Головною темою березневого випуску американського журналу про технології Wired буде ситуація в соцмережі Facebook після звинувачень у поширенні фейкових новин, а також тому, що соцмережа дозволила російським силам втручатися в вибори в США 2016 року.

Розлогу статтю «Всередині двох років, які струсонули Facebook і весь світ» про це написали головний редактор видання Ніколас Томпсон (Nicholas Thompson) та позаштатний редактор Фред Вогельштейн (Fred Vogelstein).

Wired поспілкувався про ситуацію в компанії з більш як 50 нинішніми й колишніми співробітниками Facebook. Чимало з них попросили не вказувати їхніх імен. MediaSapiens підготував адаптований переклад матеріалу.

Ідея та стратегія Facebook

Нині історія стрімкого становлення Facebook практично є міфом про створення нашої інформаційної епохи. Те, що почалося як платформа спілкування для студентів у Гарвардському університеті, поширилося на інші виші, а потім усюди. Ваш вхід на Facebook став способом входу на інші сайти. Messenger почав конкурувати з електронною поштою та смс. Facebook став місцем, де ви повідомляєте людям, що не постраждали під час землетрусу. У таких країнах як Філіппіни Facebook фактично є інтернетом.

В основі компанії лежала проста і блискуча думка про те, що людина — істота соціальна. Але інтернет — це смітник, який відлякує людей від думки лишати там особисті дані. Аби це сталося, треба змусити користувачів почуватися безпечно. А потім створити базу приватних даних та особистих зв'язків, доступних для рекламодавців, і тоді ваша платформа стане однією з найважливіших медіатехнологій початку XXI століття.

Засновник та гендиректор Facebook Марк Цукерберг у 2008 році. Фото: BRIAN SOLIS, Flickr

Крім того, Facebook має сильного керівника. Марк Цукерберг — рішучий і безжальний менеджер із надзвичайною чуйкою до того, на що варто зробити ставку.

Коли справа доходить до конкурентів, Цукерберг невблаганний: він або купує їх, або топить.

Facebook і новини

Facebook сформував те, як ми нині дізнаємося та споживаємо новини. Ще в 2012 році провідною соціальною мережею для поширення новин була Twitter. Короткий формат публікацій дозволив їй збільшити свій вплив у галузі новин швидше за Facebook.

Згодом Facebook додав новини у свою стрічку, де до цього були переважно публікації друзів, і запропонував формат, який дозволив показувати заголовок і перші рядки матеріалу. Компанія почала активно спілкуватися з журналістами та пояснювати їм, як ефективно охопити читачів через платформу. У кінці 2013 року Facebook подвоїв свою частку трафіку на новинних сайтах і почав витісняти Twitter. До середини 2015 року компанія побила попереднього лідера Google і в 13 разів перевершила обсяги переходів через Twitter.

Цього ж року Facebook запустила Instant Articles, запропонувавши медіа публікувати їх безпосередньо на платформі. Статті тепер завантажувалися швидше й виглядали краще, та редакції мусили відмовитися від елементу контролю контенту.

Так соцмережа стала володаркою новин. Проте ретельно не продумала наслідків панування.

Менеджмент компанії піклувався про їх якість і точність, тому встановив певні правила, які стосувалися, наприклад, порнографії та захисту авторських прав. Facebook також працевлаштовувала журналістів. Проте компанія витратила замало часу на обговорення глобальних питань, які хвилюють медіагалузь: що є правдивим? що таке факт? як продемонструвати різницю між новинами, аналітикою, сатирою та думкою?

Facebook завжди позиціювала себе як нейтральну технологічну компанію, що створила «платформу для всіх ідей». Це стало майже релігійним постулатом. Крім того, її убезпечував 230-й розділ американського «Закону про гідність комунікацій» 1996 року, який звільняє інтернет-посередників від відповідальності за контент, опублікований користувачами. Якби Facebook почав редагувати контент, це могло б загрожувати втратою цього імунітету, й компанії довелося б нести відповідальність за мільярди постів на день.

Скандал із Trending Topics

У лютому 2016 року Марк Цукерберг написав співробітникам листа про… дошку оголошень у штаб-квартирі соцмережі в Менло-Парку. Хтось кілька разів закреслив там гасло «Чорні життя мають значення» (Black Lives Matter) і написав поряд «Всі життя мають значення». «У нас ніколи не було правил щодо того, що люди можуть писати на наших стінах. Але закреслення чогось означає придушення висловлювання, або те, що слова однієї людини є важливішими, ніж іншої», — зазначив Цукерберг і пообіцяв розслідувати цей випадок.

У цей час дебати про расову політику вже велися по всій країні — тривали праймеріз.

Працівник компанії Бенджамін Ферноу (Benjamin Fearnow) поділився скриншотом листа Цукерберга з другом Майклом Нуньєзом (Michael Nuñez), який працював у медіа про технології Gizmodo. За тиждень Ферноу надіслав журналісту ще один скриншот. Facebook запропонував своїм співробітникам голосувати за запитання, які можна буде поставити Цукербергу. Одним із тих, що набрали велику кількість голосів, було питання: «Яку відповідальність має Facebook, щоб завадити Трампу стати президентом?».

Бенджамін Ферноу. Фото: Victor J. Blue, The New York Times

Ферноу працював у підрозділі Facebook під назвою Trending Topics. Цей відділ відстежував популярність новин, які бачили користувачі. Стрічка створювалася алгоритмом, проте її модерувала команда з 25 людей із досвідом у журналістиці. Якщо слово «Трамп» набувало популярності, вони аналізували, які саме новини про кандидата у президенти були найважливішими. Якщо у стрічці виринав фейк, який ставав вірусним, їм треба було стримати його. Якщо десь ставався теракт, а алгоритм Facebook повільно підхоплював інформацію про нього, модератори вручну додавали її у стрічку.

Через переслані скриншоти Бенджаміна Ферноу звільнили, так само як і його колегу, який колись ділив із ним кімнату та мав у друзях на Facebook Майкла Нуньєза.

Останній опублікував статтю на основі бесід із трьома працівниками Trending Topics під заголовком «Колишні працівники Facebook: Ми регулярно придушували консервативні новини». За кілька годин цей матеріал поширили понад десять ЗМІ й вони викликали гучний резонанс.

Facebook отримала листа від Джона Туна (John Thune) — впливового республіканського сенатора, який хотів, щоб компанія негайно відповіла на звинувачення в упередженості. Компанія відправила старших співробітників штату Вашингтон для зустрічі з командою сенатора та запевнила його листом, що твердження Gizmodo були в основному хибними.

Facebook намагалася всіляко налагодити стосунки з республіканцями. Вона запросила 17 відомих діячів, включно з радником Трампа, у свій офіс. Частково це мало на меті отримання зворотного зв'язку й публічного вибачення за свої гріхи. За словами співробітника, задіяного в організації події, компанія сподівалася, що візітери почнуть сперечатися і знудяться слухати технічні презентації. Республіканці справді не могли виробити спільного рішення: одні хотіли, щоб компанія встановила квоти найму для консервативних працівників, інші казали, що це божевільна ідея.

Згодом у Facebook виник внутрішній проект під кодовою назвою «Гудзон», учасники якого щодня зустрічалися, щоб вирішити, як удосконалити стрічку. Чи піднімати пости, які розлючують людей? Чи дозволяти віддавати перевагу простим або навіть хибним ідеям над складними та справжніми?

Зрештою, наприкінці червня Facebook оголосила про скромні зміни: алгоритм пріоритизує пости друзів та родини. Тоді ж Адам Моссері (Adam Mosseri), відповідальний за стрічку новин у Facebook, розмістив маніфест під назвою «Створення кращого інформаційного каналу для вас». До цього компанія ніколи не відкривала алгоритму стрічки. Facebook  виступила проти клікбейту, але заявила, що не намагатиметься таким чином підтримували певні точки зору. Дванадцять співробітників заявили, що тепер Facebook почав боятися зробити щось, що виглядатиме як придушення консервативних новин.

Наприкінці серпня компанія ліквідувала команди Trending Topics. Влада над алгоритмом стрічки новин перейшла до інженерів і дуже швидко на платформі поширилися фейки.

Перші «дзвіночки» про втручання у вибори

Американський підприємець Роджер Макнеймі (Roger ­McNamee) був одним із ранніх інвесторів Facebook. Саме він переконав Цукерберга не продавати Facebook компанії Yahoo у 2006 році й найняти Шеріл Сендберг із Google. Він же першим помітив дивні дописи про кандидата від Демократичної партії Берні Сандерса, які публікувалися на платформі в лютому 2016-го.

«Я бачив меми, які нібито публікувалися групою Facebook, пов'язаною з кампанією Сандерса, яка не могли ними бути. Та все ж вони були організовані та поширювалися таким чином, наче мали бюджет. Я подумав, що це дивно й явно недобре», — розповів він. Проте тоді Макнеймі нікому про це не повідомив.

У пошуку шляху співпраці зі ЗМІ

У той же час на конференції для багатіїв медіавласник Руперт Мердок (Rupert Murdoch) та гендиректор його холдингу News Corp Роберт Томпсон (Robert Thomson) пояснили Цукербергу, що вони вже тривали час незадоволені Facebook та Google. За їхніми словами, два технічні гіганти зайняли майже весь цифровий рекламний ринок і стали екзистенційною загрозою для серйозної журналістики. Бізнесмени звинувачували Facebook у внесенні суттєвих змін в алгоритм без належного консультування зі своїми медіапартнерами. Мердок і Томпсон дали чітко зрозуміти, що якщо Facebook не запропонує вигідніших умов для ЗМІ, вони стануть набагато публічнішими у своїх звинуваченнях.

Facebook підозрювала, що News Corp може сприяти антимонопольному урядовому розслідуванню діяльності соцмережі або того, чи підпадає компанія під захист від відповідальності за контент користувачів. Менеджмент також побоювався, що Мердок  використає свої ЗМІ, щоб посилити критику Facebook.

Повернувшись, Цукерберг сказав співробітникам, що компанія має виробити політику щодо співпраці з медіа. Facebook найняла для цього журналіста Ендрю Енкера (Andrew Anker). Пан Енкер запропонував найняти 60 нових співробітників, щоби працювати на партнерських відносинах з індустрією новин. Пропозицію схвалили.

Медіа витрачали мільйони на те, щоб виготовити матеріали, від яких Facebook отримував вигоду, але замало її повертав. Instant Articles виявилися троянським конем для ЗМІ. Видавці преси скаржилися, що можуть заробляти більше грошей зі статей, завантажених на свої мобільні веб-сторінки, ніж на Facebook. Такі видання, як Wall Street Journal Руперта Мердока, заробляли на пейволах, але в Instant Articles стягнення грошей з користувачів заборонялося. Цукерберг вважав, що такі речі як передплата не роблять світ більш відкритим і зв'язаним.

Кандидат Трамп і Facebook

Для Дональда Трампа Twitter став інструментом спілкування з прихильниками та скарг на медіа, а Facebook — майданчиком для проведення найбільш ефективної політичної операції з прямого маркетингу в історії.

Cпершу Трамп поступався Гілларі Клінтон за силою власної політики в інтернеті. Але протягом літа 2016 року команда республіканця перетворила платформу Facebook на одне з основних засобів збору коштів. Кампанія завантажила файли з іменами, адресами, історією голосування та іншими даними про потенційних виборців до Facebook. Завдяки інструменту Lookalike Audiences, Facebook визначила характеристики людей, які підписалися на розсилку Трампа чи купували його символіку. Це дозволило команді кандидата дізнатися, як ефективніше звертатися до виборців. Трамп публікував прості повідомлення, як-от: «Наразі вибори підробляються ЗМІ, що висувають фальшиві та необґрунтовані звинувачення, і прямо брешуть для того, щоб обрали криваву Гілларі!». Цей пост отримав сотні тисяч лайків, коментарів та репостів. Кампанія отримала гроші. Меседжі Клінтон набирали на платформі значно менше відгуку.

Facebook також виявилася чудовим інструментом для поширення командою Трампа вірусних і абсолютно фейкових повідомлень. Вони зрозуміли, що схвальні слова від колишнього телеведучого отримують більше уваги, ніж від колишнього держсекретаря. Веб-сайт Ending the Fed написав, що Папа Римський за Трампа, й отримав майже мільйон реакцій на Facebook. В інших дописах ішлося про те, що колишня перша леді продавала зброю ІДІЛ, а агента ФБР, який підозрював це, знайшли мертвим.

Тепер Facebook визнає, що вони пропустили очевидні ознаки зловживань. Керівництво налякало фіаско з Trending Topics і воно остерігалося вживати заходів проти дезінформації республіканців — це би прийняли як вияв політичного фаворитизму.

Роджер Макнаме, однак, і далі спостерігав за поширенням нісенітниць. Він бачив фейки про Берні Сендерса, фейки на підтримку Brexit та Трампа. За дев'ять днів до виборів він написав Сандберг та Цукербергу про своє розчарування в компанії і сором за неї.

Стадія заперечення

Нелегко визнати, що машина, яку ти збудував для зближення людей, використовується для їх розколу. Тож спершу Марк Цукерберг відреагував на перемогу Трампа відкиданням будь-яких звинувачень щодо ролі в цьому Facebook. «Те, що фейкові новини, які, як ви знаєте, становлять дуже малий обсяг контенту Facebook, якимось чином вплинули на вибори, я вважаю досить божевільною ідеєю», — заявив він.

Однак доручив підготувати всі дані з цього приводу. Цифри показали, що фальшиві новини справді становили невеликий відсоток від загальної кількості пов'язаного з виборами контенту. Але аналіз був дуже загальним і не вимірював їх впливу на конкретні групи.

Позицію Цукерберга погано сприйняли у Facebook — вона здалася безглуздою й егоцентричною. «Ми повинні були переконати його в інакшому. Ми зрозуміли, що якщо цього не зробимо, компанія почне рухатися вниз шляхом парії, яким пішов Uber», — каже один із колишніх керівників.

Уже доволі скоро Марк Цукерберг визнав провину публічно. 

На конференції в Перу Цукерберг зустрівся з Бараком Обамою. ЗМІ повідомляють, що президент переконував Цукерберга в небезпеці фейків. Але за словами їхніх супутників, це Марк ініціював зустріч і запевнив, що Facebook серйозно ставиться до цієї проблеми. Він справді хотів стримувати дезінформацію, але це було нелегко.

Барак Обама та Марк Цукерберг. Фото: Reuters 

Невдовзі після виборів команда співробітників почала працювати над проектом News Feed Integrity Task Force, щоби продумати всі можливі способи реагування на фейкові новини. Протягом кількох тижнів компанія заявила, що скоротить дохід від реклами для рекламних фірм і полегшить користувачам позначання підозрілих публікацій.

У грудні компанія оголосила, що вперше запровадить фактчекінг. Facebook делегувала його професіоналам. Коли соцмережа отримувала достатньо сигналів про те, що матеріал був помилковим, вона надсилала його партнерам зі Snopes.

У січні 2017 року Facebook найняла відомого ведучого CNN Кемпбелла Брауна у проект Facebook Journalism Project. Цим вона прагнула продемонструвати, що обдумала свою роль у майбутньому журналістики. Це стало більш публічною й організованою реакцією на слова Мердока. Але й загальна тривога після виборів теж послужила мотивацією.

Чи справді Facebook була більше винна в перемозі Трампа, ніж канали Fox News або MSNBC? Звісно, вона могла би ставити у стрічку новин публікації, які суперечили  політичним поглядам користувачів. Але тоді люди відвернулися б від них — так само, як перемкнули би канал. Проблема, як наголошує пан Енкер, «не в Facebook, а в людях».

Засуджували Facebook також дослідники соціальних мереж. Наприклад, Рене Ді Реста (Renée DiResta) заявляла, що боти можуть дешево створити ілюзію масової народної підтримки. А колишній дизайнер Google Трістан Харріс (Tristan Harris), який мав репутацію совісті Силіконової долини, заявляв, що соціальні медіа можуть посилити найгірші аспекти людської природи. Ді Реста, Харріс та Макнаме активно говорили в медіа про отруйний вплив Facebook на американську демократію й переконували в цьому Конгрес та Сенат.

У лютому Цукерберг знову звернувся з листом до працівників, у якому підкреслив необхідність постійно інформувати людей, блокувати фейкові новини та клікбейт.

Виявлення російських тролів

На початку виборчої кампанії Facebook зафіксувала атаки від відомих груп російських хакерів, як-от APT28. Вони зламували акаунти за межами Facebook, крали документи, а потім створювали сторінки в соцмережі під назвою DCLeaks, щоб люди могли обговорити вкрадене. Компанія проте не бачила ніяких ознак узгодженої іноземної пропагандистської кампанії, але й не подумала пошукати її.

Навесні 2017 року команда безпеки Facebook під керівництвом Алекса Стамоса (Alex Stamos) почала готувати звіт про те, як російська й інші операції зовнішньої розвідки використовували платформу. Стамос був іконою в технологічному світі, оскільки звільнився з Yahoo після конфлікту через те, чи надати американському агентству розвідки доступ до серверів.

Алекс Стамос. Фото: скріншот Youtube

Звіт вийшов 27 квітня 2017 року — наступного дня після того, як Сенат оголосив, що розпочинає розслідування про втручання Росії. У ньому пояснювалося, як іноземні сили могли використовувати Facebook для маніпулювання людьми, але згадувалося мало конкретних прикладів і не було прямо сказано про зусилля Росії.

Через місяць Time із посиланням на слова анонімного розвідника написала про те, що росіяни купували рекламні оголошення Facebook, щоби поширювати пропаганду. Приблизно в той же час команда безпеки почула натяки від слідчих із Конгресу про те, що розвідка шукає такі оголошення. Тепер і вони самі почали копатися в архіві реклами.

Відсортувавши дані за кількома критеріями (як-от чи рекламу купували в рублях, чи була вона придбана через браузери, на яких встановлено російську мову), Facebook знайшла групу акаунтів, які фінансувалися російським «Агентством інтернет-досліджень», більш відомим як «фабрика тролів». Це були, зокрема, сторінка Heart of Texas, яка виступала за відділення штату, і Blacktivist, яка поширював розповіді про жорстокість поліції щодо чорних американців і мала більше підписників, аніж підтверджена сторінка Black Lives Matter.

Тепер керівники Facebook стверджують: їм соромно, що для виявлення цих акаунтів знадобилося стільки часу. Вони також наголошують, що американські розвідувальні служби їм ніяк не допомагали. Співробітник Сенатського розвідувального комітету натомість заявив: «Було очевидно, що це та тактика, яку використають росіяни».

Коли Facebook знайшла російську рекламу, постала дилема, що робити: повідомити громадськість, Конгрес чи… нікого? Більшість суперечок стосувалися питань конфіденційності користувачів. Члени команди з питань безпеки непокоїлися через те, що ймовірний судовий процес вимагатиме передачі приватних даних акаунтів (російських тролів) і це дозволить урядам у майбутньому вимагати дані інших користувачів Facebook.

На початку вересня у блозі компанії за підписом Стамоса з’явилося повідомлення про те, що фейкові російські акаунти купили близько 3000 оголошень на 100 тисяч доларів, спрямованих на вплив на американську політику під час виборів 2016 року.

Компанія заявила, що ці публікації було видалено. Проте науковець Джонатан Олбрайт (Jonathan Albright) через аналітичну платформу CrowdTangle знайшов іще один значний масив «заморожених» постів шести груп, також присвячених сепаратизму Техасу, расовій антипатії та відвертому засудженню Клінтон. Дослідник повідомив, що загалом їхні публікації були поширені понад 340 мільйонів разів.

Першого листопада у Конгресі США відбулися слухання щодо використання соціальних мереж Росією для втручання у вибори у США. Facebook представляв юрисконульт Колін Стретч (Colin Stretch).

Сенатор Марко Рубіо запитав його, чи взагалі у Facebook існує політика, яка забороняє іноземним урядам вести кампанію впливу через платформу. Відповідь була «ні». Сенатор Джек Рід спитав, чи відчуває Facebook обов'язок індивідуально повідомити всіх користувачів, які бачили російську рекламу, що їх обманули. Відповідь знову була «ні». Але, можливо, найбільш загрозливий коментар надійшов від сенаторки Діани Фейнштейн. «Ви створили ці платформи, й тепер їх використовують неправильно, і саме ви маєте бути тими, хто зможе щось із цим зробити. Або це будемо ми», — заявила вона.

Реакція

Після слухань колишні керівники Facebook засудили соцмережу. Мільярдер Шон Паркер (Sean Parker), перший президент Facebook, заявив, що тепер шкодує про те, що просував соцмережу на весь світ: «Я не знаю, чи справді я зрозумів наслідки того, що говорив. Тільки Бог знає, що соцмережа зробить із мізками наших дітей». Колишій директор із виробництва Сенді Паракилас (Sandy Parakilas) закликав владу регулювати Facebook: «Компанія не буде сама нас захищати і не менше, ніж наша демократія — поставлено на кону». Хамат Паліхапітія (Chamath Palihapitiya), до 2011 року віце-президент Facebook у справах зростання кількості юзерів, заявив, що соціальні медіа на кшталт Facebook «створили інструменти, що розривають соціальну структуру» і він відчуває вину за це.

Марк Цукерберг заявив: компанія створила ці інструменти, щоб допомогти людям зблизитися, а росіяни використали їх, щоби спробувати підірвати цінності США. Він пообіцяв, що Facebook менше зароблятиме, але натомість більше вкладатиме в безпеку.

Для обкладинки Wired із «побитим» Цукербергом художник
Джейк Роуленд (Jake Rowland) змонтував чотири справжні фото, зобразивши щось, чого не існувало в реальності. На це художника надихнули роздуми про поняття фейкової інформації й її ролі у житті сучасного суспільства.

Засновник серйозно поставився до критики на адресу компанії. Восени соцмережа оголосила, що дозволить медіа стягати гроші за читання матеріалів і підтримуватиме серйозну журналістику. Алекс Гардіман (Alex Hardiman), керівник новинних продуктів Facebook, визнав, що компанія тривалий час допомагала створити економічну систему, яка нагороджувала медіа за сенсаційність, а не точність або глибину.

Восени Facebook до всього звинуватили в поширенні пропаганди проти меншини рохінджа у М'янмі й підтримці жорстокого керівництва президента Філіппін Родріго Дутерте (Rodrigo Roa Duterte).

Зміни 2018 року

Цьогоріч компанія запровадила низку нововведень. Алгоритм стрічки новин змінився на користь «змістовних взаємодій».

Facebook скерував автомобіль, який їздив на повній швидкості в одному напрямку протягом 14 років, в інший бік. З самого початку Цукерберг прагнув створити світ Facebook і змусити людей максимально використовувати його. Бізнес-модель була заснована на рекламі, а реклама була надзвичайно голодною до часу, який люди проводять на платформі. Тепер же Цукерберг визнав, що зміни змусять людей менше використовувати соцмережу.

Заяву знову розкритикували ЗМІ. Адже тепер Facebook пріоритизував публікації друзів та родини й почав менше показувати сторінки брендів та медіа. Критики припустили, що цим компанія показала медіа середній палець. Ендрю Енкер натомість наполягає на тому, що це не відступ від медіа, а відхід від політики «Все годиться, якщо воно працює з нашим алгоритмом і збільшує зацікавленість».

За словами інших працівників компанії, Цукерберг не хотів відмовитися від ЗМІ. Він щиро прагне, щоб на платформі було менше шлаку: менше історій без сенсу, менше відео, які можна переглядати, не думаючи.

Потім керівник оголосив, що Facebook почне стимулювати ЗМІ, контент яких «надійний, інформативний та місцевий». Компанія буде опитувати читачів, щоб визначити, які джерела є надійними. Цю заяву ЗМІ сприйняли краще. Одразу потому зросли акції The New York Times та News Corp.

Компанія експериментує з наданням ЗМІ більшого контролю над пейволом та дозволяє їм ефективніше показувати свої логотипи, що Facebook обмежив кілька років тому. Дещо вороже до інновацій поставився Руперт Мердок, який наприкінці січня сказав: якщо Facebook справді оцінить «надійні» видання, вона повинна їм щось платити.

Успіх Facebook був побудований на силі ланцюгового впливу: ви приєдналися, оскільки всі інші приєднувалися. Але так само люди можуть піти з платформи — і Марк Цукерберг це розуміє. Зрештою, завдяки йому подібні проблеми були у MySpace десять років тому, а тепер, схоже, те саме спіткає Snapchat.

Однак знайомі очільника Facebook кажуть, що він справді змінився через останні події. Він глибоко проаналізував усе, що сталося, і прагне виправити проблеми. «Цей рік кардинально змінив його особистий техно-оптимізм. Це зробило його набагато більшим параноїком у питанні того, як люди можуть зловживати тим, що він збудував», — каже один із керівників.

Компанія завжди стверджувала, що вона лише платформа — з  регуляторних, фінансових та, можливо, навіть емоційних причин. Але тепер поступово Facebook еволюціює. Звісно, вона завжди буде платформою. Але тепер компанія також усвідомлює, що вона несе деякі з обов'язків медіа: турбуватися про своїх читачів і про правду.

Адаптований переклад Катерини Толокольнікової.