Засилля негативних повідомлень у ЗМІ – стійка тенденція останніх років. Все частіше лунають скарги, що випуск новин стає страшнішим за трилер: там вибух, там убили, там зґвалтували… І вже важко визначитися, чи справді «так страшно жити», чи це штучна реальність, яку пропонують журналісти – а в аудиторії немає іншого виходу, як сприймати її.

Нещодавно цю тему також порушила експерт програми розвитку ООН в Україні Лариса Кобилянська, яка заявила, що якщо головні події дня з життя країни починаються з жахливих фактів катастроф, трагедій і насильства і закінчуються цим, – така подача новин формує в суспільстві «страх перед вулицею, страх перед суспільством, страх узагалі жити».

Наскільки серйозним є вплив негативних новин, ми запитали у фахівців.

MediaSapiens поставив такі запитання:

Як впливають негативні новини у ЗМІ на аудиторію, які суспільні реакції викликають?

Як журналістам висвітлювати подібні новини, щоби зменшити можливий негативний уплив на глядача/читача?

Віра Фомічова, соціальний психолог, фахівець із психології масової поведінки, викладач факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат психологічних наук:

– Негатив у новинах може викликати різні реакції у суспільстві: спочатку це може бути і роздратування, й агресія, й паніка. Також слід пам’ятати про такий механізм, як зараження. Негативна соціальна інформація поширюється вдвічі швидше, бо люди її активніше обговорюють, діляться враженнями, відповідно виникають чутки. Тому всі реакції, пов’язані з негативними повідомленнями, розвиваються швидше.

Найгірша і найбільш небезпечна, з моєї точки зору, реакція – це апатія. Зрештою, людина припиняє боятися й переживати, нервова система втомлюється, бажання діяти зникає – «буде як буде». Це можна назвати втомою співпереживати. Всі люди схильні до емпатії, співпереживання емоційних станів іншої людини, навіть незнайомої. Але якщо людина бачить і чує про негативні події щодня, то виникає байдужість, емпатія стирається, це породжує явище, яке ми називаємо «соціальною глухотою».

Крім того, ЗМІ постійно апелюють до низки соціальних страхів, до того, чого наше суспільство боїться найбільше. В першу чергу – страх за своє здоров’я, на цей страх суттєво вплинула Чорнобильська трагедія, коли було замовчування інформації. Тому люди найбільше схильні до паніки, якщо негативні повідомлення стосуються всіляких епідемій, проблем з екологією, продуктів харчування. Серед інших найсильніших страхів – страх втратити роботу, страх за своїх дітей (на телебаченні журналісти постійно апелюють до цього), страх за сім’ю в цілому.

Вихід я бачу один – стежити за балансом позитиву й негативу, в наших новинних випусках останнім часом такого балансу немає. Замовчувати прикрі події не варто, однак, можливо, слід змінювати формат, включати більше аналізу.

Останній випадок із Оксаною Макар засвідчив, що тут палка з двома кінцями – активно говорити про це чи ні. З одного боку, є небезпека наслідування: хтось може захотіти повторити такі дії. З іншого боку, постійне повторювання в новинах про цю подію, зрештою, викликало реакцію в суспільства – воно почало думати, замислилося над цією ситуацією.

Наталя Габор, директор Інституту екології масової інформації, редактор видання «Медіакритика», кандидат філологічних наук:

– Про вплив, мабуть, краще скажуть психологи. Я думаю, що багато залежить від віку: люди похилого віку свято вірять – все, що напрогнозували поганого, обов’язково cтанеться. А багато молодих людей не переймаються, багато з них узагалі зараз відмовляються від телевізора, черпають новини з інтернету, де можна обирати джерела, яким ти довіряєш.

Однак тенденція до негативу – «надбання» не тільки українських ЗМІ. Свого часу мені потрапила до рук книжка «Погані новини» (Bad News, Russ Braley), написана за матеріалами газети New York Times, причому тих, де йшлося про негативні події: загибель «Титаніка», військові сутички, війни, революції, природні катастрофи… Саме вони були на перших шпальтах якісного видання New York Times, і саме заради таких публікацій чи фото редактори завжди були готові зняти зі шпальти інші матеріали. І газета аж ніяк не втрачала своєї репутації. Поганих новин не уникнути, як і поганих подій у житті кожного з нас. Інша справа – їхня кількість. Коли сумних новин у нашому житті стає багато, ми говоримо про чорні смуги, які, на жаль, не від нас залежать. Але ж на ТБ вони залежать від нас/вас, колеги. Іноді складається враження, що ті, хто укладають новинні сюжети, самі їх не дивляться і рідним не радять.

Звісно, якщо картина дня справді сповнена негативними подіями, не думаю, що варто навмисне уникати їх. Свого часу ВВС рекомендувало своїм журналістам: «У новинах з’ясувати доречність сцен насилля, врахувати ефект накопичення таких сцен, якщо йдеться про трагедію. Новини потрібно розглядати як єдине ціле, а не просто накопичення сюжетів. Дотримуватись рівноваги між потребою сказати правду і небезпекою зробити людей байдужими до насилля».

І ще одне міркування щодо форми. Коли 2001 року літаки врізалися в хмарочоси, всі телеканали у світі без винятку демонстрували ці моторошні, майже нереалістичні кадри. А потім на CNN, чиї кадри ретранслювали інші канали, самостійно змінили власну ж політику. Вони говорили й показували трагедію, але без страшних сцен, без кадрів аварії й вистрибувань людей із вікон. Свої телеоповіді журналісти почали вибудовувати на тому, як люди продовжували жити після трагедії, як давали собі раду з власним горем і намагалися підтримати інших, чиї рідні загинули. Для багатьох це було як життя після смерті.

Олександр Вишняк, керівник Ukrainian Sociology Service, завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук:

– Я думаю, що так звані страшні новини і збалансовані новини розраховані на різні цільові аудиторії. Люди старшого віку не сприймають такого формату подачі, вони звикли до радянських ЗМІ, де про насилля чи кримінал узагалі не казали. Люди молодшого віку, думаю, це інакше сприймають. Але в будь-якому разі, я не бачу тут великої проблеми, у нас десятки телеканалів, і можна перемкнути. Якщо люди не обирають тих новинних програми, де немає такого перебору негативу (причому не тільки українського, а зібраного з усього світу), то, відповідно, самі не хочуть цього робити.

Попит нині є і великий, такі новини дають більші рейтинги. Якщо казати про популярність негативних тем на телебаченні, то, як показують соціологічні дослідження, попит на так званий чистий кримінал (убивства і пограбування) останнім часом в Україні падає. Натомість зростає інтерес до побутового криміналу, ДТП. Всілякі природні катаклізми і пов’язані з ними негативні ситуації завжди залишаються популярними.

Ольга Порфімович, експерт із кримінальної проблематики в ЗМІ, викладає в Інституті журналісти КНУ імені Тараса Шевченка, доктор політичних наук, кандидат філологічних наук:

– Важко однозначно сказати, як упливають негативні новини, так само як важко визначити ставлення самої аудиторії до них. З одного боку, суспільство нарікає на те, що нині збільшується кількість негативних сюжетів і «жахів» у пресі. Але з іншого – вбивства, ДТП, економічні злочини і корупційні скандали – це те, що цікавить аудиторію в першу чергу. Коли реципієнт бачить таку інформацію: в інтернеті, газеті чи анонс на телебаченні – він у першу чергу підкоряється емоціям, хоче задовольнити власний інтерес. І в останню чергу думає про те, як це може вплинути на його психіку і, тим більше, на поведінку. Потім він читає матеріал про зґвалтування зі всіма подробицями, і каже: «Боже, краще б я цього не читав, який жах».

Чому так відбувається? Адже людина начебто розуміє, що такі новини вбивають наші душі, додають негативу в життя. На мою думку, головна причина – це те, що на 90% за біологічною суттю ми залишаємось тваринами, і лише 10% – це питома вага того, що нам дала еволюція. Я думаю, що причиною зацікавленості в таких новинах є певні тваринні інстинкти. Та ж агресія – це один зі способів самоствердитися в суспільстві, завоювати собі партнера, зайняти вищий щабель в ієрархії – ці речі ідентичні поведінковим та інстинктивним речам, які є у тварин. Думаю, з цим пов’язаний такий потяг до тем насильства і жорстокості.

Якщо казати про якість висвітлення кримінальних тем у ЗМІ – тут дати загальну оцінку неможливо. Наприклад, не так давно затримали маніяка в Голосіївському районі і запросили журналістів різних телеканалів у СІЗО: було близько десяти камер, і потім вийшло десять різних сюжетів, хоча всі знімали одне й те саме, але інформацію подавали по-різному. В одному випадку очі маніяка закривав чорний прямокутник, в інших – ні, це і є різниця підходів. Адже суду ще не було – а раптом це була психічно хвора людина, або людина оговорила себе, можливо, інші причини… Поки немає рішення суду – краще закрити обличчя.

Закони журналістики лежать у площині приватного й публічного права і не стосуються емоційної сфери життя суспільства. Як ми знаємо, етичні норми не обов’язкові для виконання. Тут уже журналіст керується власними моральними засадами – опише він подробиці вбивства чи ні. Але над ним ще стоїть редактор, який теж зі своїм бекґраундом: може вирішити, що це популяризація злочину – і краще не заглиблюватися в подробиці; або ж навпаки – що це «смачно і жирно» і привабить велику кількість глядачів.

Взагалі, аудиторію потрібно попереджати, що у випуску новин чи в програмі буде «специфічний» контент. Наприклад, хоча «Магнолія ТВ» і робить фільми типу «Город-убийца» на основі відзнятого матеріалу, але заздалегідь попереджає: особливо чутливим цього краще не дивитися. До речі, їхній канал «ЧП INFO» виявився успішним, – отже, попит є, і глядачі самі роблять вибір.

Любов Найдьонова, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології АПН України, кандидат психологічних наук:

– Засилля негативних новин у ЗМІ справді може серйозно впливати на суспільні настрої. По-перше, змінюється уявлення про світ, він відчувається як усе більш небезпечний та несправедливий; по-друге, змінюється уявлення про частоту тих чи інших подій, які можуть статися, а відповідно – й очікування негативу. Таке уявлення про світ призводить до більшого песимізму, а відтак до навченої безпорадності, спадання активності. Також руйнується громадська думка про ненормальність злих вчинків, а отже, руйнуються механізми суспільної саморегуляції.

В особливій небезпеці перебувають діти, бо вони не мають достатнього власного досвіду дії поза маленьким світом сім’ї, сусідства і школи. Вразливі діти справді можуть довго перебувати під впливом емоцій страху, викликаних картинами катастроф, аварій, страждань. Вони бояться, що з ними чи їхніми близькими теж станеться лихо, адже їм важко оцінити, наскільки реальною є небезпека, вони не можуть визначити ймовірності таких подій, бо в них ще не розвинуті когнітивні механізми відсторонення від інформації, що травмує, які вже є в дорослих. Особливо чутливі малі діти до візуального ряду (показ крові, травм, зляканих облич тощо).

Щодо особливості сприймання негативних новин в інтернеті – загалом, інтернет передбачає більшу вибірковість і активність (інтерактивність) аудиторії. Якщо емоція відразу викликала якусь дію, вона перестає спричиняти таку травму. Що більше накопичується емоційна напруга, то більше людей поділяють емоцію (за уявленням телеглядачів поділяння є більшим, вони почуваються великою масою – більшістю), тим більший руйнівний потенціал вона матиме. Інтернет-аудиторія досі сприймає себе активною меншістю суспільства (хоча серед школярів, наприклад, уже переважна більшість користується інтернетом). Тому емоція в уявленні користувачів інтернету поділяється з меншою кількістю людей, а отже й слабше помножується.

Журналістам, які подають негативні новини, варто пам’ятати про деякі речі. Важливо розділяти такі негативні стани, як насторога і тривога. Насторога виникає як побоювання чогось відомого, коли інформації достатньо для прийняття рішення й дії. Тривога виникає, коли інформації недостатньо, невідомо, чого боятись, і цей «страх страху» помножується, зростає. Хоча помірна тривога може стимулювати до пошуку додаткової інформації. Важливо вловити цей рубікон між активізацією й пригніченням.

Є теми, яких варто уникати – до таких відноситься суїцид. З обережністю потрібно висвітлювати випадки психічних хвороб, дискримінацій, сексуальних збочень. Зважаючи на час, коли новини доступні для перегляду дітьми, слід забезпечити екологічність інформації для малих дітей, наприклад, не показувати візуальних картин травм, тільки розказувати про них.

За набором сюжетів необхідно прораховувати загальне враження, символічну природу інформації (про що це? що це означає?). На кожному рівні виробництва новин професіоналізм має включати обізнаність щодо ризиків психологічного впливу в короткотривалій і довготривалій перспективі.

Сергій Макеєв, завідувач відділу соціальних структур Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук:

– З приводу впливу негативних повідомлень на суспільство в соціології є дві протилежні радикальні концепції, а між ними ще багато різних проміжних теорій. Одна з них стверджує, що інформація всесильна і прирівнюється до кулі, спрямованої в голову людини. Тобто людина залишається живою, але при цьому ходить із цією «магічною кулею», під її впливом. Є інша радикальна теорія, яка каже про те, що вплив ЗМІ проходить «сито» інтерпретацій інших людей (зокрема, авторитетів, експертів). У результаті масова аудиторія сприймає це не стільки як приклади для наслідування, а просто як чисту інформацію, яка аудиторію ні до чого не зобов’язує.

Я дотримуюся тієї точки зори, що нині демонстрація надзвичайних подій і насильства у наших новинах має не залякувальний характер, а відволікальний. Переважання подій про кримінал виконує функцію відволікання від серйозних суспільних проблем. Згідно з нашими спостереженнями в Інституті соціології і в Академії української преси, частка повідомлень про кримінал і надзвичайні пригоди зросла досить суттєво. І це відбувається у рік виборів, коли перед суспільством стоять інші серйозні проблеми. Це перемикання уваги, але аж ніяк не представлення зразка для поведінки. Я не виключаю, що частина аудиторії може бути захоплена такими новинами і, можливо,  вбачати в цьому всьому романтизм чи молодецтво. Ця частина аудиторія, думаю, невелика, і казати про те, що у всіх негараздах винні новини і їхній зміст, я би не став.