Від джинси до примітиву

00:00,
19 Липня 2012
1449

Від джинси до примітиву

00:00,
19 Липня 2012
1449
Від джинси до примітиву
Засилля джинси в регіональних ЗМІ занижує рівень журналістики та підриває довіру читача до неї

«Ми не змогли вибрати для моніторингу шість суспільно значимих рейтингових видань не тільки у Сумах, а й у Донецьку та Харкові. Мусили до обласних додати по кілька районних або міських газет, як, наприклад, "Вечерняя Макеевка", – зауважила нещодавно на прес-клубі в Сумах керівник програм Українського освітнього центру реформ Світлана Єременко, – Журналістика зникає. Зникають наші регіональні видання». 

Однією з причин тенденції до зменшення серйозних видань на місцях Єременко назвала взаємозв’язок із кількістю джинси в регіональних ЗМІ: «Контент, низький рівень матеріалів породжує незацікавленість читачів у тому, щоб купувати і передплачувати газети. Звичайно, газети не виживають і закриваються…».

Наскільки помітна джинса журналістам, простим обивателям у регіонах і який вона має вплив? Головний редактор івано-франківської газети «Репортер» Андрій Філіппський каже: «Читач джинсу вгадує майже завжди. Найчастіше він її пробачає, ЗМІ його вже так виховали. Але є межа. Де? Напевно, в кожного своя». Втім, це оцінка з точки зору людей, залучених у процес.

Так чи інакше, звичайний читач джинсу «може й не розрізнити», – каже ІМІ головний редактор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський (Львів): «Особливо, коли в його виданні постійно хвалять певну особу, яка “багато” зробила для церкви, дітей і т.п.». Тарас зауважує на львівському терені «непомірний піар у джинсовій формі кандидатів від ПР і сателітних партійок братів Дубневичів, Т. Козака, Баляша та численних інших, особливо на ТБ, йде без паралельних розслідувань їхньої діяльності». 

Олег Головатенко з чернігівського видання «Високий вал» зі свого досвіду так описує дещо парадоксальний підхід читача до джинси: «Якщо ЗМІ позначки не ставить, то й читач це часто-густо хаває без жодних претензій. Якщо в матеріалі з’являється рекламна позначка, в читачів одразу купа претензій до продажності ЗМІ. Це при тому, що рівень подачі саме комерційної реклами за умов монополізації регіонального ринку лишає бажати кращого».

Залишає бажати кращого й наповнення, яке часом доходить до смішного в змаганні за приязність керівництва. Приклад – офіційне видання міськради Вінниці – «Вінницька газета», котра вже встановила розцінки на офіційну політичну рекламу на період виборчої кампанії на рівні 375 грн за 1/8 першої шпальти та 312,5 грн на решті шпальт, у питанні надмірного «висвітлення» діяльності мера Дмитра Гройсмана та інших комунальників проблеми вочевидь не бачить. Показовим тут було сплановане рішення з боку міської влади надати звання 31-го «Почесного громадянина міста Вінниці» заступникові глави обладміністрації Роману Аксельроду. І хоч вручення відбулося лише 6 липня, згадана газета присвятила його особі низку матеріалів, починаючи з квітня ц. р. У червні ж «увесь колектив» «Вінницяоблводоканалу» також висловив на шпальтах газети підтримку колишньому шефу. Інтерв’ю з ним вийшло під заголовком «Немає нічого кращого, ніж працювати для людей», а у вступі журналістка Катерина Новосад вирішила повідомити читачам, що головний сантехнік області (в обладміністрацію пан Аксельрод прийшов із «Вінницяоблводоканалу») «народився у рік Мавпи під сузір’ям Скорпіона». 

Такого ж роду «інтерв’ю», лишень уже з заступником Волинської обладміністрації Олександром Курилюком під до болю подібним заголовком «Бути ближчими до людей» про «чергове підвищення соціальних стандартів» опублікувала газета «Волинь». Під рубрикою «Економіка», щоб ніхто не сумнівався. До звання «Почесного громадянина Луцька» цей чиновник, мабуть, ще не дослужився. Натомість приклади комерційної джинси «Волинь» відпрацьовує не менш активно. Чомусь про те, «що дала незалежність України простим українцям», журналістка газети Ліна Коваль вирішила поговорити з «простим українцем», підприємцем, засновником ПП «УКР-ПЕТРОЛЬ» Сергієм Ковальчуком…

Херсонський мер Володимир Сальдо, котрий утретє очолює місто, стрибаючи із партії в партію, вже настільки призвичаївся до свого місця, що, розсилаючи місцевим газетам своє привітання з Днем бухгалтера, досить оригінально подав матеріал (витримки з цитат): «16 июля вся – и это не преувеличение! – Украина отметит очень серьёзный праздник очень серьёзных людей. Это – День бухгалтера. И было бы совершенно неправильно, если бы городской голова Херсона – тем более с такой «бухгалтерской», как у меня, фамилией – не поздравил бы многотысячную армию своих земляков, представителей этой мужественной профессии. [...] Знаю не понаслышке сложность вашей работы в непростых современных условиях, понимаю её важность. Так что мои поздравления тебе, «бухгалтер, милый мой бухгалтер», – из глубины души, от самого сердца! Здоровья, счастья и успехов! И пусть сальдо – разность между денежными поступлениями и расходами – будет всегда позитивным. Всегда позитивный для вас, Сальдо Владимир».

Київські бонзи також не гребують засмічувати інфопростір регіональних видань прес-релізами про себе. Сергій Тигіпко, мандруючи Україною з «робочими поїздками», заодно презентує програму, яка передруковується як «пряма мова».

Газета «Гривна» (м. Херсон): «Преодолеваем последствия того, что сами натворили…», та ж таки «Волинь» (м. Луцьк): «Наш обов’язок – забезпечити гідну старість батькам..» 

Помагати йому вочевидь буде соціально справедливий володар розкішного маєтку та глава Компартії за сумісництвом Петро Симоненко: «Пора переходить от власти миллионеров к власти миллионов». Ось таке він розповів у Луганську, куди «приехал отчитаться перед избирателями о работе в парламенте, но главное – посоветоваться, как распутать клубок проблем»… У Житомирі ж люблять свого месію, жертву і борця заодно. Під заголовком «Тільки на Поліссі може знайтися людина, здатна до конструктивного компромісу» місцева газета «Эхо» публікує матеріал про Володимира Литвина. І від себе додає: «Що ж, ми не проти…»

Олександр Хоруженко в Сумах звернув увагу, що обтяжені джинсою ЗМІ приречені. Що їх інакше як агітлистки, бізнес-проекти, не варто називати. Проте ситуація, коли агітлистками стає більшість видань у регіоні, не може не турбувати. 

Харківську газету «Главное», фінансовану Арсеном Аваковим, називано одним із головних джинсовиків у регіоні. В останньому номері – інтерв’ю із заступником Яценюка Андрієм Пишним. Серед питань жодного критичного, серед відповідей – штампи й популізм.

Чому читач має купувати таку газету? Тому що інших і кращих немає. У ситуації, яку окреслює Головатенко, коли 300-тисячний Чернігів спроможний купити 500 екземплярів місцевої газети на тиждень, винні нерідко самі власники, видавці й творці цих видань. 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
sprotiv.org
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду