Алі Ферзат любив працювати вночі. Нападники про це знали. З’явившись у масках, вони схопили найславетнішого сирійського карикатуриста, коли він близько 5-ї години ранку повертався додому зі своєї студії, що неподалік центрального майдану Дамаска Умейяд. Його зв’язали й заштовхали у фургон. За кілька годин він лежав скривавлений із мішком на голові обабіч шляху до аеропорту, десь за 30 кілометрів від міста.

Ферзат не знає, хто вчинив на нього напад. Друзі розповіли мені, які відвідали його у шпиталі Аль-Разі. Та здогадатися, хто це був, неважко. Нападники топталися по його руках, ламаючи кістки лівиці. Цією рукою він звик тримати рейсфедер, зображуючи президента Башара Асада, який придушував демонстрації протесту танками і навіть військовими кораблями, використовував таємну поліцію, що викликає в Сирії жах.

На карикатурі, опублікованій цього тижня, Ферзат зобразив Асада з валізою в руках. Він стоїть обіч шляху, намагаючись підсісти в автівку до Муаммара Каддафі, котрий сам рятується втечею. Карикатурист набув собі ім’я на розвінчанні диктаторів. Якось Саддам Хусейн погрожував убити його.

Напад на Ферзата широко висвітлювала міжнародна преса. Держдепартамент США без жодних дипломатичних люб’язностей засудив режим Асада та його найманців.

Чому ж стільки уваги приділяють одній особі, хоча, за твердженнями організацій із захисту прав людини, сили безпеки вбили вже більше 2 тисяч людей відколи у березні від впливом інших революцій на Близькому Сході в Сирії почалося повстання?

Вважаю, часткова відповідь – у тому, в який спосіб було вчинено напад. Розрахунок був на те, щоб розтрощити тендітну, та насправді сильну руку, яка тримає рейсфедер.

Тирани й наймані злочинці трощать руки журналістам, попереджаючи інших – тих, хто погрожує їхній політичній владі чи їхньому корумпованому підприємництву.

Найманці в Росії зламали пальці обох рук Міхаїлу Бекетову. То була злісна помста, що ледве не призвела до загибелі журналіста, котрий своїми публікаціями про збереження навколишнього середовища загрожував прибутковому дорожньому проекту поблизу Москви.

У Бангладеш лауреат премії Комітету захисту журналістів Тайпу Султан переніс численні хірургічні операції, лікуючи ушкоджену правицю після того, як місцевий політик наказав розтрощити її, щоб він ніколи більше не зміг про нього писати.

Такі спроби знищити «інструментарій» свободи слова самі по собі – вияв слабкості.

У всіх цих випадках середньовічне варварство – свідчення того, що репортер чи сатирик влучив у ціль.

«Нападники калічили Алі Ферзату груди, очі та руки. Вони примовляли, що він на те заслуговує, бо виявив неповагу до своїх господарів», – розповів один із тих, хто відвідав Ферзата у шпиталі. Вони казали йому: «Це лише попередження». Поламаємо руки – і перестанеш малювати.

Говорити про те, чи знову візьме Алі Ферзат рейсфедер, поки що зарано. Та все його професійне життя було викликом репресіям і несправедливості.

«Що жорсткішою стає система, – сказав його співвітчизник, – то мужнішими стають люди, долаючи страх».

P. S. Ось перший коментар, що з’явився у зв’язку із сумною новиною на форумі сайту КЗЖ: «Тара Бредфорд. Вірю, що Алі Ферзат знову візьме в руки рейсфедер! Він не мовчав ніколи в житті, і вони його не зупинять. Я зустрічалася з Алі у Сан-Франциско. Він хоробра й мужня людина, і ця спроба змусити його замовкнути зробить його ще сильнішим і рішучішим».

Довідка ТК

60-річний Алі Ферзат – всесвітньо відомий сирійський політичний карикатурист. Опублікував у національній, арабській і міжнародній пресі понад 15 тисяч карикатур. Очолює Арабську асоціацію карикатуристів.

Його перші професійні рисунки з’явилися, коли Алі було 14 років, на перших шпальтах газети «Аль-Аям» незадовго до того, як правляча партія «Баас» заборонила це видання.

Ферзат навчався на факультеті мистецтв Дамаського університету, та не закінчив його. Міжнародного визнання набув 1980 року, коли здобув першу премію на міжнародному фестивалі графіки у Берліні. Його рисунки публікує Le Monde. 1989 року в паризькому Інституті арабського світу відбулася його персональна виставка. Після цього Саддам Хусейн погрожував сирійському карикатуристу смертною карою, йому було заборонено в’їзд до Іраку, Йорданії та Сирії.

2001 року Ферзат почав публікувати «Аль-Дамарі» («Світильник») – перше у Сирії незалежне періодичне видання відколи до влади прийшла партія «Баас». Основою газети була політична сатира, за стилем вона нагадувала славетне французьке сатиричне видання Le Canard enchaîné. Наступного року Ферзата «за досягнення у сфері культури та розвитку» було відзначено престижною нагородою нідерландського принца Клауса. Однак 2003 року через цензуру та брак коштів газета «Аль-Дамарі» припинила існування.

Відколи в березні 2011 року в Сирії вибухнуло народне повстання, сатира Алі Ферзата стала ще гострішою. Її вістря спрямоване проти репресивного корумпованого режиму та особисто проти президента Башара Асада.

Автор Роберт Магоні, заступник директора Комітету захисту журналістів (CPJ)

Переклад Аркадія СИДОРУКА