31 грудня 2012 року у новинах 5-го каналу в черговий раз було вжите словосполучення «Острів свободи». Йшлося, втім, про ситуацію у Венесуелі: «Значно погіршився стан здоров’я президента Венесуели, Уго Чавеса. Через це влада країни скасувала новорічний концерт у столиці – Каракасі – та закликала громадян молитися за одужання глави держави. Про нові ускладнення з Куби повідомив венесуельський віце-президент Ніколас Мадуро. На "Острові свободи" Чавес проходить реабілітацію після чергової операції з видалення ракової пухлини. Лікарі розповідають, що погіршення стану здоров'я пов'язане з інфекцією дихальних шляхів. Президент Чавес переміг на виборах у жовтні. На 10 січня 2013-го призначена його інавгурація. Але в уряді кажуть, що церемонію, швидше за все, відтермінують або скасують узагалі».

На сайті словосполучення «Острів свободи» взяли у лапки. Але в ефірі лапок не видно, а інтонаційно вони не виділялися з прочитаного новинарем тексту. Це далеко не єдиний випадок уживання названого словосполучення в ефірі 5-го каналу, який має репутацію прогресивного й високоінтелектуального.

Про більшість інших телеканалів, включно з Першим національним у його нинішньому форматі, й говорити не доводиться – там словосполучення це фігурує без жодних лапок, виставлених у тексті чи позначених голосом…

Що ж стосується друкованої преси, то тут (комуністичну, ясна річ, виносимо за дужки) всіх перевершили «Вечерние вести», які пишуть «Острів свободи» без лапок і 9 січня надрукували просто-таки панегірик режиму Кастро (а от це словосполучення там пишуть у лапках…). Інформаційний привід – те, що Куба в опублікованому напередодні Нового року журналом The Economist рейтингу країн, де варто народитися, посіла 40-ве місце, а Україна – аж 78-ме. Автор ВВ прокоментував це таким чином: «Как следовало ожидать, появиться на свет в Украине – не большое счастье. Нигерию мы пока еще обгоняем, а вот многократно оплеванный «режим Кастро» на Кубе изрядно обошел нашу страну!». Ну, а далі йде сам панегірик – як експертам журналу, так і кубинській владі та – мимохіть – кубинській комуністичній пропаганді: «Специалисты принимали во внимание не только количество машин и съедаемых гамбургеров на душу населения, как это часто любят делать многие западные «умники». В целом, учитывались 11 критериев, в том числе благосостояние и безопасность граждан, здравоохранение, образование, доверие к власти, государственным и общественным институтам, даже устойчивость семейных ценностей. Этот перечень критериев вполне логично объясняет высокий рейтинг той же Кубы. Если с благосостоянием там имеются проблемы, то по уровню своего знаменитого – причем бесплатного! – здравоохранения Остров свободы обошел даже самые развитые страны. Следует напомнить, сколько кубинцы абсолютно бескорыстно сделали для лечения чернобыльских детей из Украины! Уровень образования – тоже абсолютно бесплатного! – на острове тоже высокий, и он был скопирован с лучших образцов советского образования. Если усреднить благосостояние граждан Украины и России, учесть паритет цен, то средние кубинцы живут не так уж и плохо. С безопасностью на острове тоже лучше, чем в нашей стране, по крайней мере, преступности там почти нет. Наконец, можно по-разному относиться к политическому режиму Кастро, но очевидцы утверждают: рядовые кубинцы в целом власть уважают и доверяют ей».

Чесно кажучи, панегірики кубинській однопартійній диктатурі в газеті, яка ледь не щономера декларує «боротьбу з диктатурою олігархату» (це цитата, тому і лапки) в ім’я ствердження демократії, читати якось дивно. Але, видається, дискутувати тут не випадає. Хоча слід зауважити, що за критеріями експертів журналу The Economist нацистська Німеччина 1936–38 років посіла б одне з найвищих місць у рейтингу. Якщо на початку 1933 року аж для 40% німецьких сімей головним джерелом доходів була допомога з безробіття, то вже у середині 1930-х безробіття впало до 2% (статистика зараховувала сюди осіб без постійної роботи – їх залучали на будівництво автобанів, стадіонів, аеродромів, на громадські роботи), а потім фактично зникло, стабільна зарплата стала головним джерелом доходів, а додатковим – виплати на різні потреби (відпочинок, відвідини культурних заходів, спорт, туризм, художня самодіяльність тощо) з відповідних соціальних фондів. Удвічі зросла тривалість мінімальної оплачуваної відпустки, були створені спеціальні програми підтримки материнства та загартування й розвитку дітей, і взагалі – завдяки стабільним цінам та раціональній системі соціальних преференцій Німеччина другої половини 30-х років ХХ століття мала найвищий середній рівень життя у тодішній Європі. Тож масова трудяща людина мала неабиякий зиск від тамтешнього соціалізму, попри його тоталітарний характер, тобто відсутність політичних свобод, отже, високим був і рівень довіри до влади: на плебісцитах, які регулярно влаштовував Гітлер, трудящі дружно голосували за пропозиції свого улюбленого фюрера.

Що ж стосується знаменитої кубинської безплатної медицини, то одним із її наслідків мала би бути висока середня тривалість життя кубинців. Справді, вона – за даними «Всесвітньої книги фактів» (The World Factbook), тобто альманаху-довідника про країни світу, який готується і щороку оновлюється такою компетентною організацією, як Центральне розвідувальне управління США, – становить 77,87 років, що практично збігається з офіційними кубинськими даними. В Україні цей показник становить лише 68,74 роки. Але… більшою за кубинську є середня тривалість життя у таких країнах, що обійшлися без комуністичної диктатури та її «досягнень», як Коста-Ріка, Панама, Чилі, Пуерто-Ріко, Віргінські острови та низка інших острівних держав Вест-Індії (я навмисно взяв тільки латиноамериканські держави та острівних сусідів Куби, а не розвинені держави). І не набагато відстала від Куби її сусідка – Домініканська республіка. Щось тут не так із заслугами Фіделя…

Крім того, за даними того самого журналу The Economist, Куба є єдиною латиноамериканською країною, чиє населення зменшується внаслідок різкого скорочення народжуваності. Якщо у 1963 році (якраз тоді, коли виникла однопартійна диктатура) в середньому на одну жінку фертильного віку припадало п’ятеро дітей, то зараз – менше, ніж півтори дитини. Щось не дуже прагнуть жінки «Острова свободи» за начебто непоганих умов і начебто досконалої медицини народжувати нових революційних бійців…

Та найсмішнішим, як на мене, є інший текст. «Острів Свободи, або Кубинські враження», – таку гучну назву має інтерв’ю зі львів’янином, котрий відвідав уже майже всі країни Центральної та Латинської Америки. І надруковано його не в газеті «Комуніст», як можна було би судити з назви, а на тернопільському новинному сайті «20 хвилин». «Я побачив лише столицю Острова свободи – Гавану. Але мені цього вистачило», – розповідає журналісту герой інтерв’ю. Текст щедро ілюстрований зробленими на Кубі мандрівником красномовними фотографіями, які наочно засвідчують реальний стан цієї потенційно багатої країни (друге місце у світі за запасами нікелю, одне з перших – за запасами кобальту, великі поклади мідної, марганцевої та залізної руди, каолінів, азбесту, кам’яної солі, фосфоритів; значні запаси нафти й газу на шельфі – це тільки те, що стосується природних копалин). І висновок мандрівника однозначний: «Я ніде не бачив такої біди і цілковитої розрухи – ні в Нікарагуа, ні в Гондурасі. Це той "світлий комунізм", який так прагнули побудувати в нас». Але… І він, і видання звично вживають словосполучення «Острів свободи», хоча текст прямо заперечує наявність на Кубі не тільки політичної, а й економічної та духовної свободи. До речі, щодо свободи економічної. Дві острівні держави – Куба та Сінгапур – мали у 1959 році, коли Фідель Кастро здобув владу, однаковий ВВП на душу населення. Сьогодні ВВП на душу населення у Сінгапурі у 18 разів більший, аніж аналогічний показник на Кубі. Причина? Реальна економічна свобода.

Але чи цікавлять такі дані – як інформація до роздумів – наших журналістів?

Я навмисно не називав прізвищ авторів цитованих матеріалів зі словами «Острів свободи». Справа не в конкретних персоналіях (тим більше, що ім’я цим персоналіям – легіон), а в певній тенденції, сказати б, традиції.

Як бачимо, словосполучення «Острів свободи» щодо Куби далеко не завжди відповідає редакційній політиці телеканалів та видань, які його вживають (хочеться думати, що це стосується і «Вечерних вестей»). Але його активно використовують, тим самим імплантуючи у підсвідомість молодих журналістів і молодої аудиторії як певну норму мовлення та письма. А це вже безвідповідально і небезпечно – бездумно користуватися тими словесними «шлакоблоками», які були вироблені у «совкову» добу і на основі яких неможливо, як стверджував знаний філософ Мераб Мамардашвілі, мислити та діяти вільно.

Я в жодному разі не заперечую права когось із журналістів палко любити нинішній гаванський режим і мріяти про те, щоби кубинський досвід було перенесено в Україну. Як і права мас-медіа певного ґатунку називати брехню правдою, а рабство – свободою. Але притомні журналісти та ЗМІ не повинні звати комуністичну Кубу «Островом свободи» хоча б тому, що їхні кубинські колеги цю свободу втратили 1 січня 1959 року. Відтак (лише один приклад!) у країні, де на кожному кроці розвішані величезні портрети Че Гевари – чи то самого, чи то поряд із Фіделем Кастро, чи то ще з кимось – навряд чи хтось, крім купки дисидентів, знає, у чому звинуватив останній «лицар світової революції» свого колишнього друга Фіделя, що йому сказав при розставанні та чим відплатив Фідель Че Геварі, коли той партизанив у Болівії і благав про негайну допомогу…

…Вибір німців, зроблений не у 1933-му, а ще у 1932 році, коли на цілком вільних парламентських виборах за тоталітарні партії (нацистів, комуністів та «народників») проголосувало сукупно 54% виборців, мав наслідком отримання трудящими певного набору реальних прав та соціальних гарантій навзамін за політичні та духовні свободи. Кубинці ж одержали карткову систему, примару соціальної справедливості і химеру «латиноамериканської революції». І навіть якщо винести за дужки «високі матерії», то символом одержаної кубинцями «свободи» є те, що на Кубі, знаменитій у світі своєю цукровою тростиною, цукор давно вже відсутній у вільному продажу…