Зірчасто-молоткастий контрнаступ совка й журналістика

00:00,
4 Січня 2013
1631

Зірчасто-молоткастий контрнаступ совка й журналістика

00:00,
4 Січня 2013
1631
Зірчасто-молоткастий контрнаступ совка й журналістика
Заголовок «Свобода» хочет запретить советские фильмы» не відповідав змісту новини, але наробив бучу в інтернеті...

Ні, журналістика справді-таки дивовижна річ! «Свобода»хочет запретить советские фильмы»; «МИД Латвии: Советское кино мешает латышам стать западным обществом». Новини під такими заголовками з’явилися не тільки у ЗМІ, на які подано посилання, а й у десятках інших. Перший заголовок випірнув напередодні Нового року, другий – одразу після нього. І перший, і другий не відповідали змісту новин, але наробили бучу у святковому інтернеті й нагадали зайвий раз про реальну проблему.

Що ж насправді ховалося за першою новиною? Депутатка Львівської облради Галина Чорна від імені фракції ВО «Свобода» у цій раді висловила протест проти «тихої совєтизації України, яка сьогодні ведеться на Першому національному телеканалі України». Депутатка, зокрема, зазначила: «Вдень на Першому національному телеканалі, який фінансується коштом платників податків – себто нашим з вами коштом – можна донесхочу надивитися старих совєтських фільмів. А в тих фільмах частенько – повний набір характерних для такої кінопродукції персонажів. Тут і перейняті почуттями кохання щасливі колгоспники, і добрі замполіти, які по-батьківськи поплескують підлеглих по плечу. Показані і совєтські воїни, які зі словами "За совєтскую родіну!" гинуть на фронтах Другої світової війни, кидаються під німецькі танки. І якщо раніше старі совєтські фільми про Другу світову війну демонстрували хіба перед 9 травня, то зараз на них можна натрапити на Першому національному частенько. А оскільки вибір на телеканалах в царині кінопродукції невеликий – це або дешеві російські телесеріали, або старі совєтські фільми – люди мають дивитися або те, або інше… Днями Перший національний телеканал знову закупив старих совєтських фільмів. Причому на чималеньку суму – майже на 800 тисяч гривень… І це відбувається у той час, коли увесь світ позбувається привидів комуністичної ідеології… Тим часом в Україні на Першому національному телеканалі, так би мовити тишком-нишком, тихою сапою, "на всіх парах" рекламують Совєцький Союз».

Як бачимо, насправді йдеться не про партію «Свобода» чи її фракцію у Верховній Раді та не про заборону совєтського/радянського кіно як такого, а про публічно висловлену позицію свободівців зі Львівської облради щодо ідеології керівництва Першого національного телеканалу України. Різниця є, погодьтеся. І хоча позиція керівництва ВО «Свобода» щодо зазначеної проблеми, очевидно, виявиться такою самою, як і львівських депутатів від партії, але ж ця позиція поки що офіційно не виголошена. А тому ті, хто подав новину під скандальним заголовком, збрехали двічі.

Не менш «чесними» виявилися й ті, хто розповів про зловмисних латишів із МЗС цієї держави. Насправді, як повідомив із Риги кореспондент РІА «Новости» Вадим Радионов, ішлося ось про що. «Латвийское общество станет по-настоящему западным только тогда, когда прекратит ежегодно восторгаться советским фильмом "Ирония судьбы, или С легким паром!", написал в своем блоге в Twitter бывший высокопоставленный сотрудник латвийского МИД Нормунд Васариньш. По мнению дипломата, в новогодние праздники лучше смотреть западные фильмы. "Поскольку они не инфицированы советским мышлением и ностальгией", – сказал дипломат. Фильм Эльдара Рязанова "Ирония судьбы, или С легким паром!" в канун Нового года показывают практически все крупные латвийские телеканалы».

Іншими словами, не МЗС, а колишній працівник МЗС; і не все совєтське/радянське кіно як таке, а традиційний «новорічний фільм», який став колись складовою певної традиції – разом із плебейсько-совковим варіантом салату олів’є, де замість м’яса дикої птиці фігурує ковбаса за 2,20.

Але якщо в Україні виступ свободівки не спричинив – принаймні, поки що – широкої дискусії на публічному рівні, то у Латвії розголос виявився куди гучнішим. Спершу виступило із заявою міністерство. «Мнение бывшего сотрудника МИД Латвии Нормундса Васариньша о том, что стать западным латвийскому обществу мешает фильм "Ирония судьбы, или С легким паром!", не является официальной позицией внешнеполитического ведомства балтийской республики», – сказал РИА Новости в четверг представитель МИД Латвии Янис Силис. "В ряде российских СМИ появилась информация о том, что это мнение МИД Латвии. Это не так. МИД не выступал с подобными заявлениями. Это частное мнение конкретного человека, которое не имеет отношение к министерству", – сказал Силис. По его словам, латвийское внешнеполитическое ведомство не комментирует частные мнения жителей Латвии».

Принагідно: маємо зайву ілюстрацію до того, що я писав у статті «Зачаровані на Схід»: у журналістиці московського розливу майже неприпустимим є назвати держави на пострадянському просторі «країнами» – все «республіки» та «республіки», як у часи СРСР…

Але повернімося до головної теми. «Вице-спикер Сейма Латвии Андрей Клементьев счел попыткой возродить цензуру критическое замечание бывшего высокопоставленного сотрудника МИД республики Нормунда Васариньша о фильме Эльдара Рязанова "Ирония судьбы, или С легким паром!"… Комментируя это высказывание, Клементьев (представляющий оппозиционную партию "Центр согласия") заявил, что редактировать или вводить цензуру в отношении советских шедевров в Латвии недопустимо.

"Люди, которые сейчас пытаются это делать, по сути ничем не отличаются от тех людей, которые в 30-е годы прошлого века жгли книги и библиотеки. Эти люди не понимают глубины искусства в силу отсутствия эрудиции и воспитания. Теперь они, делая подобные заявления, пытаются привить ненависть к конкретным шедеврам", – подчеркнул он.

В свою очередь, один из лидеров партии "За родной язык" (ЗаРЯ), которая защищает права русскоязычного населения Латвии, Илларион Гирс заявил, что фильм "Ирония судьбы, или С легким паром!" способен вызывать раздражение только у радикальных националистов, которые "негативно относятся ко всему советскому". Политик отметил также, что картина Рязанова показывает уровень жизни советского человека, о котором большинство латвийцев со времен распада СССР могут только мечтать».

Як бачимо з цього повідомлення, Нормунд Васариньш таки зумів добряче лупонути місцевих совків, котрі прикидаються «російськомовним населенням», і змусити їх продемонструвати свої «мисленнєві шлакоблоки», як називав подібні конструкції Мераб Мамардашвілі. Бо ж яким чином чиясь приватна думка може загрожувати запровадженням державної цензури, якщо ця особа – не повновладний диктатор чи генеральний секретар правлячої компартії? І чи не є виступ віце-спікера Сейму куди ближчим до спроби цензурування, ніж думка екс-дипломата? Адже цей віце-спікер фактично оголосив свого опонента нацистом; стандартне звинувачення, на яке нерідко позитивно реагують різного роду західні ліві інтелектуали та ЗМІ. А чому б не назвати його більшовиком, адже нацисти, спалюючи книги, вчилися у російських більшовиків, які на десятиліття раніше проводили такі акції на основі складеного особисто дружиною Леніна Крупською списку шкідливої та небажаної літератури? І про який «уровень жизни советского человека» йдеться, коли Рязанов показує парадний рівень життя двох столиць? Це у Москві тоді можна було отак от вільно на вулиці перед Новим роком купити апельсини, а не у Конотопі, Рязані, Йошкар-Олі чи навіть Києві…

Та це знов-таки принагідні міркування, хоча вони й стосуються головної проблеми: засилля на постсовєтському просторі (а також пострадянському, бо ж не так давно на наших теренах існувала як «велика совєтська», так і українська радянська культура) створених із певною ідеологічною метою та більш чи менш насичених пропагандистськими штампами телефільмів (власне, і кінофільмів, але сьогодні останні транслюються майже виключно телебаченням). Ба більше: засилля таких стрічок (із яких «Іронія долі» є далеко не найгіршим у мистецькому плані твором) є складовою більш загального явища, яке Інна Долженкова назвала «Совєцьким паноптикумом».

Власне, і брехливі заголовки новин, присвячених «підступам націоналістів проти великої спадщини» (такий вислів ужив один із учасників форуму), є чи то виявом журналістської дурості й непрофесійності, чи то складовою цього самого «паноптикуму», згідно з нормами якого про «ворогів народу» можна (і треба!) говорити в ім’я перемоги над ними просто-таки несусвітні речі…

Отож проблема: маємо «паноптикум», але не знаємо, що з ним робити.

Ні, звісно, на рівні теорії відомо, що саме: створювати багато хороших і різних телефільмів і серіалів, серйозних передач і розважальних шоу, максимально віддалених від стереотипів «великої совєтської» і провінційно-радянської культури. І при цьому постійно відбирати та використовувати все хороше, життєздатне, позитивне, що з’явилося в минулі часи – від фільмів Андрія Тарковського до передачі «У світі тварин». Тоді й рязановським фільмам знайдеться гідне місце, і водночас вони перестануть сприйматися як щось святе й недоторканне. Зрештою, і в посткомуністичну добу було дещо таке, що варто реанімувати, передусім змагання інтелектів у тих чи інших телешоу. Крім цього, потенційно великим попитом користуються вміло побудовані науково-популярні передачі, особливо серед глядачів середнього і старшого віку. І хоча «лише 10% учнів люблять дивитися науково-популярні фільми», це теж досить значна аудиторія, чи не так? Одне слово, подолати совка в телевізорі в принципі можливо, але…

Гадаю, більшість цих «але» читачам добре відома. Не ставити ж до стінки переважне число власників та менеджерів телеканалів…

Хоча й це не дуже допоможе. І навіть націоналізація провідних телекомпаній не дуже зарадить. Адже ми справді живемо у глобалізованому світі, де є супутникове телебачення й інтернет. Головна ж проблема, пов’язана із совком, полягає в тому, що цей совок перебуває не ззовні, а – більшою чи меншою мірою – всередині значного (чи навіть переважного) числа наших співгромадян. І він репродукується не тільки телебаченням, у тому числі й тим, яке має гучний титул «національного», а й умовами життя в Україні. І хоча більшість людей, як засвідчують вибори та опитування, прагне стати й бути європейцями, проте цій більшості не вистачає несхитного завзяття та вольового стрижня, як-от полякам чи чехам наприкінці 1980-х. А ще – звички до рутинної, але послідовної праці, яка матиме наслідком змістовну, а не формальну десовєтизацію суспільного буття, не самого лише телебачення.

І при цьому, ясна річ, не обійтися без новорічно-різдвяних телеказок, рівень яких буде аж ніяк не нижчий за істинну, рязановську «Іронію долі».

Ну, а журналістам-перебріхувачам варто перестати, нарешті, репродукувати совок, навіть якщо за це добре платять замовники ідеологічної «музики».

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
www.9i9i9.org
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду