«Детектор медіа» запустив нове дослідження — моніторинг (про)російських дезінформаційних наративів у загальноукраїнських медіа та в медіапросторі вісьмох східних і південних областей. Він триватиме до кінця жовтня. Перший тижневий випуск уже вийшов (національний і регіональний). Безпосередньо пошуком дезінформаційних наративів займаються вісім пар регіональних експертів — по парі на область — і команда агенції Guildhall. Хочемо трохи пояснити, як ми робимо це дослідження, чому воно важливе і як треба інтерпретувати його результати.

Детальна методологія тут; якщо коротко, то ми, спираючись на досвід нашого постійного дослідження проникнення російської пропаганди в український медіапростір та давніше дослідження Українського кризового медіацентру, склали перелік із 12 найпоширеніших дезінформаційних наративів. Ось цей перелік (цифри — це кількість знайдених прикладів у загальнонаціональних медіа за перший тиждень дослідження):

Стоп. А що таке дезінформаційний наратив? Це група тверджень / меседжів, спрямованих на формування в аудиторії хибної думки або уявлення. Наприклад, «щеплення небезпечні для здоров’я» — це дезінформаційний наратив. До нього належать окремі твердження: «вакцини неякісні», «щеплення викликають аутизм», «хвороби, від яких вакцинують людей, нестрашні» і багато тому подібних.

Це не те саме, що фейк? Ні. Фейк — це неправдиве повідомлення. Дезінформаційний наратив може складатися з неправдивих чи частково неправдивих повідомлень і спекулятивних оцінок, перемішаних із правдивими, але маніпулятивно потрактованими або поміщеними в маніпулятивний контекст. Це комплексна штука. У дезінформаційному наративі є частинки правди й частинки суб’єктивних оцінок, які роблять його переконливішим і важчим для спростування.

Наприклад, у наративі «в СРСР людям жилося краще, ніж зараз» є правдиві твердження — «людям була гарантована пенсія», «освіта була безкоштовною для всіх», «хліб коштував дешево». Але відсутні численні обставини та факти, які суперечать цьому наративу (наприклад, ГУЛАГ). А в маніпулятивних намаганнях дискредитувати Революцію гідності Андрій Портнов і його однодумці використовували й правдиві факти про людей, випадково чи безпідставно внесених до переліку «Небесної сотні».

Чому «(про)російські»? Бо, крім нечастих випадків, коли медіа належить російському громадянину чи компанії, ми не можемо встановити, а надто довести прямий зв’язок із Росією. Деякі з цих наративів ідентичні або повністю співзвучні з тими, які поширюють медіа в Росії. Інші адресовані саме українській аудиторі, наприклад, «Медведчук — надія України»: переконувати в цьому росіян не було б сенсу.

Медіа навмисно поширюють ці наративи? Деякі — так, хоча довести цього ми не можемо. Наприклад, моніторинг проникнення російської пропаганди за останній рік зафіксував низку тез, співзвучних зі щоденного пропагандою кремлівських медіа — й ми чуємо їх, наприклад, у токшоу та студійних програмах каналів Медведчука, бачимо в матеріалах онлайн-видань «Страна» і «Вести», а віднедавна й на «Україні 24». Ці медіа поширюють меседжі, ідентичні до кремлівської пропаганди, так часто, що випадковість виключена.

Але деякі дезінформаційні наративи підкріплюються іншими медіа. Наприклад, у матеріалі видання «Заборона» про російського трансгендера Сольдаду Ковалісіді «між іншим» можна прочитати таке: «Був 2016 рік, війна за участю російської армії на Донбасі увійшла в стадію замороженого конфлікту, а в Києві почали утискати росіян». Напевно, автори повторили тезу кремлівської пропаганди про «утиски росіян в Україні» тому, що самі в це вірять.

Найпоширеніший дезінформаційний наратив — «Україна — недодержава». Більшість прикладів його відтворення, які зафіксував наш моніторинг, — заяви проросійських політиків, найчастіше з «Опозиційної платформи — За життя». Іноді медіа просто змушені публікувати ці заяви, адже ці партії — частина українського політикуму та суб’єкти виборчого процесу.

Отже, медіа не завжди винні в поширенні пропагандистських наративів.

І ми не стверджуємо, що всі, хто бачить в Україні «нацистів», називає Зеленського слабким президентом або взагалі критикує владу, працює на Кремль. Ми просто констатуємо, що доведення неспроможності української держави на сьогодні — головна лінія кремлівської пропаганди, й показуємо, які українські медіа докладаються до посилення цього наративу.

Часто це критика президента Зеленського та «Слуги народу», й частина цієї критики обґрунтована та, ймовірно, здається аудиторії справедливою. Наприклад, чимало політичних опонентів аргументовано критикують Зеленського за залежність від зовнішніх запозичень. І медіа правильно роблять, що поширюють цю критику (якщо, звісно, при цьому дотримуються стандартів). Проте в дезінформаційному наративі аргументи переплітаються зі спекуляціями на зразок «Сорос скупить українську землю за копійки».

Проблема існування та поширення дезінформаційних наративів Кремля в Україні не зводиться до окремих дій медіа чи ретрансляції позиції окремих політиків. Хоча більшість публікацій, що творять ці наративи, прямо чи опосередковано пов’язана з трьома середовищами, переплетеними між собою:

• «Опозиційною платформою — За життя» (ZIK, «112», NewsOne, «Інтер» та інші);
• колишнім оточенням Януковича в екзилі («Вести» та інші медіа Олександра Клименка, Андрій Портнов, «Страна», «Ехо Києва» та інші);
• Анатолієм Шарієм і його партією.

У регіонах ми зафіксували кілька постійних осередків поширення (про)російської дезінформації, наприклад, одеський сайт «Таймер» або херсонського блогера Кирила Стремоусова.

Втім в Україні демократія, політиків та медіа не обмежують у висловленні оцінок і тенденційно дібраних фактів (збирались, але передумали), навіть якщо вони грають на руку Росії.

Тим часом знання про (про)російські дезінформаційні наративи доповнює наше розуміння сторонніх (прямо скажемо — російських) впливів на ситуацію в українському медіапросторі. Ось, до речі, наш великий звітний пресреліз, із якого можна дізнатися, що коїться в медіа перед виборами.

Тому ми будемо їх моніторити й ділитися з вами результатами.

Фото: istockphoto.com