За словами іранської журналістки, все почалося з того, що кілька жінок написали їй: «Не розміщуйте свої знімки без чадри. Не зліть жінок, які  живуть в Ірані без цієї свободи…»

Це повідомлення Масіх Алінеджад поширила у Facebook на початку травня серед більш як 200 тисяч своїх прихильниць.

Журналістка відповіла своїм критикам: «Якщо ти жінка і не віриш у те, що мусиш під примусом носити чадру, то, де б ти не була – проймися таємно духом свободи, аби обмеження не згубили тебе».

До цього Алінеджад додала свій знімок без чадри, зроблений в Ірані, коли вона, кинувши виклик ісламській традиції, сіла за кермо авто. «Б'юся об заклад, що чимало жінок мають такі фото – символи  таємної свободи», – написала вона у лаконічному коментарі. Це й поклало початок іранській сенсації.

«Відтоді я почала отримувати щодня по 50 фотографій жінок без чадри», - розповіла Алінеджад виданню Spiegel.

Групові знімки завжди оприлюднювалися без імен і тільки за попередньою згодою, оскільки фото жінок без чадри розцінюються в Ірані як порушення закону.

Число прибічників Масіх Алінеджад бурхливо зростало, зазначає Spiegel. Невдовзі її сторінка у Facebook виявилася вже недостатньою. Тож вона створила створила нову - «Таємні свободи іранських жінок» (Stealthy Freedoms of Iranians Women), призначену винятково для  їхніх знімків без чадри.

Число «лайків» у ньому день у день збільшується: 20 тисяч – 40 тисяч – 70 тисяч.

В Ірані Масіх Алінеджад – відома постать, пише Spiegel Online. 2009 року після викриття корупційного скандалу вона потрапила у немилість влади й змушена була покинути батьківщину. Нині 37-річна журналістка разом із сином живе у Лондоні, та не зрікається своєї країни. «Я проводжу в Ірані майже кожен день, - говорить вона. - Беру інтерв’ю у своїх співвітчизників».

Алінеджад прагне, щоб був почутий голос тих, до кого на їхній батьківщині ніхто не дослуховується.

«Плавати, їздити на велосипеді, відчувати, як вітер лоскоче волосся – це свободи, яких позбавлені чимало іранських жінок», - пояснює  Масіх європейцям.

Вона розкриває несправедливість, що коїться в Ірані, через власне життя.

Масіх народилася у консервативному сільському середовищі на березі Каспійського моря. «Я бачила, як купалися мої брати, як вони їздили на велосипедах. Вони могли це робити, а я - ні», - згадує Масіх. Коли брати привезли їй велосипед, це викликало жах у мешканців села. «Відтоді я борюся за свої права», - говорить журналістка.

Проблема жіночих свобод, яких позбавлені іранські жінки, це часто меншою мірою питання права, ніж суспільного сприйняття. У повідомленнях, які жінки надсилають Алінеджад через соціальну мережу, вони торкаються передусім консерватизму традицій, непорозуміння з боку батьків і заскорублого мислення своїх чоловіків. Щоправда деякі з них підтримують своїх жінок і перекладають їхні повідомлення для «Таємної свободи» англійською мовою. «Вони сприяють тому, щоб голоси їхніх жінок були почуті», - вважає Масіх Алінеджад.