Парламентські вибори у Грузії відбулися 26 жовтня. За інформацією Центральної виборчої комісії, партія влади «Грузинська мрія» набрала 53,94% голосів. Опозиційні партії сумарно набирали відповідно до оголошених результатів майже 38% голосів: «Коаліція за зміни» — 11,03%, «Єдність — Національний рух» — 10,17%; «Сильна Грузія» — 8,81%; «Гахарія — за Грузію» — 7,77%.

Та за результатами двох екзитполів на замовлення опозиційних телеканалів об’єднана опозиція набирала понад 50% або 48% голосів відповідно. Натомість третій екзитпол на замовлення провладного каналу Imedi давав «Грузинській мрії» понад 56%.

Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, яка стала неформальною лідеркою строкатої грузинської опозиції, ввечері 27 жовтня заявила, що не визнає парламентські вибори через фальсифікації, і закликала людей вийти на масові протести.

Останнім часом грузинська влада стала показово розривати відносини з західними столицями та водночас загравати з Москвою. У травні 2024 року був прийнятий калькований із російського так званий законопроєкт про «іноагентів», що накладає додатковий контроль на неурядові організації та медіа. У вересні парламент Грузії також обмежив права ЛГБТКІА-спільноти в країні. Усе це спричинило реакцію правозахисників і Заходу. США також наклали санкції на окремих посадовців Грузії за антидемократичні дії.

Риторичне протистояння досягло не меншої гостроти. Напередодні виборів перший номер партії влади «Грузинська мрія» Бідзіна Іванішвілі сказав, що 2008 року Грузію та Україну не прийняли в НАТО, щоб приберегти як «живу силу» у війні проти Росії. Крім того, він поклав відповідальність за грузинсько-російську війну 2008 року на колишнього президента Міхеїла Саакашвілі, а не на Москву. Російські лідери також почали висловлюватись щодо грузинської влади показово приязно. Торік між Грузією та Росією відновлено авіасполучення.

За результатами опитування від весни 2024 року в межах дослідження «Кавказький барометр 2024» 69 % опитаних грузинів вважають Росію ворогом. За результатами опитування NDI від осені 2023 року 79 % громадян Грузії прагнуть її інтеграції в ЄС, а 67% — виступають за інтеграцію з НАТО.

Однією з розгадок того, як владі при такій соціології вдається проводити лінію на розрив із Заходом і зближення з Москвою є російська-українська війна. Керівники країни поширюють тезу, що Захід прагне долучити Грузію до війни з Росією — і щоб уникнути цього, варто йти на тимчасове погіршення відносин. Ця теза була однією з основних і під час цієї виборчої кампанії. Надалі розповідаємо, як російські медіа коментували для міжнародної та грузинської аудиторії результати виборів.

Наративи російських англомовних медіа у висвітленні виборів в Грузії дещо відрізняються від проросійських платформ в Україні чи Грузії. Зокрема на міжнародних платформах російський агітпроп менше зосереджувався на своїй головній тезі у пострадянському інфопросторі та в самій Грузії останніх місяців про критичний вибір у цій кампанії між невідворотною фатальною війною Тбілісі з Москвою у випадку перемоги прозахідної опозиції та можливістю зберегти мир у випадку перемоги «Грузинської мрії».

Ймовірно, це відображає прагнення залучити до своїх інтерпретацій більшу аудиторію, ніж та, яка готова повірити у «бажання цинічних західних еліт відкрити в Грузії другий фронт проти Росії». На противагу пропаганда в міжнародних медіа експлуатувала старі тези про прагнення Заходу загалом підкорити й контролювати владу в різних країнах, зокрема і в Грузії, заради чого нібито Захід готовий розпалити «чергову кольорову революцію». Така теза легше резонує з антиколоніальними сентиментами так званого Глобального Півдня чи поширеним в Європі антиамериканізмом і євроскептицизмом.

«Грузини легітимно обрали національний інтерес»

На RT вийшов матеріал їхньої постійної оглядачки Рейчел Марсден у публіцистично-іронічному стилі. Марсден у тексті протиставляє реакцію на вибори президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, яка закликала до розслідування правопорушень під час виборів, і Віктора Орбана, прем’єр-міністра Угорщини, яка наразі головує в ЄС протягом піврічного терміну. Він під час свого візиту до Грузії привітав грузинську владу з перемогою і закликав її не зважати на критику західних можновладців щодо недемократичності виборів.

«Європейська політика має свій довідник, варто знати: коли перемагають ліберальні партії, демократія є, коли перемагають консерватори, її немає. Оскільки перемогли консерватори, будуть застереження — і їх не варто сприймати всерйоз», — цитується в тексті Орбан.

Орбан також привітав грузинський народ із тим, що він «не дозволив перетворити свою країну на другу Україну». Ці слова лідера Угорщини спекулятивно інтерпретували в тексті як застереження від «дозволу західному істеблішменту перетворити себе на притулок для бойовиків і зброї, спрямованих проти російських інтересів». У відповідь міністри тринадцяти країн ЄС підписали 28 жовтня заяву, в якій сказали, що Орбан не представляє Європейський Союз під час свого візиту до Грузії.

Водночас для Урсули фон дер Ляєн, яку в тексті називають «необрана (unelected)», наводяться повчання: «Що ж, оскільки їй, вочевидь, потрібно це пояснити, здається, що 54% грузинів проголосували за популістську партію, якій вони довіряють ставити власні інтереси на перше місце, а не ті, які підтримує західний істеблішмент… Якщо, як каже фон дер Ляєн, грузини “боролися за демократію”, то, схоже, вони досягли успіху. Їй просто не подобається результат».

У висновках звично для російських медіа Орбан презентується як уособлення альтернативного панівному на Заході погляду на ЄС, версія Орбана нібито передбачає повагу до суверенності та демократичності націй. Водночас в Індексі демократії від «Economist Intelligence Unit» і в Індексі сприйняття корупції від Transparency International Угорщина за прем’єрства Орбана стала одним з аутсайдерів серед країн ЄС.

Схожу тезу про суверенний вибір грузинів повторила в інтерв’ю RT офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова: «Те, що відбувається в Грузії, — це боротьба народу за своє національне історичне існування... Якщо ви не будете ходити по священних колах із райдужними прапорами, ми розірвемо з вами зв’язки, каже їм Захід».

Орієнтовані на Грузію російські медіа передусім прагнули легітимізувати результати виборів, зокрема через численні згадки їхнього визнання лідерами інших країн. Саме новини такого характеру заполонили стрічку «Sputnik Грузия»: «Грузія успішно провела вибори — МЗС КНР», «Лідери ОАЕ привітали прем’єра Грузії з перемогою “Грузинської мрії” на виборах», «Президент Азербайджану привітав прем’єра Грузії з перемогою владної партії на виборах», «Ердоган привітав прем’єра Грузії з перемогою “Грузинської мрії” на виборах».

Критика виборів засуджувалась у новинах знов-таки через апелювання до думки міжнародних лідерів, наприклад голови МЗС Угорщини Петера Сіярто, або до так званих «експертів»: «Ставлення США до Грузії як до колонії — президент Венесуели», «У ЄС не можуть перетравити, що уряд Грузії призначають не з Брюсселя — Сіярто», «“Грузинська мрія” очікувано перемогла, опозиція випускатиме пару на вулиці — експерт», «Сіярто: ЄС уже не той — Грузія може дати йому нову енергію».

Показово, що особливу роль у «переконливому» результаті «Грузинської мрії» видання «Sputnik Грузия» приписувало бізнесмену і лідеру партії Бідзіні Іванішвілі, який нібито вдало «включився» наприкінці кампанії. Такі повідомлення за формою нагадували джинсу.

Цілком свавільно інтерпретували в російських медіа і попередні висновки щодо виборів групи міжнародних спостерігачів, яка складалася з представників БДІПЛ, ОБСЄ, ПАРЄ, парламентської асамблеї НАТО і Європарламенту. Оперативна заява мала назву «Вибори в Грузії були затьмарені нерівними умовами, тиском і напругою, але виборцям був запропонований широкий вибір: міжнародні спостерігачі». У ній звично для такого формату перераховували позитивні й негативні аспекти виборчого процесу з тезами про загальне погіршення умов виборів через останні тенденції. Зокрема йшлося про дисбаланс фінансових ресурсів, розпалювання ворожнечі щодо опозиції та громадянського суспільства, випадки залякування виборців і негативні наслідки останніх законодавчих змін. Та відсутність прямого невизнання виборів у заяві дозволило грузинській владі використовувати її на свою користь. Тож і російські видання виходили в Грузії з новинами подібного змісту: «Висновок БДІПЛ ОБСЄ підтвердив легітимність виборів у Грузії — Папуашвілі», «Спостерігачі підтвердили легітимність минулих виборів у Грузії», «Австрійські спостерігачі позитивно оцінили вибори, що відбулися в Грузії» тощо.

«Кольорова революція малоймовірна»

Однією з найпопулярніших тем для обговорення у російських міжнародних медіа стали припущення щодо ймовірності нової кольорової революції в Грузії, які агітпроп звично інтерпретує як «зрежисовані західними елітами». На RT вийшов матеріал із характерною назвою: «Чи чекає цю колишню радянську державу ще одна “кольорова революція”»?. Та про аналіз імовірності революції в статті якраз не йшлося. Натомість наводиться короткий виклад новітньої історії Грузії від часів розпаду СРСР. Звичайно ж, в ангажованій російській інтерпретації.

Ще один великий за обсягом відносно інших матеріал RT повністю присвячений нібито «сірому кардиналу» в підготовці кольорової революції в Грузії, яким названий Голова Комітету у закордонних справах Бундестагу соціал-демократ Міхаель Рот. Весь матеріал настільки щільно і хаотично насичений персональними образами щодо Рота, що вибори в Грузії видаються лише тлом і приводом для їх виголошення. «Позиції Рота є сумішшю ліниво передбачуваного — і передбачувано помилкового — і, іноді, шокуюче зарозумілого, навіть за його стандартами», — показове речення цього тексту.

Автором матеріалу є колишній дослідник історії Львова, а нині постійний оглядач RT Тарік Амар. Зокрема, він був із 2007 до 2010 року академічним директором Центру міської історії Центрально-Східної Європи у Львові, а у 2010 році Львівська міська рада відзначила його Золотим гербом. Від нагороди Амар відмовився у 2018 році, пояснивши це звеличенням у місті Степана Бандери.

Ще один матеріал щодо можливої кольорової революції для RT написав директор із наукової роботи Фонду розвитку та підтримки Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» Федір Лук’янов. У клубі «Валдай» російські політичні еліти й сам Путін мають звичку виголошувати геополітичні спекуляції. «Кольорову революцію» Лук’янов називає малоймовірною через нібито зміну пріоритетів Заходом і стійкість до зовнішніх впливів нинішнього уряду в Тбілісі. «У підсумку, спроба силової ревізії можлива, тим більше, що чинний президент усе ще є частиною опозиції. Однак умови для успіху не дуже сприятливі» — пише Лук’янов.

Оглядач Sputnik Станіслав Тарасов виголошує схожу думку в матеріалі «Заворушення в Грузії є частиною великої стратегії Заходу з використання сусідів Росії як пішаків у гібридній війні». Нібито протести спрямовані не на зміну влади, а на тиск на «Грузинську мрію». Тиском автор пояснює і можливі санкції Заходу щодо грузинської влади: «Вони введуть санкції... Вони ж не можуть просто так відправити туди збройні сили чи якийсь експедиційний корпус. Спочатку вони підгодовують їх якимись інвестиціями, потім вводять санкції; спочатку відкривають візовий режим, потім вводять заборони, і так далі, і так далі... Це примітивна схема в американському варіанті колоніального правління, яка реалізується по відношенню до Грузії».

Знає Тарасов і мету уявленої ним змови Заходу: «У цьому випадку змова спрямована не стільки на дестабілізацію внутрішньої ситуації, скільки є суто політтехнологічним прийомом, покликаним змусити “Грузинську мрію” прийняти ідею коаліції». Участь грузинської опозиції в коаліції дозволить нібито Заходу блокувати невигідні йому економічні проєкти в регіоні.

Думка про малоймовірність масових протестів повторюються з посиланням на інших опитаних виданням «експертів» і в інших текстах Sputnik, як у міжнародній, так і в грузинській філіях медіа.

Залякування «українськими снайперами» та «громадянською війною»

Одним з основних сюжетів для обговорення стала дезінформація російських видань про прибуття в країну українських снайперів задля здійснення операції під хибним прапором. «Захід, намагаючись розхитати внутрішньополітичну ситуацію в Грузії після виборів і спровокувати чергову кольорову революцію, не гребує ніякими методами: в країну прибули снайпери, підготовлені в Україні», — цитувало російське пропагандистське агентство ТАРС нібито своє анонімне джерело.

Це повідомлення тиражували й міжнародні російські видання. Зокрема, Sputnik майже дослівно повторив новину ТАРС, але вже з посиланням на власне поінформоване джерело в Грузії. Тиражували цю непідтверджену нічим інформацію і місцеві проросійські телеграм-канали. Під час виборчої кампанії раніше в жовтні російські медіа, зокрема RT, вже поширювали фейк про підготовку СБУ грузинських бойовиків для участі в антиурядових протестах.

Іншою формою залякування стали погрози опозиції громадянською війною. «Якщо ця боротьба перенесеться на вулиці, надто пахне громадянською війною, а після громадянської війни в опозиції реально не залишиться жодних шансів, і тоді вже за нового парламенту, куди “Мрія” потрапить іншим складом, від опозиції нічого не залишиться...», — писала одна з авторок «Sputnik Грузия». Додавши, що якщо опозиція не хоче побачити «такого жалюгідного для себе результату, їй краще визнати вибори й увійти до парламенту». Вочевидь відповідні тези покликані залякати потенційних протестувальників.

30 жовтня вибори в Грузії прокоментував Президент України Володимир Зеленський: «Треба визнати, що у Грузії Росія перемогла. Спочатку вони забрали частину Грузії, потім змінили політику, змінили уряд — і тепер там проросійський уряд, проросійські позиції... Їхній вибір — дружба з Росією, їхній вибір — не йти в ЄС. Вони змінили позицію». І додав, що «якщо західні країни не припинять риторику про червоні лінії, вони втратять і Молдову за рік-два».

Грузія стає гірким прикладом, як країна, яка зазнала агресії та загарбання своїх територій з боку Росії, принаймні опосередковано розвертається в орбіту її впливу. І цей приклад російська пропаганда буде використовувати по максимуму як свідчення безальтернативності свого вирішального впливу на пострадянському просторі. А значить, і домовлятись про мир в Україні необхідно з дотриманням цього позаправового принципу, наполягатиме Москва.

Показовим є і спосіб, яким Росія демонстративно прагне досягти цього вирішального впливу. Передусім це було залякування війною грузинських еліт і її народу, що супроводжувало всю передвиборчу кампанію. Без зупинки поширення цього прецеденту міжнародна політика швидко може редукуватися до актів силового, зокрема ядерного шантажу. Сприйняття серйозно силового шантажу є цілком адекватним, а далекоглядним і раціональним рішенням є відмова йти у такого шантажу на поводі.

Щоб не пропускати найголовніших матеріалів Центру досліджень «Детектора медіа», підписуйтеся на розсилку. Вона виходить що два тижні

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач