Дев’ять років тому було ухвалено Етичний кодекс українського журналіста. За цей час і в країні, і в медіа багато що змінилось, і словосполучення «журналістська етика» викликає в дедалі більшої кількості колег криву посмішку. Мовляв, така сама баєчка, як «свобода слова». Наслухавшись і начитавшись цинічно-прагматичних розмов колег, ми вирішили укласти реальний етичний кодекс українського журналіста, який застосовується на практиці – не всіма, але досить багатьма колегами.

2002: Свобода слова та висловлювань є невід'ємною складовою діяльності журналіста.

2011: Фільтрувати базар у відповідності до місця сидіння – єдино правильна поведінка журналіста. Свободу слова на хліб не намажеш, а той, хто нею користується, швидко втрачає не тільки роботу, але й шанс знайти їй більш-менш пристойну заміну. Навіщо тоді мені свобода слова, якщо мене не пускатимуть в ефір, не публікуватимуть мої статті? 

2002: Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини.

2011: Журналіст не повинен зачіпати приватне життя власника, його рідних, близьких, друзів, партнерів, а також тих, кого керівництво сказало не чіпати. Приватне життя інших необхідно розколупувати й витягати на світло заради рейтингу. Назбирали собі скелетів у шафі, а тепер боїтеся розголосу? Ваші проблеми.

2002: Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.

2011: Всі судді продажні й приймають рішення виключно за бабло, тому не треба зважати на судові рішення. Хто правий і хто винний, підкаже інтуїція та правило «диму без вогню не буває». Якщо про людину сказали, що вона педофіл, напевно, без якогось збочення там усе-таки не обійшлось. Затримали за вбивство – значить, убивця, або навіть кілер, це сучасніше звучить. А зайві формальності – це нудно, аудиторія любить визначеність і драйв.

2002: Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.

2011: Можна розповісти, хто злив інформацію, начальству і колегам в курилці, а ділитися з конкурентами не варто – а то ще вийдуть на джерело і домовляться, щоб зливали їм першим. А якщо міліція, СБУ, прокуратура поцікавитися, звичайно, треба розповісти – навіщо нам зайві проблеми?

2002: Повага права громадськості на повну та об'єктивну інформацію про факти та події є щонайнайпершим обов'язком журналіста.

2011: Оці, що слухають шансон, смітять на вулицях і продають голоси за гречку? Вони мені не суспільство і не громадськість. Я відповідаю перед редактором, і якщо  редактора влаштовує те, що я роблю, значить, я працюю добре. Редактор відповідає перед директором холдингу, директор – перед власником, власник – перед зовсім великими людьми. Вони там розберуться з повнотою і об’єктивністю інформації, яку треба доносити до біомаси.

2002: Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

2011: Якщо замовник каже «без плашки», значить, буде без плашки. Воля клієнта для нас закон. Їм треба заробляти, і нам треба на щось жити. А читачі собі якось розберуться, де заказуха, а де ні.

2002: Редакційна обробка матеріалів, що включає знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, не повинна фальсифікувати зміст.

2011: Скажіть спасибі редакторові, що морочиться з вашими бездарними, недолугими матеріалами, і не втручайтесь. Редактор краще знає, які думки ви хотіли висловити, які факти правильні, а яких не треба. Кому не подобається – заяву на стіл і гуляй, будеш сам  собі редактор. Незамінних у нас нема.

2002: Факти, судження і припущення мають бути чітко відокремлені одне від іншого.

2011: Аудиторія не любить напружувати мізки, їй подобається, коли чітко видно, що до чого. Самі лише факти – це нудно, журналіст має висловлювати своє ставлення до того, про що говорить, і називати речі своїми іменами. Тоді в новинах живенько і цікаво.

2002: Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об'єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.

2011: Журналіст повинен слухатись редактора і власника, які краще знають, кого і скільки треба цитувати і показувати. Якщо редактор вважає, що з певного питання достатньо однієї точки зору, бо друга сторона не заслужила на згадку, йому видніше. Ті, кого не покажемо й не процитуємо ми, нехай ідуть до іншого ЗМІ і піаряться там. Адже в країні цензури нема, сама свобода слова.

2002: Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.

2011: Публікувати все? На це не вистачить ні сторінок, ні ефіру. Беремо найцікавіші й найскандальніші цифри, а решту нехай самостійно шукають, якщо цікавляться. Все одно вся ця соціологія – суцільна фікція і підтасовка. Але що поробиш, якщо людям не терпиться дізнатись, кого і що вони підтримують?

2002: Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо з'ясувалося, що вона не відповідає дійсності.

2011: Shit happens, інколи лажаємо. Людині властиво помилятися. Спростовувати, виправляти – ще бракувало! Принижуватись ніхто не буде. Джерел інформації зараз хоч греблю гати, хай шукають в інших, як воно там було насправді.

2002: Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України і може вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації.

2011: Крутий репортер має почепити на себе мікрофон і приховану камеру, записати всіх корупціонерів і шахраїв, а потім, - якщо серед них немає недоторканних, - показати все як є. Штовхайся ліктями, і проб’єшся. Але, якщо дістав по нирках від президентського охоронця чи беркутівця, терпи. Скандалити сенсу немає, все одно вони свого не засудять. Не ліз би куди не треба, лишився б неушкоджений.

2002:  Плагіат несумісний із званням журналіста.

2011: Ну, прямо-таки плагіат – це, звичайно, занадто, але спіонерити в інтернеті й не послатися – це святе. Інтернет – громадське місце, там уся інформація спільна. А посилатись на інші ЗМІ, цитувати їх не можна в жодному разі, начальство не дозволяє піарити конкурентів.

2002: Ніхто не може бути дискримінований за ознакою статі, мови, раси, релігії, національності, регіональному чи соціальному походженню або політичним переконанням. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є невід'ємною складовою матеріалу.

2011: Циган, кавказців, сектантів, гомосексуалістів, феміністок, планокурів, транссексуалів, негрів, бомжів, алкоголіків, покриток та інших асоціальних елементів слід виводити на чисту воду. Не дарма ж люди їх не люблять. Якщо кавказець убив людину, треба так і писати: «Кавказець убив людину». Якщо людина кавказця – пиши: «Людина вбила кавказця». Інакше вилізуть нам на голову і буде як у Європі.

2002: Журналіста не можна в службовому порядку зобов'язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним побажанням або принципам.

2011: Журналіст, який отримує зарплату від дяді, повинен писати те, що від нього хоче дядя. Редактор сказав робити  так, а не так – ось і роби. Вказувати, що робити й чого не робити журналістам, про що можна і треба, а про що не можна й не треба писати – святе право власника. На Заході теж усюди так. Якщо щось не влаштовує – гуляй. На ТВі, у бюро «Свідомо» і «Радіо Свобода» ще, напевно ж, багато вакансій.

2002: Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

2011: Не будь лохом, бери все, що дають. Інакше дадуть комусь іншому, а він візьме. У них грошей кури не клюють, а тобі ще кредит за квартиру виплачувати. Це наша робота – ми пишемо, нам за це платять. Кінець світу не настане від того, що ти когось зайвий раз пропіариш.

2002: Журналіст має бути особливо дбайливим при висвітленні питань, пов'язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати фундаментальні підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від їхніх батьків або опікунів. Неприпустимо розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов'язаних з насильством.

2011: Права людини – це до омбудсмена, Карпачової Ніни  Іванівни. Нам дали тему про дітей, ми поїхали і зняли. Батьки спали п’яні в кутку й не заперечували. Комусь не подобається? Можете поскаржитися хоч в ООН, хоч у комісію з журналістської етики. Ми свою роботу знаємо.