Донецька преса в цілому є частиною тієї «інформаційної парасольки», якою партія влади намагається прикрити населення від «неправильної» інформації, формуючи в маніпулятивний спосіб чорно-білу картину боротьби донецького «добра» зі «злом».

За 10 днів з 21 по 31 січня в 9 друкованих виданнях в області опубліковано 239 матеріалів різного формату – від розгорнутих описів до коротких повідомлень за фактами – щодо суспільного протистояння влади і протестувальників у Києві та країні в цілому. Висвітлення найгострішої та найдраматичнішої для країни теми донецькими газетами загалом досить широке. Здавалось би, преса виконує свою функцію – дає інформацію про актуальні події. Щоправда, в різних видань інколи спостерігаємо просто протилежну редакційну політику. Одні максимально широко включилися в подачу інформації про громадянські протести й дії влади, інші майже демонстративно ігнорували нинішні потрясіння.

До першої групи можна віднести 5 видань: «Сегодня. Донбасс» (71 матеріал у 10 числах), «Комсомольская правда в Украине (донецький випуск)» (32 матеріали в трьох випусках), «Донецкие новости» (22 в двох випусках), «Вечерний Донецк» (64 у п’яти), «Московский комсомолец. Донбасс» (16 у двох випусках).

До другої групи можна віднести 4 видання, які досить скупо звертаються до цієї проблематики: «Донбасс» і «Донбасс Неделя» (22 матеріали в п’яти випусках), «Жизнь» (4 матеріали в трьох випусках), «Панорама» (2 матеріали в одному випуску), «Вести» (донецький випуск) (5 матеріалів у шести випусках).

Разом із тим, змістовий аналіз масиву матеріалів донецьких ЗМІ не дозволяє казати про об’єктивне інформування населення регіону з проблеми, яка є нині життєво важливою буквально для всього суспільства. Оцінюючи роль, яку відіграє в нинішній ситуації абсолютна більшість донецької преси, можна обґрунтовано стверджувати про її маніпулятивний та провокаційний характер. Фактично медіа стали джерелом формування чорно-білої картини подій та масового продукування агресії й ворожнечі до всього, що відрізняється від офіційно-владної точки зору. Звісно, кожне з видань має якісь особливості в поданні матеріалів, в акцентах та форматі своїх публікацій. І за критеріями рівня збалансованості, семантики повідомлень, жорсткості позиції щодо протестувальників та глибини підтакування діям влади можна всі видання також умовно розділити на ті, які зайняли позицію інформаційного «спецназу» Партії регіонів та нинішнього режиму, й ті, які все-таки намагаються зберегти хоча б якусь об’єктивність у поданні інформації. Перші, однак, значно активніші.

Парадоксально, але більш зважені у висвітленні українських протестів донецькі випуски російських видань. Журналісти «Комсомольской правды в Украине», активно торкаючись теми протестів, витримують зміст публікацій від нейтрально-об’єктивного до стримано-провладного. Титульні сторінки всіх трьох випусків присвячено майдану, вони дають збалансовані заголовки – «Сколько выстоит спецназ?», «Между властью и Майданом», «Азаров ушел. Майдан остался». Семантичний контент здебільшого нейтральний: «перемирие перед боем»; «чем стреляют на Грушевского»; «мир призывает к диалогу»; «переговоры власти и оппозиции»; «предложение, от которого (не)возможно отказаться»; «компромисс от власти»; «колебание оппозиции»; «захват министерств»; «похороны активиста Майдана»; «топ-5 норм, которые хочет отменить оппозиция», «работа над ошибками (отмена законов 16 января)», «регионы повоевали запретами (некоторых политических партий)». Рідше тонко-провладний: «рыбаки Майдана (оппозиция как старуха из сказки)»; «убили милиционера»; «разгром дома матери контрактника»; «ситуация в регионах – захват ОГА»; «Азаров попрощался с Кабмином».

Схожа позиція і в газети «Московский Комсомолец. Донбасс». За цей період розміщено загалом 16 матеріалів протестної тематики, що становить 27% усіх публікацій. У «МК. Донбасс» майже порівну висвітлюються події як у Києві, так і в Донецьку. Матеріали подають різні точки зору та розповідають про ключові події, пов’язані з протестами в Донецьку. В основному це коментарі та новини з місця подій.

Газета «Сегодня. Донбасс» (власник Рінат Ахметов) зосереджується здебільшого на широкому висвітленні перебігу протистоянь у Києві, до подій у Донецьку звертаються дуже рідко. Кількість матеріалів протестної тематики велика – 71 (27% усіх матеріалів). Матеріали більш-менш збалансовані. Здебільшого інформація була про події на Грушевського в День соборності, мітинги прихильників влади та опозиції, початок істерії із «захопленням бандерівцями» Донецької області. Є посилання на джерела, представлено точку зору різних сторін, є пряма мова. Однак у газеті є рубрика «Точка зрения», або «Официально». Нібито всі автори мають свою точку зору, але якщо подивитися в динаміці, ця точка зору представлена здебільшого однією політичною силою – Партією регіонів, лише по одному коментарю від ГП «Майдан» та КПУ (див. № 21 (4622) від 30.01.2014 та №17 (4618) від 25.01.12).

Не вважають за потрібне широко коментувати протестну тему в тижневику «Панорама» та газеті «Вести» (донецький випуск) (власник Ігор Гужва). В «Панорамі» №4, 23–29 січня 2014 р. розміщено лише дві публікації за темою: «Жги, круши!» та «Майдан захватили экстремисты и радикалы». Тональність першої – повністю з позицій офіційної влади з безапеляційними звинуваченнями лише однієї сторони – протестувальників. Тональність другої більше відповідає принципам об’єктивної журналістики, це менш тенденційний і більш зважений матеріал. Загалом у 6 випусках цього видання за 10 днів опубліковано лише 5 матеріалів із висвітленням подій, що сьогодні потрясають країну. Семантика матеріалів від нейтрально-об’єктивістської до провладної: «Смутное время», «Три варианта развязки», «Ультрас и страйболисты – против “Беркута”» («Вести узнали, кто атакует кордоны МВД и что думают о происходящем бойцы спецназа»). При намаганні журналістів більш стримано подавати матеріал, наявні тенденційно підібрані коментарі з натяком на неорганізованість, безцільність, соціальну небезпеку дій майдану (читай: екстремістів). З-поміж рядків виразно читається зневажливе ставлення й моральне осудження всіх мітингарів без розбору. Після 24 січня в №№ 9–13 матеріалів по темі протестних акцій узагалі немає – повне замовчування подій що в Києві, що в Донецьку, що в інших містах України.

Завершує перелік донецьких видань, які можна назвати відносно поміркованими й такими, що практикують тонші способи подачі матеріалів щодо суспільних протестів та політичних боїв влади і опозиції, газети «Донбасс» і «Донбасс Неделя». Кількість матеріалів відносно незначна, їхня частка серед усіх публікацій становить лише 12%. Як правило матеріали подаються збалансовано, у статтях представлені різні точки зору, немає «емоційних» матеріалів на користь тієї чи іншої сторони. Більшість публікацій описує ситуацію в Донецькій області та Донецьку, менше уваги звертається на події в Україні. Пік матеріалів про протести: 23.01.14 (сутички в Донецьку на День соборності), 25.01.14 (приєднання до протестів ультрас «Шахтаря»), 28.01.14 (істерія щодо захоплення Донецької ОДА «бандерівцями» та формування «народних» дружин).

Група «непримиренних» ЗМІ демонструє крайню агресивність у подачі євромайданів як картини беззаконня протестувальників і повну підтримку всіх дій влади з придушення майдану. Одним із лідерів такого стилю інформування жителів області є видання «Донецкие новости» (власник Рінат Ахметов). Темі приділяється дуже широка увага – 22 матеріали в двох випусках. За обсягом газетної площі ці публікації займають сумарно по 5 повних сторінок у кожному номері, що становить до 70% усіх публікацій суспільно-політичного спрямування. Зміст абсолютної більшості матеріалів – агресивно провладний. З цього масиву лише три повідомлення можна віднести до об’єктивно-нейтральних (опис законів 16 січня, результати соціології «Демініціатив» та думка політолога Бєлковського на сайті радіостанції «Эхо Москвы»). Основний посил всіх інших статей – «они бандиты – мы защищаем Донбасс и порядок». Топ-тема: «Кровь в Киеве». Семантика публікацій переповнена агресивно-войовничих термінів щодо протестувальників: «война», «псевдореволюция», «спираль насилия», «разгул насилия», «политические провокаторы и политические экстремисты», «они экстремисты – мы соблюдаем закон и порядок», «разгул террора толпы», «они похищают людей, избивают, а потом некоторых находят в Доме профсоюзов». Тоді як влада і силовики описуються як такі собі «страстотерпці»: «милиция терпит, милиция стоит»; «горят бойцы “Беркута”, защитники порядка и единства Украины». Типовими є статті наступного плану – «Экстремизм "в законе"» (про неправильність відміни законів 16 січня), «Изменить общественное сознание» (про те, що, діючи за певними схемами, можна легалізувати навіть жертвопринесення! Проводиться паралель між схемами впливу на маси). «Ярлыки и люди» – бідні й патріотичні шахтарі захищають свою обладміністрацію! Рефреном в обох номерах видання проходять вислови типу: «Уважаемый Виктор Федорович! Донбас подставляет вам свое плечо и поддерживает все ваши усилия по наведению порядка жесткими методами…».

Такою ж стильовою специфікою подачі картини суспільно-владного протистояння відзначається і «Вечерний Донецк» (власник Рінат Ахметов). Матеріалів, присвячених громадянському протистоянню та протестам на майданах, у 5 номерах дуже багато – 64. Висвітлення – широке, в більшості – події в Києві, місцева ситуація була пріоритетною лише в одному номері від 28 січня. Домінуючий контекст – від просто провладного до агресивно-провладного. Збалансовані матеріали – рідкість і стосуються здебільшого коротких повідомлень щодо фактів. Інша точка зору відсутня. Особливістю маніпулятивних технік стає активне використання коментарів та добірок коротких повідомлень висловів провладних політиків. Наприклад, у №8 ситуацію коментують найбільш одіозні депутати від ПР – Колесніченко («Запад хочет превратить Украину в Югославию, протесты – дело рук иностранных агентов»), Царьов («законы 16 января это самое большое движение к независимости Украины»). В №10 основне – заяви сесій рад області з підтримкою президента і закликом навести лад і короткі повідомлення з позицією Януковича, Азарова, Захарченка, Лукаш, Герман, Кравчука; ще одна тема – стурбованість Держдуми РФ та фінансова підтримка Росії.

В №9 (недільний випуск) на титульній сторінці стаття з характерною назвою «День соборности: в Киеве вооруженные столкновения, в Донецке флеш-моб и цветы». Контент наповнений посилами: «попытка государственного переворота», «преступление против государства», «пострадало 254 правоохранителя», «власть имеет право защищаться, но готова к компромиссам», «критика оппозиции», «подборка мнений из-за рубежа с осуждением протестов».

Завершує цю групу видань газета Донецької обласної ради «Жизнь». Частота звернень до теми протестів незначна – в трьох номерах опубліковано чотири матеріали, проте їхня тональність є агресивно-провладною з ігноруванням інших точок зору та явними ознаками політичної джинси. В №7 від 21 січня розміщено статтю «Крещение по-киевски», в якій зневажливо і однобоко журналіст Басакін описує події в Києві. «Ключевую роль в последующих столкновениях сыграли представители молодежных праворадикальных и националистических организаций (прежде всего “Правый сектор”, а также футбольные фанаты», «повод (для столкновений) помогли придумать журналисты», «несколько тысяч человек пытаются с помощью силы навязать свое мнение более чем 40 миллионам украинцев… Для них не существует ни закона, ни норм морали, ни общепринятых правил поведения. Лишь желание добиться власти».

Журналістські стандарти зігноровані повністю. В матеріалі Басакіна та Гомольського «Новые законы: реальность и фантазии» йдеться про «одобрямс» прийнятих законів, які, на думку авторів, є абсолютно демократичними й у правовий спосіб прийняті ВР України. В статті дуже тенденційно відібрані норми статей законів, прийнятих 16 січня, у такий спосіб, щоб у читача складалося враження про повну їх відповідність конституційним нормам і міжнародній практиці. В №8 від 22 січня – стаття «Две позиции, или Международная реакция на события в Киеве». Тут редакційна позиція спрямована на спростування оцінки подій в Україні «одиозными», за висловом автора, західними політиками, зокрема міністром іноземних справ Швеції Більдтом, і подачу «правильної» позиції та «виваженої» оцінки міністра закордонних справ РФ Лаврова та газети «Аргументы и факты».

На цьому тлі інформаційної політики провладного «промивання мізків» більшістю донецької преси вигідно відрізняються промоніторені нами інтернет-видання. Їхні переваги найбільш виразно помітні за кількома позиціями. По-перше – це високий рівень оперативності подачі інформації. Завдяки технічним можливостям можна було разом із журналістами побачити, що відбувалося на майданах. В першу чергу це відноситься до журналістів «Новости Донбасса», які «стрімили» з місць подій. По-друге, інформація інтернет-видань значно більш збалансована, з різними точками зору. На сайтах «Новости Донбасса», «Остров» та «УРА-Информ. Донбасс» за цей період розміщено багато різноманітних матеріалів про протести як у Донецьку та області, так і по всій Україні. По-третє, в цих виданнях можна було отримати розуміння та аргументацію позиції самих протестувальників та опозиційних сил, які преса замовчувала.

Таким чином, донецька преса в цілому є частиною тієї «інформаційної парасольки», якою партія влади намагається прикрити населення від «неправильної» інформації, формуючи в маніпулятивний спосіб чорно-білу картину боротьби донецького «добра» зі «злом», яке наступає на владу із заходу. Щоправда, в глобалізованому інформаційному суспільстві тотально контролювати інформацію навіть у власному регіоні вже не вдається.

Кіпень Володимир, експерт УОЦР, голова Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, кандидат філософських наук

Моніторинг регіональної преси здійснює Український освітній центр реформ