Автор – Адам Гохберґ, Poynter.org

Коли у фюзеляжі боїнга-737 авіакомпанії Southwest Airlines утворилась двохметрова дірка, одні пасажири волали, інші молились.

Шона Малвіні Редден твітила.

Редден – аспірант державного університету Аризони – ввімкнула свій смартфон, коли літак знижувався над містом Юма, аби здійснити аварійну посадку. На щастя, вона вже була в зоні покриття мобільного сигналу, тож послала чоловікові sms, а потім почала писати у твітер.

«Аварійна посадка в Юмі. Пілоти молодці!», розповідала вона своїм фоловерам. «Зниження тиску в салоні. Це найстрашніше, що мені доводилось пережити». Невдовзі вона опублікувала фото пошкодженого літака через сервіс Twitpic.

«Я просто хотіла, щоб люди знали, що трапилось, - розказує Шона Редден. – Коли я робила це, в мене було лише півсотні фоловерів у твітері, більшість – друзі студентських часів».

Невдовзі вона стала шалено популярною в інтернеті. Після успішної аварійної посадки медіа натрапили на фото, зроблені Шоною. Поки вона разом із іншими пасажирами дві години сиділа в салоні, чекаючи на прибуття іншого літака, її знімки почали поширюватись інтернетом.

«Інші пасажири навколо мене говорили, що мої фото з’явились на CNN. Я подивилась у стрічку твітера й виявила, що до мене звертається ціла купа журналістів, - розповідає Шона, яка тепер має понад 800 фоловерів. – Для звичайної, нічим не прикметної людини це був шок».

Шона Редден – не перша пасажирка, що оперативно повідомляє про аварію літака. 2008 року, коли літак авіакомпанії Continental з’їхав із злітної смуги у Денвері, одним із перших повідомлень був твіт пасажира Майка Вілсона: «С***, б***, й** твою мать! Я щойно потрапив в авіакатастрофу!». Одначе аварія в Юмі була найкраще задокументована фотографами-аматорами: щонайменше троє пасажирів зробили знімки, розтиражовані медіа. Інформагенція Associated Press навіть опублікувала фото, зняте пасажиром, на якому інші пасажири фотографують.

Фотографувати важливі події та публікувати знімки у соціальних мережах стає звичною практикою для тисяч людей, тому засобам масової інформації доводиться дедалі частіше поставати перед дилемою: публікувати їх чи ні? Серед журналістів немає згоди щодо того, як поводитись із подібними матеріалами, яким чином і наскільки ретельно перевіряти достовірність фото, чи необхідно сконтактуватися з автором, перш ніж використати їх. Не зовсім зрозуміло, як авторські права поширюються на фото, опубліковані на Twitpic або Flickr.

«Незаконна публікація зображень – це те, чого медіа прагнуть уникнути в будь-який спосіб, - каже Кетелін Кертіс, що була віце-президентом фотовідділу AOL у 1997 – 2010 роках. – Але багато ЗМІ думають: спочатку поставимо, а там розберемось». Цей підхід призводить до прикрих помилок. Інтернет-видання публікували фальшиві фото цунамі 2004 року в Індійському океані, землетрусу 2010 року на Гаїті, торнадо біля Статуї Свободи, ба, навіть Сари Пейлін у купальнику.

«В інтернеті публікується маса фото, на яких насправді зображене не те, що стверджують їхні власники», - каже директор фотовідділу  Associated Press Сантьяґо Ліон. Він каже, що політика агентства щодо «громадянських» фото вимагає від редактора перед публікацією зв’язуватись із автором і перевіряти достовірність кожного зображення.

Інші медіа частіше піддаються спокусі опублікувати фото, що не були піддані ретельній перевірці. Пані Кертіс каже, що політика AOL за часів її роботи в цій корпорації дозволяла редакторам публікувати зображення негайно і тримати на сайті протягом двох годин, поки тривають спроби сконтактуватись із фотографом. Якщо виникали сумніви щодо достовірності або фотограф був недоступний, зображення видалялись.

«Це відповідало потребі в якомога оперативнішій публікації, адже часто на те, щоб зв’язатись із законними власниками фото, йшло багато часу, - каже вона. – Якщо людина опублікувала фото у Twipic, не так важко вирахувати її, зв’язатись і перевірити факти». Особисте спілкування з фотографами також дозволяє медіа бути законослухняними, виконуючи умови авторських прав та сплачуючи авторські винагороди за фото, взяті з соціальних мереж. Попри те, що чимало ЗМІ  вільно використовують фотоматеріали з соціальних медіа й нічого за це не платять, це далеко не завжди законно.

«У змаганні за оперативність багато хто просто відкидає це як зайві умовності», - коментує Мікі Остеррайхер, колишній фотожурналіст. За його словами, власники сайтів  часто покладаються на те, що автори фото або не помітять, що їхні знімки опубліковані, або не зрозуміють, що їхні авторські права порушені.

Як правило, фотографи зберігають авторське право на фото, які вони публікують у соціальних мережах, хоча деякі ресурси, - наприклад, Flickr, - дозволяють авторам постів надавати третім особам обмежене право поширення фотоматеріалів на власний розсуд. Закон вимагає від власників сайтів зв’язуватись із авторами фото та отримувати згоду на публікацію зображення. Навіть якщо фотограф-аматор публікує свої знімки в соцмережах, це не позбавляє його права вимагати від інших сайтів винагороди за їх використання.

Кетелін Кертіс каже, що зазвичай за неексклюзивне одноразове використання цікавих фото сплачують сто-триста доларів. За зображення дуже незвичних подій або знаменитостей можуть дати й набагато більше, але чимало фотографів задовольняються набагато меншою сумою. «Багато разів я чула від людей: не треба мені нічого, беріть, публікуйте», - каже вона.

Шона Малвіні Редден, яка прославилась завдяки твітам із літака, що зазнав аварії, каже, що ніколи не замислювалась про копірайт, спостерігаючи, як її фото масово поширювались в інтернеті. За її словами, багато медіа, бажаючи використати її фото, спершу звернулись до неї (CBS News написали твіт: «Вечірні новини на CBS хотіли б використати ваші фото із літака. Посилатись на твіттер Шони Малвіні Редден?».

«Люди питали, чи можуть вони використати фото, і я, не вагаючись, відповідала: “звісно!”, - каже Шона. – Це ж круто – бачити скрізь своє ім’я». А ось медіа, що використали її фото, не запитавши дозволу та не зазначивши джерела, її засмутили. Гроші запропонувало лише агентство Reuters – 100 доларів.

«Я не збиралась на цьому заробляти, - каже Шона Редден. – Але люди, які використали фото без зазначення авторства, прикро мене вразили. Я викладаю курси масової комунікації, й часто розповідаю студентам про плагіат». Побачивши, що London Daily Mail передрукувала її фото з посиланням лише на Reuters, - хоча агентство зазначало ім’я автора, але газета вирішила його не наводити, - Шона звернулась до газети у твітері, повідомивши, що Reuters не має авторських прав на це зображення. «Поставити під тими фото моє ім’я було б увічливо, - каже Шона. – І те, що шановані медіа цього не роблять, мене розчаровує».

Poynter.org, переклад – «Медіаграмотність»