Микола Рябчук про українську колумністику та її читачів
У рамках нашої рубрики «Веб-конференція» на запитання відвідувачів Facebook сторінки та сайту Української служби Голосу Америки у п’ятницю 15-го квітня відповідав Микола Рябчук, український письменник, журналіст.
Олександер Северин: До теми українсько-польського порозуміння – як би Ви оцінили рішення Тернопільської облради про «рік Клима Савура» (до речі, ініціатива не ВО «Свобода», а УНП)? Наскільки, на Вашу думку, нація має, формуючи і вшановуючи свій пантеон, зважати на думку інших?
М.Р.: Я вважаю, що це помилкове рішення. Клим Савур, за наявними даними, є відповідальним за етнічні чистки щодо поляків на Волині. Тож це рішення викличе чимало нарікань з боку Польщі, нашого єдиного союзника в Європі. Не потрібне це рішення і Україні. Попри повагу до простих бійців УПА, які боролися за Україну, ми повинні зважати на те, що їх керівники далеко не завжди приймали слушні рішення, і що та ідеологія, яку вони сповідували навряд чи придатна сьогодні для побудови європейської України.
Я бачу в УПА дві спадщини. Одна з них – це спадщина тоталітарної ідеології, ксенофобії, яку ми повинні сьогодні відкинути. Друга – спадщина героїчної, самовідданої боротьби за свободу Батьківщини. Цю спадщину треба берегти і плекати.
Сергій Трегубенко: Пане Миколо, назвіть будь ласка, починаючи з найважливішої, ті дії, котрі потрібно здійснити, щоб Україна стала сучасною розвинутою країною.
М.Р.: Почати варто було б з розпуску найбільш прогнилих інституцій успадкованих від СРСР: КГБ, міліції, прокуратури, судів. Необхідне створення цілком нових органів – так як це ще 1991-го року зробили прибалти.
Олександер Северин: Чи не могли б Ви дати визначення жанру колумністики і пояснити його українську специфіку?
М.Р.: Я ніколи не задумувався над цим жанром. Я вважаю, що це просто есеїстика і не слід виділяти її в окремий жанр «колумністики». Не певен також, чи існує якась виразна українська специфіка.
Олексій Кузьменко: На що більше реагують українці – на які колонки? Про що? Чи дізнаєтесь Ви щось цікаве із коментарів до ваших текстів у мережі Інтернет?
М.Р.: Є дві речі, які найбільш розворушують читачів. Одна – це політика, зокрема, національне питання (у широкому сенсі). Друга – це життєві ситуації, соціальні проблеми.
Читацькі коментарі є досить сумнівним джерелом, оскільки на форумах працює чимало платних провокаторів і потрібен певний досвід, щоб їх розпізнавати.
Особисто я не люблю анонімності, яка властива читацьким форумам. Людина повинна висловлювати свою думку відверто, не ховаючись за псевдонімом. Інакше, це заохочує ненайкращі людьскі інстинкти.
Олександер Северин: У контексті останніх перемовин Путіна з тутешніми пацанами, котрі схоже, Путіна не задовольнили: чи вважаєте Ви можливою еволюцію «вора» у «вора-державника», а надалі – у державника?
М.Р.: Ця еволюція – неминуча. Єдине, що може бути запізно, бо надто багато здано, віддано, і в Януковича лишилося дуже мало козирних карт. Але схоже, що він починає розуміти, що Росія ніколи не заспокоїться і чим більше їй віддавати, тим більше вона буде тиснути і вимагати нових поступок.
Володимир Терлецький: Шановний Миколо! Мені, як пересічному громадянину України, поясніть будь ласка: чому західні держави терплять українську недолугу багатовекторну політику і скільки, на Вашу думку, це має продовжуватись? Складається враження, що цивілізованим країнам та Росiї вигідно, щоб Україна була саме такою, як цих останніх 20 років.
М.Р.: Росії і справді це вигідно. Із західними країнами справа складніша. Вони досить плюралістичні і тому там є різні групи інтересів, є різні підходи. Загальною проблемою Заходу – як мені здається – є глибокий конфлікт між сповідуваними інтересами та прагматичними цінностями. Знайти рівновагу між ними справді нелегко, особливо коли Україна посилає вкрай плутані, невиразні сигнали. Я б не говорив про «здачу» України, але слід розуміти, що є певна втома від неї.
Микола (Київ): Шановний пане Рябчук, прокоментуйте будь-ласка Тягнибока і ко. У мене склалося враження, що ці товариші просто КГБшні провокатори, мета яких емпірично показати, що всі, хто не належить до російського світу в нашій країні є нацистами і взагалі недолюдами. Чи я маю рацію?
М.Р.: Ситуація, гадаю, складніша. На мій погляд, у «Свободі» та подібних організаціях дуже багато, власне, більшість людей – це цілком щирі, хоч, можливо, наївні патріоти своєї країни, ображені і обурені тим, що в ній відбувається. Але я припускаю, що в керівництві є провокатори, які використовують ентузіазм і політичну наївність рядових членів. Зрештою, в усіх країнах світу спецслужби активно інфільтрують агентурою подібні радикальні організації.
Ярослав: Шановний пане Миколо, Ви любите читати фантастику? Чому про таке питаю? Тому що менi здається, що у фантастики та України багато спiльного. Маю на увазi культурне та економiчне майбутнє країни, про це можна хiба що книжку написати в фантастичному жанрi, може хтось пiдхопить, почитаємо. На мiй погляд, реформи в наc почнуться можливо за день до Апокалiпсу. Якi Вашi прогнози стосовно майбутнього України!
М.Р.: Я виріс на зарубжній фантастиці, зокрема американській. У підлітковому віці вона заміняла мені всю шкільну програму. Про Україну, справді, варто було би написати книжку в стилі Джозефа Геллера, або Курта Воннегута, чи принаймні Франца Кафки.
А все ж, прогнози мої оптимістичні, тільки, на жаль, не щодо найближчого майбутнього.
Денис (Краків): Пане Миколо, у грудні на конференції у Варшаві Юрій Миколайович Щербак сказав: «Я знаю, коли настане революція в Україні, але не скажу, щоб нікого не налякати»... Скажіть будь ласка, а Ви знаєте, який механізм повинен бути запущений, щоб врешті здолати кланово-олігархічну систему в державі?
М.Р.: Я думаю, Юрій Миколайович сказав це напівжартома, бо насправді ніхто точно не знає, коли настають революції. Я взагалі не певен, чи революції здатні по-справжньому вирішити проблеми. Вони безумовно бувають потрібні, щоб відновити шлях еволюційного розвитку, але вони не здатні цього еволюційного розвитку замінити.
Так звані українські «еліти» є плоттю від плоті нашого суспільства, а тому не поліпшивши якості суспільства, ми навряд чи поліпшимо якість нашої влади.
