Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
До питання про об’єктивність
Вирішила продовжити дискусію про збалансованість та об’єктивність не тому, що шанований мною Ігор Лосєв згадав моє прізвище у статті «Абсолютна об’єктивність» чи абсолютна сірість». По-перше, дискусія вартує продовження, бо тема надто актуальна для вітчизняної журналістики. По-друге, деякі мої твердження було неправильно потрактовано, а тому вважаю за потрібне внести деякі уточнення.
Розпочну із цитати Ігоря Лосєва: «Будь-які рейтинги порушують питання про критерії і підстави. Це стосується й опитування про українські політичні ток-шоу, серед яких найкращими визнали (у середовищі читачів і авторів «Телекритики») програми Миколи Княжицького (ТВі, «Вечір із Миколою Княжицьким») і Ганни Безулик (5-й канал, «РесПубліка»). Себто ці програми назвали найбільш об’єктивними та збалансованими серед політичних ток-шоу.
Проти цього виступила відома журналістка Діана Дуцик, яка ладна погодитися хіба що з кандидатурою Безулик, але в жодному разі не Княжицького. Головним ґанджем пана Миколи вона вважає наявність у нього власної журналістської позиції, що нібито заважає збалансованості».
По-перше, хочу нагади ще раз, яким було питання опитування. А звучало воно так: «Яке з політичних ток-шоу заслуговує на звання найбільш збалансованого у 2011 році?». Оскільки журналіст має бути точним, зазначу: в цьому питанні немає жодного слова ні про «найкраще/ найгірше» ток-шоу, ні про «журналістську чи громадянську позицію» ведучих, ані про «політичну ангажованість», ані про будь-що інше. Йдеться лише про збалансованість. Ми під цим ще розуміємо об’єктивність, неупередженість.
По-друге, пан Лосєв зазначає, що я «виступила» (дивіться наведену цитату) проти того, що програму Миколи Княжицького визнали найбільш об’єктивною та збалансованою. Я не виступила проти. Я висловила лише здивування. Речення в моєму тексті звучить буквально так: «Здивуванням голосування на сайті для мене була перемога програми Миколи Княжицького». І далі по тексту в моїй статті є таке: «Звичайно, канал ТВі можна назвати каналом з позицією. Але про збалансованість у новинних та авторських програмах телеканалу, генеральний директор якого вважає, що журналісти “не відповідальні перед стандартами і перед ефемерною об’єктивністю”, і що “не обов’язково показувати дві точки зору”, бо вони можуть бути хибними, говорити дуже складно».
По-третє, моє зауваження про ТВі як канал із позицією не означає, що я вважаю наявність такої позиції «ґанджем», як стверджує пан Лосєв. Не маю нічого проти власної журналістської позиції Миколи Княжицького, не маю нічого проти його позиції як громадянина. Я також громадянка своєї країни і маю свої політичні переконання. І в багатьох питаннях навіть поділяю погляди пана Княжицького. Проте ще раз наголошую, що в опитуванні йшлося не про журналістську/ громадянську позицію, а про збалансованість. Я розрізняю і розділяю поняття «збалансованості» та «журналістської позиції». Так роблять усі медіа світу, які дорожать своїм іменем, у тому числі й згадана паном Лосєвим BBC. Зокрема, він у своїй статті зазначає: «Останнім часом абсолютно невипадково починають помалу переглядати засади своєї редакційної політики навіть у таких фортецях об’єктивізму, як BBC у Британії». Так, дискусії щодо об’єктивності тривають у багатьох західних країнах – це невіддільна частина загального дискурсу про глобальну зміну системи цінностей, яку переживає світ. Проте «фортецю об’єктивізму» ще не зруйновано. Так, у настановах продюсерам BBC до цього часу ключовими цінностями залишаються такі (цитую за книгою Ричарда Кібла «Журналістська етика»):
- неупередженість;
- чесність;
- представлення повної й чесної інформації про людей та культури;
- незалежність та цілісність редакційної політики;
- повага до приватного життя;
- повага до стандартів гарного смаку та пристойності;
- уникання імітації антисоціальної чи кримінальної поведінки;
- захист благополуччя дітей;
- чесне поводження з людьми, в яких береться інтерв’ю;
- повага до розмаїття британської аудиторії;
- незалежність від комерційних інтересів.
Як бачимо, неупередженість у цьому переліку – на першому місці.
А ось деякі витяги з редакційної політики такої поважної газети як The Washington Post. Цитую Девіда Еверетта «Навчальний посібник репортера» (видання здійснене за сприяння USAID): «Журналісти і редактори зобов’язані бути неупередженими. Оскільки сперечання про об’єктивність нескінченні, поняття неупередженості є чимось таким, що редактори і журналісти можуть легко зрозуміти і дотримуватись. Неупередженість є результатом кількох простих правил:
- жодна стаття не може бути неупередженою, якщо не називаються найважливіші і найбільш значні факти. Неупередженість включає завершеність;
- жодна стаття не є неупередженою, якщо включає недоречну інформацію за рахунок важливих фактів. Неупередженість включає доречність;
- жодна стаття не є неупередженою, якщо вона свідомо чи несвідомо дезінформує або навіть обдурює читача. Неупередженість включає чесність по відношенню до читача.;
- жодна стаття не є неупередженою, якщо журналіст приховує своє упереджене ставлення або емоції за такими ледве вловимими зневажливими словами, як “відмовили”, “не дивлячись на”, “спокійно”, “прийняти” і “масовий”. Неупередженість вимагає прямоти, а не показушності.
За правилами цієї газети відокремлення новин від редакційних статей обов’язкове і непорушне».
І дозволю собі ще одну цитату зі згаданої вже вище книги «Журналістська етика» Ричарда Кібла: «Більшість європейських систем громадського мовлення або законодавчо вимагають, або очікують, що новини та інформація будуть нейтральними (без оціночних суджень і основаними на фактах) чи збалансованими, відповідно до різних критеріїв, які прийняті у певному суспільстві».
Чому дискусія про журналістську об’єктивність та журналістську позицію є такою гострою в Україні? Одна з головних причин – у недієздатності політичної системи України. Дуже часто в українській політичній системі координат журналісти змушені перебирати на себе невластиві їм функції, оскільки певні ніші не заповнено. Так, сьогодні ми спостерігаємо, як частина журналістів перебирає на себе функції опозиції в силу слабкості останньої. Але річ у тім, що проблема «моральних меж плюралізму в журналістиці», про яку згадує пан Лосєв, не має до цих процесів жодного стосунку. Ось до прикладу, саме такі так звані моральні межі не дозволяли прихильним до помаранчевої влади журналістам (і тут є й частина моєї вини, оскільки я також до них належала) критикувати в перші роки після Помаранчевої революції помаранчеву владу та тиснути на неї настільки, наскільки вона цього заслуговувала. І чим це закінчилося? Приходом до влади Віктора Януковича з усіма наслідками. Коли ми говоримо про «моральні межі плюралізму», потрібно думати не лише сьогоднішнім днем. Питання про наслідки та відповідальність ніхто не знімав. «Моральні межі плюралізму» не повинні полягали лише в тотальній критиці одних, і в тотальній підтримці інших. Крім чорного та білого життя має й інші відтінки.
Щодо проблеми якості учасників у ток-шоу, яку також зачіпає у своїй статті Ігор Лосєв, то це швидше питання з іншої сфери і воно набагато глобальніше – це питання якості вітчизняних еліт в усіх сферах.
Припускаю, що дискусія про об’єктивність – тривала в часі і не матиме завершення в найближчій перспективі, оскільки в журналістському середовищі немає чіткого та однозначного ставлення до цієї проблеми, а політична ситуація погіршується. Ми знову можемо опинитися перед вибором – яку ж сторону барикад зайняти в силу журналістської/ громадянської (кожен своєї) позиції. Знову ж таки, не хотілося б, щоби хтось зробив хибний висновок, ніби я стверджую, що це добре чи погано. Це просто факт.