Зняти німе кіно хронометражем у хвилину – саме таким було останнє й найважче завдання курсів Reuters, які мені довелося пройти. 2003-го поважна міжнародна інформагенція відрядила до Києва двох титулованих представників, щоби безкоштовно підвищити кваліфікацію українських новинарів. У такий спосіб Reuters вирішив ушанувати пам’ять оператора Тараса Процюка – нашого земляка, який загинув в Іраку, знімаючи для агенції.

На ці курси, на жаль, змогли потрапити лише по два творчих працівника від кожного каналу – один журналіст та один оператор. Протягом п’яти днів британські колеги вчили нас «мислити картинкою» і втовкмачували, що саме це відрізняє теленовини від усіх інших. Ми викладали сюжети – як пазл – зі стосу фотографій, дивилися кращі фестивальні приклади, вчилися рятувати монтажем недосконалу картинку, вмикатися будь-де і будь-коли, і, нарешті, знімати німе кіно.

В останній день ми поділилися на творчі групи й кожна робила свій міні-фільм. Тема фільму вміщалася в одне слово й трималася в секреті. Переглянувши готову роботу, колеги з інших груп мали вгадати кодове слово. І слова, треба сказати, були досить прості: «злочин», «ревнощі», «допомога», – але таких запеклих творчих дискусій, як під час зйомок того хвилинного німого кіно, я не бачила ні до, ні після. Виявилося, що сказати без слів – надзвичайно важко. Втім, саме це фахівці-новинарі міжнародного рівня вважають піком майстерності.

У вітчизняному телевізорі сьогодні тенденція геть протилежна! Словесний мотлох у новинах чомусь перетворився на ознаку «власного стилю». Журналісти смакують кучеряві речення, відверто графоманять і в запалі з’їжджають у безграмотність.

Я не ставила за мету зробити системний і детальний аналіз телевізійних «перлів» – просто, переглядаючи новини, не втрималася – занотувала кілька прикладів. Це як цитати зі шкільних творів, які вчителька зачитувала перед класом: «Під сивими бровами в нього були довгі вуса…». Щоправда, імені автора у школі не розголошували. Я дозволю собі вказати творців і розібрати помилки.

Збирати колекцію мене надихнув Олександр Візгін з ICTV. «.. у Лідії Єгорової обидва позови загубилися в нетрях Феміди» («Факти тижня», 13.02.11). «Нетрі» можуть бути лише в чогось, а не в когось. Феміда хоч і міфологічна, проте істота. Тож у неї – «нутрощі». Та – що з нетрями, що з нутрощами – фраза виходить однаково прекрасною…

Перестарався з образами й колега Візгіна Володимир Соколов. «Замість підготовки до Чемпіонату світу спортсменка вивчає ази комунального раю» («Факти тижня», 6.02.11). Ази бувають якоїсь науки, ремесла чи вміння. У раю азів нема. І в тому ж таки сюжеті Соколова: «За 28 років у цьому будинку ЖЕК не робив жодного капітального ремонту, тоді як люди з ремонтів своїх квартир не вилазять». Так, тележурналіст має послуговуватись розмовним стилем, але не плутати його з просторіччям, тобто – бути зрозумілим, але не примітивним. «Вилазити з ремонтів» – це 100% просторіччя, яке ріже вухо.

І ще ICTV (ті ж «Факти тижня», 6.02.11) – Микола Терельов грішить тавтологіями: «…одразу 4 великі виставки одночасно», – якесь слово тут точно зайве. То й же автор: «А це один з найпопулярніших хітів експозиції», – це як? «Хіт» це вже популярний, «найпопулярніший» – це популярніший за всі інші (найвища ступінь порівняння прикметника), при цьому автор ще вкручує в конструкцію числівник «один»…

Любить погратися словами й ведучий підсумкової програми ТВі Володимир Павлюк. І так само часом заграється. З останнього: «…зваблює Київ до митного союзу». Вочевидь, невдалий переклад російськомовної конструкції «соблазняет Киев таможенным союзом». «Зваблювати» можуть лише істоти, тобто хтось. Крім того, зваблюють чимось, а не до чогось. Щодо політичних перипетій правильніше було би вжити конструкцію: «спокушає Київ митним союзом».

Стилістичні помилки – півбіди. Через гіпертрофоване бажання журналіста висловитися небанально в ефір потрапляють двозначні фрази. Для новин це слизька доріжка. У кращому випадку двозначність викличе посмішку, в гіршому – спантеличить. Що можна подумати, почувши такий текст: «Благо, что так и не появились, как в истории с магазином "Сяйво", новые хозяева – в сопровождении крепких любителей детей в вязаных шапочках»? («Інтер», «Подробности недели», 10.04.11, журналіст Геннадій Вівденко). Хто дивився сюжет спочатку, можливо, згадає, що автор уже розповідав про «крепких библиофилов в вязаных шапочках», які «с боем вселяются в культовый книжный магазин "Сяйво"». Якщо саркастичне «библиофилы» в даному контексті ще може бути виправданим, то самоцитування, в результаті якого народилася фраза: «крепкие любители детей» – не витримує жодної критики.

І ще одна курйозна двозначність від ведучих «Інтера» (ефіри 11.04.11): «Кролівники всієї України з'їхалися до Києва. У столиці можна було побачити вуханів на будь-який смак». Про смак вуханів розповіла в ранкових випусках Ганна Панова, Ольга Бондаренко о 12.00 повторила цю підводку. Чомусь пригадалося: «Кролики – это не только ценный мех…»

Чому подібні речі потрапляють в ефір? При нормально налагодженому виробництві їх мав би фільтрувати літературний редактор. Значить: або журналіст іде на монтаж із невичитаним текстом, або літредактор для творця не авторитет – мовляв – не псуйте мій геніальний стиль, художника образити може кожен, я так бачу світ і т. д. Деякі літредактори здаються під таким натиском, і лишають текст, як є – під відповідальність журналіста.

Власне, відповідальність, якої немає, також створює умови для засмічення телевізійної мови. Межу дозволених стилістичних експериментів ніде не окреслено. Навіть якщо в ньюзрумі працює стійл-бук – у ньому закріплено максимальну довжину синхронів, мінімальну довжину спідниці, стилістику монтажу – тільки не стилістику тексту.

Винятком є лише програма «Вікна» на каналі СТБ – там мовне питання зацементовано в концепцію новин. Вживання незвичних словоформ, закінчень, невідомих широкому загалу синонімів може подобатись або не подобатись, утім, сплутати «Вікна» з іншими новинами неможливо. Сюжети пишуть різні люди, але «єдина рука» літредактора не дає їм впадати в творчі крайнощі.

Як же, не маючи наглядача, не вбити в собі Марка Твена і при цьому убезпечитися від гріхів графоманства?

1. Перечитуйте вголос те, що написали – ще в процесі писання. Не соромтеся! Бубоніть, бубоніть собі під ніс свої геніальні тексти. Іноді саме при прочитанні вголос відкривається «подвійне дно» написаної фрази. (Як отут.)

2. Вже готовий текст скорочуйте – викидайте без жалю всі слова, які не несуть змістовного навантаження (навіть дуже красиві слова!).

3. Пам’ятайте, що іноді пауза красномовніша за слово.

4. Потоваришуйте з літредактором! Разом, у дискусії ви можете знайти найточніше та найкоротше формулювання потрібної думки.

5. Не покладайтеся лише на себе, перекладаючи сталі вислови з інших мов. Часто афоризми мають оригінальний відповідник або при перекладі втрачають сенс. Варто скористатися словником!

6. Геніальність у простоті.