Тижні три тому, проглядаючи деякі папери, я натрапив на найбільш незвичайний документ, який мені колись доводилося читати. Він був пов’язаний із діяльністю компанії під назвою Arise (Associates for Research into the Science of Enjoyment – Асоціація з досліджень в області науки про насолоду – пер.). Сьогодні про неї практично забули, однак у 1990-х вона була однією з найбільш впливових організацій громадського здоров’я у світі. І перед тим, як перейти до головного, я трошки розкажу про засади на яких вона функціонує.

Arise була заснована ще в 1988 році та, здається, активно діяла до самого 2004 року. Позиціонувала вона себе як «всесвітню асоціацію видатних учених, що виступають в ролі незалежних коментаторів» [1]. Метою цих «вчених» було довести, що звичайні щоденні задоволення, такі, як шоколад, сигарети, чай, кава та алкоголь, позитивно впливають на якість людського життя.

Відповідно, основним їхнім твердженням було те, що насправді існує багато причин для заохочення шкідливих, але приємних звичок та «розбещення» самих себе. В інформаційних повідомленнях Arise наголошувалося: «Наукові дослідження доводять, що насолода від простих радощів життя без почуття провини за них може зменшити стрес і підвищити стійкість людського організму до хвороб… З іншого боку, те саме відчуття провини здатне збільшити ймовірність стресу та підірвати імунну систему... Як правило, це призводить до таких наслідків, як дезорієнтація, порушення механізму харчування, проблеми з серцем або пошкодження мозку [3]. А «поліція здоров’я» [4] (організації охорони здоров’я – пер.) часто може завдавати більше шкоди, ніж приносити користі».

Інформація такого характеру постійно надходила від Arise та доволі часто публікувалася. Наприклад, у період з 1993-1994 роки в газетах і журналах, на радіо та телебаченні вийшло 195 їхніх матеріалів. Так, площадкою для проголошення ідей Arise стали такі авторитетні ЗМІ, як the Wall Street Journal, the International Herald Tribune, the Independent, the Evening Standard, El Pais, La Repubblica, RAI та BBC [5]. Більшість з цих публікацій були присвячені дослідженню під назвою Naughty but Nice (у перекладі – «Порочний але привабливий») , в яких Arise намагалася довести, що «задоволення з відчуттям провини» подобаються людям найбільше. Ось типовий приклад такої публікації, що вийшов у Reuters:

«Працівники галузі охорони здоров’я, керуючись якимись пуританськими настановами, диктують людям, що неможна вживати алкоголь, пити каву, курити. Цим самим вони повністю руйнують якість їхнього життя та псують задоволення від нього, – кажуть дослідники. «Багато хто з нас вважає, що людина має право насолоджуватися усіма цими задоволеннями…»,  – каже Девід Вербартон (David Warburton), професор в області фармакології англійського Університету Рідінга. «Більшість аргументів щодо здорового способу життя базуються на дезінформації та є політично вмотивованими», – зауважує він»[6].    

Як ще один приклад, можна навести програму Today на одному з британських телеканалів, в ранковому прайм-таймі якого вийшло ексклюзивне інтерв’ю з Девідом Вербартоном. В ефірі він розповідав про заспокійливий ефект сигарет та висміював повідомлення органів охорони здоров’я про шкоду куріння [7].

Матеріали такого характеру з’являлися в ЗМІ до самого жовтня 2004 року. Яскравим закінченням цієї серії публікацій стала стаття в газеті the Times, в якій майже дослівно повторювалися репліки Arise. Зокрема у ній йшлося про те, що людям варто припинити «боятися хвороб», натомість їм слід «прислухатися до власного організму, який природно прагне захистити себе від хвороб, та продовжувати робити те, що їм подобається» [8].

Цікаво, що серед сотень тематичних матеріалів я знайшов лише один випадок, коли журналіст – Меделін Бантінг (Madeleine Bunting) з Guardian – піддала сумніву коментарі цих учених.

Людиною, яка очолювала робочу групу Arise був загаданий вище професор  Девід Вербартон. Протягом періоду його «наукової активності» він опублікував в академічній пресі щонайменше десяток статей про нікотин. Ще в 1989 році він відверто знущався з висновку американських хірургів про те, що нікотин викликає залежність. Значна кількість праць Девіда Вербартона була опублікована в журналі Psychopharmacology («Психофармакологія»), редактором якого він, власне, і був. У них він стверджував, що нікотин позитивно впливає на концентрацію уваги та пам'ять.

Я прочитав сім цих робіт. І в жодній з них мені не вдалося знайти який-небудь фінансовий, замовний підтекст, крім двох статей, написаних спільно з Wellcome Trust (найбільша незалежна благодійна організація Великої Британії, що опікується проблемами охорони здоров’я та довкілля – пер.), цілі яких були благородними.

В 1998 році у рамках виконання чергового позову проти тютюнових компаній влада США змусила ці організації розміщувати свої внутрішні документи у публічних архівах. Нещодавно я натрапив на один з таких паперів. Це був невеличкий документ, адресований виконавчою владою США до відділу корпоративних послуг компанії Philip Morris (однієї з найбільших тютюнових корпорацій у світі – пер.). Називався він «Arise: 1994-1995. Діяльність та фінансування» [12].

Сам документ є своєрідним звітом конкретної особи, яка повідомляє, про узгодження плану діяльності Arise на вказані вище роки. Окрім іншої інформації, в цьому документі також представлена цікава презентація. Вона наглядно демонструє, що протягом попереднього фінансового року Arise отримала коштів на суму $373,400 тис. З них $2000 надійшли від компанії Coca-cola, ще $900 – від інших фірм, а решта – від Philip Morris, British American Tobacco, RJ Reynolds and Rothmans (всі – тютюнові компанії – пер.) [13]. Іншими словами, більше 99% фінансування Arise складають кошти тютюнового бізнесу.

В документі також повідомлялося про те, що в 1994-1995 роках бюджет Arise складатиме $773,750 тис. За словами особи-автора документа, тютюнові компанії Rothmans та RJ Reynolds збираються надати по $200 тис. кожна, Philip Morris планує поповнити бюджет Arise на $300 тис., а British American Tobacco «також демонструє зацікавлення». Далі текст стає все цікавішим, тому я процитую.

«Попередня серія публікацій Naughty but Nice була доволі ефективною. Такий прийом повторюватиметься і цього року. Його назва Stress in the Workplace («Стрес на робочому місці»).

Проект вже був представлений для коментарів Тоні Андаре (Tony Andrade) та Метту Вінокуру (Matt Winokur) (перший – старший юрист компанії Philip Morris [14], другий її ж директор з питань регулювання відносин [15]).

Ми також вирішили провести наступну конференцію Arise на території Європи через те, що там медіа мають доволі широке інформаційне покриття» [16]», – зазначається далі у документі. Більше того, автор повідомляє: компанія Philip Morris вже зв’язалася з PR-агенцією у Лондоні, що погодилася займатися розміщенням відповідних публікацій у ЗМІ та популяризацією ідеї в цілому [17].

 Таким чином, виходить, що фактично Arise управляють не авторитетні науковці, а тютюнові компанії. Цю тезу підтверджує і ще один документ з «тютюнових архівів», який пояснює, як ця справа починалася. У ньому повідомляється, що в 1988 році хірурги США заявили: «Нікотин викликає залежність так само, як героїн або кокаїн». На що виробники тютюнових виробів закликали проаналізувати дані медиків на наявність зловживання фактами [18].

У свою чергу, я надіслав низку запитань вищезгаданому професору Девіду Вербартону, але він відповів, що немає часу на них відповідати [19].  Але працівники Університету Рідінга підтвердили факт фінансування досліджень Вербартона тютюновими компаніями. Не зважаючи на те, що сам університет також колись отримав £300 тис. від Arise, на думку його співробітників, «джерела фінансування Arise завжди необґрунтовано замовчувалися» [20].

Вони підтвердили і те, що певні університетські наукові розвідки, так само, як і дослідження Вербартона, фінансувалися компанією British American Tobacco протягом 1995-2003 років. Але, за словами, працівників університету, тютюновий бізнес жодного разу не змушував Вербартона агітувати за куріння у своїх роботах. На їхню думку, втручання в наукове дослідження будь-якої зі сторін (як мецената, так і наукової установи) означатиме цензуру та обмеження академічної свободи автора [21].   

В редакції журналу Psychopharmacology відповіли: «Ми не знали про те, що Вербартон брав гроші від тютюнових компаній. Розкривати чи не розкривати джерела фінансування – справа автора».

Після довгої наукової кар’єри, навіть зважаючи на її специфіку та відсутність у ній професійної етики, 2003 року Девід Вербартон  вийшов на пенсію. Він, як і раніше, читає лекції та носить звання почесного професора.

Але актуальними залишаються безліч питань. Скільки ще упереджених публікацій з’явиться в наукових журналах? Скільки інформаційних кампаній у медіа мають бізнесові джерела фінансування? Цей випадок дав мені зрозуміти, що ані наукові кола, ані ЗМІ не ставляться до важливих проблем з потрібною долею скептицизму. І, звичайно, є ще одне очевидне запитання, з відповіді на яке кожне видання та кожен журналіст повинні починати свою діяльність: «Хто фінансує вас?».

Стаття була опублікована в газеті The Guardian 7 лютого 2006 року.

Оригінал статті Smoke Rings.

Переклад: Фронощук Марія

Посилання: