповідно, головна станція передачі зв’язку просто не могла працювати весь цей час.

Що стосується кабельного телебачення, то до цих 29 днів, відколи немає світла, запевняю, що в «цифрі» виходили всі українські канали, в аналоговому – ні. Останнім я вимкнув «1+1». Поясню чому. Доводилося домовлятись із терористами, що я буду вирізати з ефіру «ТСН» («1+1») та «Подробности» («Інтер»), але самі канали з мовлення не зникнуть.

Перший напад, оці «маски-шоу» – вимога відімкнути канал «112», 5 канал, «УТ-1» і канал«24». Всі інші виходили до 1 липня. Потім знову прийшли вимикати «1+1» та «Інтер». Але я їх переконав, що буду новини вимикати, а програми нехай ідуть. Я їм сказав: навіщо їх вимикати? На «плюсах» йде «95 квартал», якийсь турецький серіал, це ж навпаки негатив буде. Вони мене послухали. Я отримав від Олега Черниша з «1+1» дозвіл на те, щоби вирізати новини. Десь через тиждень знову прийшли ці «маски-шоу», приблизно десяток. Вимагали вимкнути всі без винятку канали. Але такі, як ТРК «Україна», УБР, «Тоніс», ТВі, всі інші нішеві канали, від М1 – виходили далі. А в «цифрі» мовили всі канали, бо ці «барбоси» мали тільки аналоговий сигнал, тюнера не мали і не могли відслідкувати. Потім, коли вже всі виїхали, мені повідомили, що в мій кабінет і кабінет мого першого заступника потрапив снаряд, ніби ще не розграбували. Але вже відчинили кабінет Нацради.

Ті банки, які нас обслуговували, зруйновані. Тому всі гроші, що були в касі, я роздав працівникам. Більшість виїхала ще в липні. В нас ще Т2, інтернет на обслуговуванні. На перше липня залишалось, може, людей 40 зі 100. Останніми поїхали ми з першим заступником. Наразі досі допомагаю працівникам, чим можу. Іноді навіть  зі свого рахунку сплачую їм мобільний зв'язок. Пробую домовлятися, щоби їх влаштовували на роботу, фактично компанії 25 років, досвід величезний. Вони дико ненавидять цих негідників-терористів. Ми принципово закрили всі програми власного виробництва, прямі ефіри, все, що стосувалось умов ліцензії, ще з першого травня.

ЛОТ задовбав своїми прямими ефірами, програмами, Болотовим.

Першими постраждали колеги з «Ірти»: напевно, через те, що в них 9 передавачів по області. У них просто відібрали компанію, перейменували її на «Луганск 24», дуже схожий на дизайн «Россия 24». Я не готовий сказати прізвища, але те, що там працювали молоді журналісти з державного каналу, це точно. Також студенти місцевих університетів проходили в них на «Луганск 24» практику. Монтажна та все, що з тим пов’язане, пересувна ПТС-ка, все було від Lifenews. Журналістів «Россия 24» в Луганську не було, вони працювали в Донецьку. До останнього працювали колеги з Т2, поки до них не прийшли й не приставили пістолет до скроні, тоді вже відімкнули. Дуже неприємна ситуація була з ЛКТ+. Це кабельна мережа, громадська організація. Ну, і їм сказали впродовж доби все відімкнути, це саме зробили інші провайдери. Хоча в цих ополченців є перебіжчики, які раніше працювали на ЛОТі, колись їх вигнали, тому роблять спроби відновити мовлення. Але я вже два місяці не маю свіжої інформації. Головна станція зачинена на ключ.

Олег Наливайко, голова державного комітету з питань телебачення і радіомовлення:

Луганська та Донецька ОДТРК захоплені. Більшість кадрового складу виїхало. В нас є перелік спеціалістів, ми намагаємось їм допомогти з працевлаштуванням. Є перелік міст: Первомайськ, Харків, Одеса, Запоріжжя… Хоча би тимчасово. Разом із Спілкою журналістів відправляємо, коли є можливість, донецьких та луганських журналістів на відпочинок на базу НСЖУ на Волинь. Як тільки телекомпанії будуть звільнені, колективи повернуться до роботи. Ми домовилися, що тим працівникам, які не заплямували себе в роботі з терористами, як тільки відновиться фінансова система, ми компенсуємо всі втрати по зарплаті за «вимушений простій». По Донецьку до 10 осіб співпрацюють із терористами, ми маємо їхні прізвища, а до захоплення Луганської ОДТРК у нас сумніви були лише щодо Мірошника. Зараз компанія не працює, тому не можна сказати, чи причетний ще хтось.

Якихось дій по Луганській ОДТРК не відбувається. Телебачення відновити терористи навіть не намагалися, що зараз відбувається, неможливо сказати, адже ОДТРК – в епіцентрі обстрілів. Щодо Родіона Мірошника, якого ми звільнили за проросійську позицію, то він поновився через Ленінський суд міста Луганська. Одразу після цього терористи захопили Луганську ОДТРК, тому жодної інформації нової немає.

Наталія Клітна, віце-президент Асоціації правовласників і постачальників контенту:

Працівники кабельних мереж сьогодні є заручниками ситуації, адже під дулами автоматів вони змушені транслювати російські телеканали. Цим провайдерам десь 40-60 років, у них є дружини та діти, які уже виїхали з території. Але в них є ще старі батьки, яким важко пересуватися, тож їх потрібно доглядати вдома.

Ми дуже вдячні Нацраді за підтримку. 14 липня скликали на засідання всіх провайдерів. На той день у кабельному мовленні було 27 українських каналів. Нацрада з розумінням поставилася до провайдерів, які працюють під прицілом автомата. Їх у Донецьку близько 20. Зразу після цього наступного дня шість озброєних бригад бойовиків на джипах об’їжджали офіси, дали лише дві години, щоби провайдери вимкнули всі українські канали. Бойовики сказали, що якщо впродовж цих двох годин умови не будуть виконані, всіх працівників знищать. Тому наразі є дуже актуальним питання про прийняття Нацрадою якогось положення по роботі на окупованих територіях, бо сьоодні реально порушуються умови ліцензії.

Я з огляду на безпеку працівників не можу розповідати про прізвища чи назву компанії, але був такий випадок, коли під час цього «рейду» бойовиків один із кабельних операторів все ж таки залишив декілька українських каналів, до нього приїхали бойовики й дуже сильно побили, ще й пограбували.

Також варто сказати, що зараз провайдер – це не лише кабельне телебачення, а й інтернет. Тому вони не можуть залишити населення ще й без інтернет-зв’язку. Є проблеми з електропостачанням, що створює також проблеми зі зв’язком. Можна сказати, що 50% Донецька зараз без світла. Періодично міські служби працюють і відновлюють електропостачання, бо в Луганську ніхто вже не працює.