Спершу, чесно кажучи, я обурився. Ну як це так – одразу ж, з самого початку свого мовлення українська служба новин Euronews пустила в ефір відверту неправду, простіше кажучи, брехню – про кілька сотень учасників мітингів і демонстрацій протесту в Києві у День Незалежності (навіть міліція виявилася менш брехливою, заявивши про три тисячі протестувальників, хоча, як на око, їх було у два – два з половиною рази більше). І, до речі, в англомовній версії новин ішлося про тисячі маніфестантів – ото реготалися, мабуть, зарубіжні дипломати в Києві, порівнюючи обидві версії і відправляючи відповідні доповіді своїм урядам...

Потім я обурився ще раз. Коли на концерті, що проходив на київському Майдані і транслювався одразу «Інтером» та Першим національним (на «Інтері» його назвали «головною подією держави»), ведучі вели розповідь про кожен із минулих років, зазначаючи найважливіші події. І от, коли черга дійшла до не такого вже й далекого 2004 року, згадали про «Золотий м’яч» Андрія Шевченка, про звання найсильнішої людини планети, що його виборов Василь Вірастюк, про перемогу Руслани на «Євробаченні»... От тільки про Помаранчеву революцію з якогось дива «забули» згадати.

Утім, довелося обурюватися ще раз – адже у новинах Першого національного не виявилося інформації про сутички маніфестантів із міліцією. Не було такого – та й годі! На щастя, сьогодні в усіх усюдах є інтернет, та й на Першому національному світ не зав’язаний, тому навіть у найглухішій провінції щось дізнатися можна було. Як з’ясувалося пізніше, Перший не забув про ці сутички – просто вони виявилися «неформатом». Як пояснив гендиректор НТКУ Єгор Бенкендорф, «у цей день ми надали ефір людям і подіям, які нечасто потрапляють у випуски новин провідних телеканалів – святкуванню звичайних українців у різних куточках країни, невеликим культурним подіям на місцевому рівні, фольклорним фестивалям, виставкам тощо». Невже ж серед тисяч учасників акцій протесту, з погляду керівництва НТКУ, не знайшлося «звичайних українців»? Чи, може, випуски новин провідних телеканалів надають ледь не щодня слово рядовим опозиційним маніфестантам, щоби ті могли досхочу покритикувати владу?

Ну а далі обурюватися набридло. Стало просто цікаво: а до чого ще можна дійти у замовчуванні самоочевидних і відомих усій країні подій – як тих, що відбулися 2004 року, так і тих, які розгорнулися безпосередньо під час відзначення 20-ліття відновленої незалежності України? Виявилося, що тепер можливо все. Чи майже все, якщо йдеться про підконтрольні владі ЗМІ.

Для прикладу візьмімо видання, які офіційно мусять «коливатися разом із лінією партії», хоча – теоретично, звісно – в межах конституційного поля та національних інтересів, себто військові газети.

Ось як охарактеризував 2004 рік «Флот України», розповідаючи, так само, як і багато які інші видання й телеканали, про минуле 20-ліття:

«Тринадцяту річницю незалежності журналісти та експерти називають річницею доленосного вибору для України. Це рік президентських перегонів. Крім того, українці спостерігають за успіхами своєї олімпійської збірної в Афінах: за перші п’ять днів – п’ять золотих медалей.

Президент України Леонід Кучма у Сочі підписав угоду з Президентом Росії Володимиром Путіним про транспортування 85 млн тонн російської нафти українським трубопроводом упродовж 15 років. Угода, зокрема, дозволяє завантажувати нафтою трубопровід “Одеса – Броди”, але в реверсному режимі.

Конституційний Суд скасував політреформу 2004 року і повернув у дію Конституцію 1996 року. “Визнати таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним) Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року за №2222-IV” у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття”, говориться в рішенні Конституційного Суду.

І нарешті, головне – відбулись вибори Президента України-2004. У першому турі (31 жовтня) перемагає Віктор Ющенко, у другому турі (21 листопада) — Віктор Янукович.

3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав результати другого туру недійсними, у зв’язку з численними системними порушеннями на користь Віктора Януковича. Суд вирішив призначити переголосування другого туру на 26 грудня 2004 року. Під час цього переголосування більшість голосів, за висновками ЦВК (склад якої було змінено), отримав Віктор Ющенко. А вже 23 січня 2005 відбулась інавгурація Президента Ющенка».

От і все. Якби газета вийшла 25 серпня, можна було б сказати, що на її авторів та редакторів подіяла схема концерту на Майдані, трансльованого на всю країну. Але ж ідеться про номер від 23 серпня…

А для того, щоб порівняти описання святкового дня Першим національним та військовими ЗМІ, візьмімо «Народну армію» за 26 серпня. Ба, той самий «формат» і «неформат»! У щедро проілюстрованому фотографіями матеріалі «Благословенна і єдина Україна» розповідається про офіційні заходи, про виступ Віктора Януковича, про найрізноманітніші події у Києві, про «марш двадцятилітніх»... Утім, судіть самі: «Зранку на Хрещатику запрацювало відразу кілька тематичних майданчиків, де проводилися вікторини та конкурси. У центрі столиці відкрилося містечко для любителів екстремального спорту. Неподалік на величезній стіні графітчики із різних міст створили тематичну виставку. Велике шоу влаштували й актори вуличних театрів. На центральних площах Києва одночасно відбувалися святкові концерти, які тривали до самого вечора». І так далі, і таке інше.

От тільки не знайшлося місця для згадки про те, що для тисяч патріотично налаштованих громадян (серед яких чимало тих, хто незалежність виборював тоді, коли її ще не було і коли боротьба ця була небезпечною) свято не зводилося до вікторин, спорту та клоунад. «Неформат», ясна річ.

Прочитавши все це (і чимало схожих текстів – враження, ніби таємничий «хтось» у не менш таємничому «десь» робив для них стандартні заготовки), я остаточно перестав обурюватися. А потім навіть розвеселився. Бо це ж треба – діяти такими брутально-заяложеними методами! На рівні старого-престарого анекдоту про висвітлення в газеті «Правда» змагання з бігу між Микитою Хрущовим і Джоном Кеннеді. Ясна річ, молодий і жвавий Кеннеді прийшов першим, про що «Правда» сповістила: «Відбулися змагання зі бігу між радянським та американським лідерами. Микита Сергійович упевнено посів почесне друге місце. Американський президент став передостаннім...»

Власне, якщо комусь у світі потрібні були б зайві докази існування в Україні цензури – то ось вони. Якби хтось у світі ще сумнівався у фальшуванні фактів у тим чи іншим способом підконтрольних владі мас-медіа – то ось воно, це фальшування. Все на поверхні, все представлено наочно, нічого не треба додатково пояснювати. І зі «святковим форматом» фокус не проходить – адже замовчуваними виявилися дії людей, значно більш причетних до цього свята, аніж геть усі, хто урочисто покладав і проголошував спічі.

Ще більше розвеселило мене і переконало в тому, що нинішнє «лакування дійсності» відтворює найдурніші радянські зразки, що нічого принципово нового вигадати організатори шоу під назвою «свобода слова по-українськи» просто нездатні, справжнє біснування інтернет-клакерів в обговоренні тих новин і статей «Телекритики», де йшлося про події 24 серпня. Ба, ну це ж оті самі «трудящі», чиї «гнівні листи» публікували свого часу «Правда» й К! Увага, ось вони: «Праздник был у ВСЕХ НОРМАЛЬНЫХ ЛЮДЕЙ!!!!Кому интересно смотреть на шайку обезумевших зомби????-НИКОМУ!!!!!» – «Праздновать людям просто дали нормально, чтоб не подавились за праздничным столом когда бы увидели этих психопатов по телевизору которые на людей бросаются на майдане». – «Мне кажется, что Бенкендорф просто дипломатично съехал. Я бы на его месте ответил, что нет смысла показывать пару сотен дебилов...» (стиль авторів збережений) – і так далі. Що ж, «трудящі» сьогодні озброєні комп’ютерами, от і вся різниця з тими, хто засуджував «відщепенців» Сахарова й Солженіцина, Світличного і Стуса...

Що ж, яким був 2004 рік, добре відомо. Що відбувалося 24 серпня 2011 року у Києві та в інших містах – дізнатися неважко. А ввімкнувши Перший національний чи «Інтер», кожна притомна людина одразу зауважить цензуру. Так само і з військовими чи іншими фінансованими з бюджету виданнями: їхня аудиторія зовсім не дурна і чудово розуміє, що до чого – і так само зауважує цензуру в тому чи іншому вигляді (хай навіть вона офіційно зветься «редакційною політикою»). А «гнівні трудящі інтернет-форумів» можуть іти спочивати: ті ідеологічні роги, що стирчать із їхніх дописів, бачать усі, хто здатен щось бачити.

Отож і виходить у підсумку: хотіли надурити людей, а вийшло як завжди.