По завершенні парламентських виборів настав час підбивати підсумки моніторингів ЗМІ, що проводились громадськими організаціями протягом агітаційної кампанії. Свої висновки озвучили Інститут масової інформації, Академія української преси, «Телекритика» та Український центр освітніх реформ, які відстежували поширення замовних матеріалів у загальнонаціональних і регіональних засобах масової інформації. Одним із висновків, у якому зійшлася більшість експертів, є те, що джинса спрацьовувала не завжди й не скрізь. Навіть у тих регіонах, де можна було бачити засилля замовних матеріалів, залишалися ЗМІ, практично вільні від прихованої агітації. Хоча загалом джинса розрослася до невимовних масштабів і подекуди практично витіснила нормальну журналістику.

Можна однозначно ствердити, що у Києві джинса, як і безпосередній підкуп виборців, себе не виправдали. Принаймні,  цих засобів не вистачило для перемоги таких кандидатів як Віктор Пилипишин, Галина Герега чи Олесь Довгий, які були серед найактивніших замовників прихованої реклами в новинах і друкованих ЗМІ. Олександрові Третьякову не допомогло навіть розміщення реклами та джинси на загальнонаціональних телеканалах, яке експерти оцінили як «стрільбу з гармати по горобцях». «Не спрацювала більшість традиційних виборчих технологій, - коментує результати київської мажоритарки головний редактор сайту lb.ua Олег Базар. – Виграли представники опозиції. Хтось із них проводив агітаційну кампанію, хтось був майже пасивний, але в підсумку це не мало значення. Виборці просто шукали у бюлетені рядок, де біля прізвища кандидата було зазначено “Батьківщина”, “Cвобода” чи “УДАР”». Люди, що асоціювались із владою, на думку журналіста, в Києві не мали шансів.

Та навіть у регіонах, населення яких не так радикально налаштоване проти влади, програли ті «джинсовики», які використовували цей ресурс особливо бездарно. Луганський блогер Костянтин Скоркін наводить приклади двох округів, де джинса не спрацювала: «Адмінресурс і масована агітація, наприклад, не змогли допомогти кандидатові за 104-м округом (частина Луганська, Артемівський і Лутугинський райони Луганської області) Володимирові Гончарову – людині Єфремова й офіційному висуванцю Партії регіонів. Він програв самовисуванцеві Володимиру Струку, який розміщував на порядок менше реклами й не мав адміністративних важелів, проте міг похвалитись харизмою та конкретними справами для міста». А на окрузі 108 (місто Красний Луч) переміг самовисуванець Валерій Мошенський, який, як і його візаві з Партії регіонів Юрій Терніков, використовував увесь  спектр політтехнологій, зокрема й джинсу. Проте джинса Мошенського виявилась креативнішою.

У Херсоні ударівець Андрій Путілов переміг регіонала Василя Федіна, політтехнологом якого була прихильниця теорії про «точку G» киянка Олена Сибірякова. Округ №183, де відбувалась боротьба, складається з частини обласного центру та Білозерського району Херсонської області. Одним із гасел виборчої кампанії Федіна була теза «Херсонщина – край суднобудування, а не кавунів і помідорів».  Редактор сайту «Херсонська правда» Тарас Бузак розповідає, що з цим гаслом Федін виступав у селах Білозерського району, які виживають завдяки городництву, а в Херсоні розповідав про великий і квітучий суднобудівний завод. «Це ж наскільки треба було мати херсонців за дурнів? – обурюється журналіст. – Вони чудово знають, що заводу як такого немає, він у руїнах, ледве працюють два цехи!».

На Донеччині, де в усіх мажоритарних округах перемогли висуванці Партії регіонів, джинса була поставлена на конвеєр. Як розповідає головний редактор сайту «Новости Донбасса» Олексій Мацука, технології джинси в Донецькій області від виборів до виборів не змінюються: «Один і той самий текст із тими самими ілюстраціями поширюється в усіх газетах та інтернет-виданнях. Хоча, наприклад, публікації на користь Тетяни Бахтєєвої останнім часом почали подаватись у різних виданнях під різними ракурсами. Але з однаковими фото». Олексій Мацука пов’язує ці зміни із щотижневим моніторингом передвиборчих матеріалів у місцевій пресі, який проводив його сайт.

Незважаючи на домінування в інформаційному просторі та традиційно високий рівень підтримки Партії регіонів серед населення області, кандидати від влади мусили перестрахуватись. В окрузі №44, де більшість голосів було нараховано секретареві Донецької міської ради Миколі Левченку (ПР),  «УДАР» заявив про необхідність перевиборів, продемонструвавши пачки бюлетенів, вкинутих до порожніх урн. У місцевій «Батьківщині» вважають, що сфальшованими були вибори у 11 донецьких округах із 21.

Що буде з джинсою тепер, коли вибори позаду? Вочевидь її обсяги зменшаться, проте вона не зникне, переконана більшість опитаних ІМІ редакторів та експертів. Ймовірно, вона стане професійніше виконаною, зрозумілішою адресатові, «вишуканішою». «Може, вельветом її назвемо?», - жартує Тарас Бузак. Хоча, як наголошує Олексій Мацука, під час виборів спершу опозиція, а потім і деякі представники провладних сил на Донбасі почали супроводжувати деякі свої матеріали позначкою «на правах політреклами».  Але запеклі джинсовики не відмовляться від цього інструменту впливу на електоральні настрої, адже просто не знають кращих методів. На думку Олега Базара, політики мислять стереотипами, одним із яких є те, що джинса – ефективний спосіб комунікації з аудиторією.

Серед таких політиків колишній редактор сайту «Главред», а нині керівник інтернет-видання «Тиждень» Дмитро Крапивенко називає Олександра Третьякова і Віктора Медведчука. «Найімовірніше, Третьяков спробує поборотись за крісло мера столиці.  Відповідно, зміниться не лише характер, але й масштаб джинси. А Медведчукові залишається “бомбити” до президентських виборів 2015 року, бо висуватись на мера Києва чи якої-небудь Нової Каховки він не схоче – в нього більші амбіції», - прогнозує журналіст. Натомість, шеф-редактор «Левого берега» Соня Кошкіна називає мажоритарників, які зловживали джинсою, але не потрапили до Верховної Ради, «клубом збитих льотчиків».

Улітку 2012 року на засіданні Сумського прес-клубу депутат міської ради Олександр Хоруженко висловив думку, що джинса не виконує покладених на неї функцій, а отже, замовники викидають гроші на вітер. «Я не впевнений, що джинса справді так сильно впливає на громадську думку. Люди якимось іншим чином конструюють ці моделі. Можливо, вона не несе такої загрози?», - запитав тоді Хоруженко. Головний редактор «Редакторського порталу» Леся Ганжа в коментарі для ІМІ висловила подібну думку: «Є люди, які гречку взяли, але проголосували по-своєму. Люди ставляться до появи джинси в газеті “з розумінням”. Задовбані “покращенням” дивляться на підкуп крізь пальці».

Соня Кошікна наголошує, що джинса – передусім проблема культури. Якщо замовні матеріали є низькопробними і працюють радше як антиреклама замовника, лише сам замовник має зрозуміти, що вони не варті його грошей. Але, поки джинса залишається вагомою статтею доходів ЗМІ, відмовлятись від неї вони не будуть. Особливо, за словами Лесі Ганжі, з огляду на недорозвиненість медіаринку та свідомого звуження владою надходження рекламних коштів з інших сфер – фармацевтичної, тютюнової тощо. «З чого ж тоді жити медіаринку? З політичних грошей. Ринок, як і наше населення, поставлений у безальтернативну ситуацію. Немає жодних інших шансів відремонтувати свій під’їзд, окрім дочекатись кандидата в депутати. Суспільство і політики прийшли до точки взаємовигідного балансу, навчившись використовувати одне одного», - каже вона. Тож поки що про смерть джинси говорити зарано.