Радикальні сили набирають усе більше голосів по всій Європі. Ледь не кожні вибори у європейському регіоні з 2022 року проходять у протистоянні центристів та ультралівих чи ультраправих популістів. У Франції протистоять Емануель Макрон і Марі Ле Пен; у Чехії — Петр Павел і проросійський Анджей Бабіш.

Цьогоріч у протистоянні за посаду президента Молдови зіткнулися проросійський і проєвропейський кандидати. У Румунії, де зараз тривають вибори президента, у першому турі лідерство здобув євроскептик Келін Джорджеску, випередивши ліберальну та проєвропейську Елену Ласконі.

Євроскептичні політики, партії, пояснюють опитані DW політологи, мають розмиті вимоги, але спільне в них те, що вони дискредитують чинну структуру Європейського Союзу та хочуть його послаблення. Однак правопопулістські партії зі стратегічних міркувань більше не вимагають розпуску ЄС, а натомість говорять про «істинну» чи «справжню» Європу.

Аби бути в змозі чинити більший тиск у Європі, правопопулістські сили повинні стати суттєво сильнішими, ніж вони є зараз. І вони над цим працюють, як показує приклад двох сусідніх країн, де пройшли й тривають президентські вибори. Під час них євроскептики отримали чимало голосів. «Детектор медіа» проаналізував тези кандидатів, зіставив їх із риторикою Кремля та знайшов спільне.

«І ніби проєвропейський, і ніби ні»

У Молдові президентські вибори разом із референдумом щодо проєвропейського шляху пройшли 20 жовтня. У першому турі президентських виборів у Молдові чинна проєвропейська президентка Мая Санду перемогла, отримавши 42,4% голосів, другим був кандидат від партії соціалістів Олександр Стояногло з 25,9%. Такий результат означає, що мав відбутися другий тур.

Більш драматична боротьба відбувалася на референдумі з питання євроінтеграції країни, який проходив паралельно. Лише після підрахунку волевиявлення діаспори на закордонних дільницях голосів за вступ до ЄС стало більше — 50,38%. На такий результат вплинули, як пояснюють аналітики центру з міжнародних відносин Atlantic Council, інтенсивні дезінформаційні кампанії. Проросійські сили закликали голосувати «проти» референдуму; заохочували до бойкоту та просували наратив «не на часі», аби заплутати й знеохотити поміркованих проєвропейських виборців голосувати «за».

Понад те, у другому турі президентських виборів узяли участь близько 1,7 млн громадян, із яких понад 320 000 — за кордоном. Чинна президентка Молдови Мая Санду набрала 55,68% голосів, а проросійський Олександр Стояногло — 44,65% відповідно.

• Читайте також: «Європа вкрала Молдову»: пропаганда про вибори у Молдові

З 2019 року Стояногло був генеральним прокурором Молдови, а у 2021 році його відсторонили від служби, звинувачуючи у п’яти кримінальних злочинах.

Гаслом Стояногло на цих виборах стала «Справедливість для всіх». Колишній генпрокурор пообіцяв звільнити несправедливо позбавлених волі громадян. А також пропагував у своїх виступах «сімейні та традиційні цінності».

«Державотворець, сім’янин, який поважає християнські цінності й не має політичних уподобань», — схарактеризував його колишній проросійський президент Молдови Ігор Додон. Сам ексгенпрокурор говорив, що був вихований «працювати 24 години на добу». Окремо кандидат підкреслював своє гагаузьке походження: «Я, гагауз, балотуюся на вищу державну посаду».

Як писав Сергій Сидоренко, головред «Європейської правди», Стояногло у своїх висловлюваннях свідомо уникав конкретики про російсько-українську війну. За весь час кампанії, пише Сидоренко, він жодного разу не використав фразу «російська агресія проти України». Навіть до свого висування, попри декларовану «європейськість», Стояногло не спромігся засудити злочинне вторгнення Росії.

Попри це, Стояногло говорив, що має чітку позицію. Під час президентських дебатів кандидат кілька разів сказав: «Ми підтримуємо Україну в цій війні». Однак Стояногло критикував дії ЗСУ на території Курської області, сказавши, що «ми проти будь-якої війни».

На передвиборчих дебатах Стояногло казав: «Я впевнений, що наші відносини з Україною стануть міцнішими. Натомість я не бачив жодної реальної ініціативи щодо досягнення миру чи припинення вогню з боку чинної влади. Ми плануємо пропонувати альтернативні платформи для перегляду підходів до війни в Україні, що принесе користь обом країнам».

Мая Санду на це відповіла, що «у Києві чудово знають, що ви є людиною Москви». І Москві він дійсно допомагав щонайменше в одному випадку, коли свого часу підписав подання до суду про призупинення виконання вироку проти молдовського олігарха В’ячеслава Платона, якого влада Молдови розшукувала за підозрою у так званому «ландроматі» (від англійського слова laundromat — пральня самообслуговування, що містить алюзію на відмивання грошей через низку банків і підставних фірм, які нібито видають займ, а суд нібито змушує його покривати) — міжнародної схеми з відмивання 22 млрд євро російських грошей через банківську систему Молдови.

При цьому Стояногло намагається балансувати, демонструючи політику «багатовекторності» — прагне зберегти хороші відносини як із ЄС, так і з Москвою, а також уникнути конфліктів з Україною та Румунією.

Російська пропаганда зазвичай ідеалізує його в очах читачів. Себто «бомбардує любов’ю», запевняючи не лише внутрішню аудиторію, але й зовнішню: пан Олександр Стояногло вартий вашої уваги.

Певні російські пропагандистські телеграм-канали були так не задоволені перемогою Маї Санду, що нарекли Стояногло «переможцем» саме у Молдові (адже вирішальними голосами за Санду стали саме голоси діаспори):

«Той самий Олександр Стояногло, який посів друге місце, а реально переміг у Молдові, був змушений проводити живі зустрічі. Я вважаю, що ці вибори не можна вважати демократичними», — пояснював на окупаційному радіо «Республіка Донбас» пропагандист Дмитро Соїн, який раніше був «депутатом» проросійської влади в Придністров’ї та працівником її спецслужб, а нині називає себе «аналітиком».

Маю Санду демонізують, пояснюючи, що вона — суцільна загроза для країни. Це тактика пропаганди, яку Росія використовує для поширення повідомлення як у внутрішньому (російському), так і у зовнішньому інфопросторі. Пропагандисти навмисно применшують важливість, ефективність чи успішність певних подій, рішень, процесів тощо.

«Що стосується пані Санду, ви знаєте, що вона не є, наскільки ми розуміємо, президентом своєї країни, бо в самій країні теж більшість населення голосувала не за неї», — говорив прессекретар Путіна Дмитро Пєсков, якого цитує російське видання «Комерсант».

Але повернімося до Стояногло. Він у своїй виборчій кампанії не є відкритим ставлеником Кремля, а навпаки — заперечує будь-які зв’язки з Москвою. Проте під час передвиборчих дебатів негативно висловлювався щодо проєвропейської кандидатки та самого ЄС як інституції, лише дякуючи за надані грошові виплати в межах якихось проєктів чи дотацій. Він також говорив, що його команда зможе краще «владнати вектор розвитку країни», натякаючи на неефективність Маї Санду та її проєвропейської політики. А разом із тим — лагідно просуває тезу про неспроможність самого ЄС як такого. Такий підхід спрямований на створення образу «зовнішнього ворога» у вигляді ЄС, якому нібито довіряти небезпечно.

Така риторика — це елементи ізоляціонізму й залякування «зовнішнім ворогом», що є доволі схожим на те, як чинить Росія зі своїм суспільством. Також у своїй перевиборчій кампанії Стояногло неодноразово говорив, що він гагаузького походження та «виходець із народу». Підкреслення своєї «унікальності» та заклики до самодостатності у протиставленні «чужим», «ворожим» цінностям є типовими тактиками для російської пропаганди. Але в Молдові вони адаптовані до місцевих реалій.

«Румунський Орбан»

За результатами першого туру президентських виборів у Румунії лідирує євроскептичний і проросійський кандидат Келін Джорджеску з показником 22,94% голосів, випередивши ліберальну Елену Ласконі, яка підтримує Україну.

Напередодні російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року Келін Джорджеску під час телетрансляції на румунському каналі Realitatea Plus сказав, що «Україна — це вигадана держава». Таке повідомлення є усталеною тезою російської пропаганди, яку неодноразово повторював Путін. Ще одним типовим повідомленням пропагандистів був коментар Джорджеску, що Україною, мовляв, «маніпулюють американські військові компанії».

Натомість у бік російського президента Джорджеску висловлював лестиві коментарі. Він називав Путіна «людиною, яка любить свою державу, яка дуже добре знає дипломатичні аспекти, володіє ними та перебуває в оточенні хороших професіоналів». Зокрема через це за румунським політиком закріпився образ прихильника Росії. Підсиленням цього образу став зокрема й коментар Джорджеску про необхідний для Румунії зовнішньополітичний курс — «кращі відносини з Китаєм і Росією».

Віцепрезидент найбільшої групи Європарламенту «Європейська народна партія» і євродепутат від Румунії Зигфрід Мурешан в одному зі своїх дописів у мережі «Х» звинуватив Росію у спробах вплинути на перебіг виборів у Румунії. За його словами, «російське втручання не має меж» і саме тому «Румунія має екстремістського і популістичного кандидата у другому турі». В іншому дописі євродепутат повідомив, що «Росія може загрожувати демократичним процесам у будь-якій країні», і те, що «сталося в Румунії, відбулося в Молдові та Грузії».

За словами Мілана Ніча, аналітика Німецької ради з міжнародних відносин, Келін Джорджеску «є продуктом вакууму [в румунській політиці] та, ймовірно, російських грошей». Таке судження спричинене, зокрема, успішною піар-кампанією в тіктоку, яку ймовірно фінансував Джорджеску.

За повідомленням румунського новинного видання HotNews, десятки інфлюенсерів із початку листопада закликали свою аудиторію голосувати за «ідеального кандидата в президенти». Творці контенту не називали конкретного імені кандидата, проте, як повідомляє видання, у коментарях до таких відео найпопулярнішою постаттю був саме Келін Джорджеску.

За результатами цього розслідування було виявлено, що інфлюенсери отримували гроші за публікацію відповідного контенту, що здійснювалося через підставні компанії-замовниці. Згідно з дослідженням іншого новинного видання G4Media.ro, в телеграмі існує мережа груп, у яких відбувається координація інфлюенсерів щодо публікацій про Келіна Джорджеску, за що адміністратори груп пропонують гроші.

Келін Джорджеску також має власний канал у тіктоку, де його відео набирають від кількох сотень тисяч переглядів до кількох мільйонів. Деякі відео просувають антиукраїнські тези. Як повідомляло «Радіо Свобода», в одному з найпопулярніших відеороликів на своєму каналі Джорджеску поширив фейк, мовляв, українські діти-біженці отримують більше державної допомоги, аніж румунські діти.

До виборів Келін Джорджеску за інформацією одразу п’яти соціальних опитувань у Румунії, не входив навіть до п’ятірки лідерів. Різке зростання популярності донедавна маловідомого Джорджеску, яке пов’язують саме з піар-кампанією в тіктоку, занепокоїло деяких європейських парламентарів. Голова ліберальної депутатської групи «Відновити Європу» Валері Хаєр, зважаючи на вплив тіктоку на вибори в Румунії, закликала генерального директора мережі «Тікток» виступити перед Європарламентом, щоб з’ясувати, чи не порушує соціальна мережа Закон про цифрові послуги. Попри те, що політична реклама заборонена відповідно до умов та положень користування тіктоком, випадок із Джорджеску продемонстрував можливості обходу такої заборони, а також вплив соціальної мережі на вибір людей.

• Читайте також: Інформаційна бульбашка: як тікток стає платформою для маніпуляцій

Російські медіа використовували лідерство Джорджеску в першому турі як інфопривід для власної пропаганди. Наприклад, пропагандистське видання «Sputnik» опублікувало статтю з маніпулятивною навою: «На президентських виборах у Румунії лідирує правий кандидат Джорджеску: чому Захід тремтить?». У статті описується антизахідна й антиукраїнська риторика кандидата, яка протиставляється його лестивим висловам на адресу Росії.

Для внутрішньої аудиторії російські медіа висвітлювали цю подію як покажчик ослаблення Заходу. Наприклад, російська газета «Аргументи і факти» опублікувала статтю з назвою «Прибічник діалогу з Росією», де поширила усталений пропагандистський меседж, мовляв, зростання популярності правих популістів у Європі є свідченням «політичної кризи на Заході». Газета також стала на захист Джорджеску, нібито після виборів його «одразу обізвали проросійським кандидатом».

У телеграмі пропагандисти використовували дружню риторику стосовно румунського кандидата в президенти. Наприклад, пропагандистський новинний канал RT описував Келіна Джорджеску як такого, що виступає «за союз із Росією». Хоча Джорджеску дійсно висловлювався щодо необхідності покращувати відносини з Росією та Китаєм, проте про союз із Росією кандидат у президенти не говорив.

Прокремлівська журналістка Тетяна Монтян порівняла Віктора Орбана й Келіна Джордеску, назвавши останнього більш радикальним у критиці структур НАТО та ЄС. Його популярність пропагандистка виправдовує «загальноєвропейським трендом на посилення правих традиціоналістів і євроскептиків, що свідчить про глибоку системну кризу Заходу». Натомість у бік проукраїнської Елени Ласконі наводила лише негативні коментарі через її «агресивність до Росії», стверджуючи, що за її каденції Румунія «залишиться маріонеткою ЄС і США». Елена Ласконі є представницею Національної ліберальної партії, яка виступає проти поступок українськими територіями в обмін на мир і за продовження військової допомоги Україні.

Підтримкою антизахідних і проросійських політичних сил у Європі Росія дестабілізує Європейський Союз і НАТО, підриваючи довіру до цих структур. Кремль націлений на зменшення кількості держав, які підтримують Україну в обороні від російської агресії. Румунія та Молдова стали одними з цілей такого російського впливу. Келін Джорджеску й Олександр Стояногло обидва мають проросійські погляди. Утім, якщо Стояногло намагається балансувати у своїй риториці, то Джорджеску займає різко антизахідну і проросійську позицію. Дії та промови обох політиків підсилюють російські медіа й телеграм-канали, одночасно дискредитуючи їхніх політичних опонентів.

Зростання популярності ультраправих у Європі, що відбувається не без такого російського втручання, Кремль зображує як кризу Заходу та пророкує неминучий занепад ЄС і НАТО. Використовуючи такі тези, пропагандисти намагаються створити враження неминучої поразки Заходу й України перед Росією, провокуючи тим самим капітуляційну й антивоєнну риторику в державах Європи.

Проте часом проросійським і євроскептичним силам не вдається просувати свої політичні рішення, попри популярність на виборах. Наприклад, праворадикальна «Партія свободи», яка посіла перше місце й отримала 29% голосів на виборах в Австрії, не змогла сформувати уряд через відсутність коаліції. Натомість ліберальні та соціал-демократичні партії ведуть переговори про створення коаліції з трьох партій. Таким чином, завдяки демократичним інституціям у європейських державах є методи протидії популярності ультраправим чи проросійським партіям, що може частково нівелювати російський вплив.

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач