Зізнаюся, новин по телебаченню практично не дивлюся – віддаю перевагу інтернету. Тому про появу цього сюжету в ефірі ТСН дізналася лише через два тижні і то зовсім випадково. А після його перегляду довго не могла зрозуміти, що змусило Ольгу Мальчевську (та й Аллу Мазур також) взяти в ньому участь – просто журналістська недбалість, чи був чийсь категоричний наказ, який, як в армії, не обговорюється і належить до негайного виконання.

Йдеться про сюжет «Хитра церква», що вийшов у ефір у підсумковому випуску ТСН в неділю,  29 січня, у якому, як стверджує автор, під виглядом лекцій із профілактики наркоманії ведеться агітація і вербування в церкву саєнтології.

Перше, що змусило насторожитися – слова Алли Мазур, що саєнтологія є «забороненою в більшості європейських країн, а у Росії її взагалі визнали екстремістською» (незадовго до цього цікавилася цією темою в інтернеті – в жодній із країн Європи, як і в Україні, не існує офіційної заборони на діяльність саєнтологів). А далі – все як по нотах: натяки ведучої про те, що дітям за партою щось загрожує, а вчителі цьому сприяють; «компетентна» думка нікому не відомого отця Олександра, що «демонстрация фильма Нарконон – это вербовка. Вербовка нових членов и подготовка так сказать дальнейшей экспансии»; тривожні кадри із відео-лекції «Правда про наркотики», де є вогонь, шприц і хлопчина з вибалушеними очима із горіха; натяк на те, що «вербування найактивніше серед нащадків впливових родин» із кадрами дітей Ющенка, Кінаха, Гриценка, сама авторка лекції Марина Грибанова, знята виключно рваними рухами камери (при чому, один із найбільш тривожних кадрів у сюжеті повторений двічі).

Підбір кадрів і подача інформації були дуже тенденційними. Особливо – зйомки в підвалі Церкви саєнтології на вул. Мазепи. Зізнаюся – влітку цього року я була там і навіть проходила дводенний семінар (журналістська професія вимагає багато чого випробувати на власній шкурі). Враження і від приміщення, і від спілкування практично не відрізнялися від вражень після відвідання багатьох центрів практичної психології  (а от розцінки за послуги в останніх часом були набагато вищі). Так, мені запропонували написати заяву на вступ до церковної громади, пояснивши, що від сторонніх людей вони не мають права брати гроші, але я відмовилася. Зрештою, ми зійшлися на тому, що я вставила у стандартну форму ремарку «на час проведення семінару». Після того візиту мені ще кілька разів телефонували, запрошуючи на інші семінари (зізнаюся – удвічі рідше, як від психологів: після зустрічі із Валерієм Синельниковим мені й досі приходять СМС-ки із пропозицією відвідати різноманітні лекції та зустрічі), але на моє право бути правдивою християнкою ніхто не зазіхав.

Зазначу одразу: я не є адептом церкви саєнтологів, хоча деякі їхні практики (глибоко в усі аспекти вчення Рона Хаббарда я просто не вникала) видаються мені цікавими і дієвими. Але тут спрацьовує чисто журналістське – за професію образливо. Я після сюжету спеціально розшукала в інтернеті й передивилася лекцію Марини Грибанової «Правда про наркотики». Півтори години прослухала на одному диханні, не знайшовши там жодного слова про церкву саєнтологів, і лише побіжну згадку про Шкалу тонів Рона Хаббарда. Зате отримала стійке щеплення не лише від наркотиків, які ніколи навіть не нюхала, але й від алкоголю та кави (хоча останню, як і кожна творча людина, дуже люблю). Уявляю стан після цієї лекції підлітків, яким іще вчора здавалося, що нічого страшного від пляшки пива чи затяжки плану не станеться.

А тепер не дає спокою думка: чи усвідомлюють люди, які беруть до рук мікрофон чи сідають перед екраном комп’ютера відповідальність, яка лягає на них за кожне написане і сказане слово? Чи мають рацію ті, хто вважає, що журналісти – це раби професії, які пишуть і кажуть те, за що їм платять? Не вірю, що Ольга Мальчевська не слухала лекцію перед тим, як робити сюжет (в матеріалі використані фрагменти відео звідти). Тоді що змусило її писати і говорити відверту неправду, підтасовуючи факти (чого варта лише відповідь старшокласника біля ліцею на запитання: «Про якусь церкву розповідали?». Якщо вслухатися уважно, там звучить: «Про кутю да, звичайно», але слова «Про кутю» губляться, а сама відповідь в контексті сюжету отримує протилежне значення)? Невже вона не розуміла, що ті, хто замовляв сюжет, хто писав сценарій і перевіряв його виконання, залишаться за кадром, а її репутація буде заплямованою (щоб у цьому переконатися, варто лише почитати коментарі під сюжетом, виставленим на офіційному сайті ТСН).

Чи не занадто дорога ціна за право лишитися на каналі й далі з’являтися на блакитному екрані? Адже після виходу сюжету директори шкіл десять разів подумають, чи запрошувати до себе Грибанову з її лекцією (яка свого часу отримала в Міністерстві освіти гриф «Cхвалено для використання в навчально-виховному процесі») з профілактики наркоманії. І чергова дитяча рука без застережень простягатиметься за пляшкою чи дозою наркотиків – просто, щоб отримати кайф. Але що до цього замовникам сюжету?

Наталка Позняк-Хоменко, журналіст

P.S. MediaSapiens не завжди поділяє точку зору авторів, які публікуються на сайті. Проте MS виступає за вільну дискусію. Тому ми готові надати можливість висловитися й тим, хто має іншу точку зору, та усім сторонам конфлікту (у разі наявності такого).