Перечитав усе в інтернеті, що трапилося на очі, стосовно Данила Яневського та «Громадського ТБ», і вирішив, що доведеться-таки вставити і свої п’ять копійок. А оскільки відповідна програма з можливістю використати цей прийом на 5-му каналі вже давно відсутня (до речі, чому? Януковича вже немає…), то залишається єдина надія – на «Телекритику».

Не стану – в міру можливості – акцентувати увагу на якихось особистих моментах, що виявилися в цьому суспільно-медійному конфлікті (назвімо його так), а спробую дещо узагальнити. І поставити публічно ті запитання, які, мабуть, муляють не мене одного.

Отже: рішення про відсторонення Яневського від роботи в прямому ефірі на три місяці через «непрофесійну поведінку» ухвалила якась анонімна і нікому не відома «редакційна рада», що, виявляється, має право робити такі речі, навіть не повідомивши – за їхніми словами – деяких провідних журналістів «Громадського телебачення». Це «прозорість»? Це задекларовані «нові принципи журналістики»? Це «європейський підхід»?

До речі, про європейський підхід. Нагадаю не таку давню історію. Одна з найпопулярніших німецьких тележурналісток Єва Герман 2007 року втратила роботу в телерадіокомпанії NDR за позитивну оцінку соціальної політики при націонал-соціалізмі. При цьому вона не заперечувала злочинів нацизму, але зазначала, що тоді існували й суспільні позитиви – «цінність дітей, цінність матері, цінність сім’ї», які були поруйновані феміністками та «молодими революціонерами», починаючи з 1968 року. Вже після того, як вона залишилася без роботи, в жовтні 2007 року Єву Герман запросили як гостю на телевізійне ток-шоу, організатори якого сподівалися від неї вибачень і відмови від заявленої позиції, але журналістка стояла на своєму. Тож ведучий прямо в ефірі попросив Єву залишити студію… Пікантність ситуації полягала в тому, що повоєнна ФРН часів канцлера Аденауера та «німецького економічного дива» тишком-нишком, не акцентуючи на цьому уваги, зберегла більшу частину того соціального законодавства, яке було створене за нацистів, вилучивши, ясна річ, звідти всі расистські й тоталітарно-партійні сюжети. Отакі цікаві справи у Європі…

А тому слід з великою обережністю ставитися до новомодних тенденцій. Бо завданням мас-медіа, особливо громадських, як на мене, є не «представлення різних точок зору» (хоча, як бачимо, в Європі на деякі точки зору жорстке табу), а з’ясування сутності актуальних і потенційних проблем, які стоять перед громадою – в даному разі українською. Тому постає питання – а чи надавати слово в обговоренні цих проблем тим, хто вважає, що все впирається у підступи рептилоїдів з планети Нібіру або в суто «внутрішній український збройний конфлікт»? Чи запрошувати до прямого ефіру вождів напівпідпільного «Союза совєтских офицеров» і Марину Цвігун, колишнього інструктора Донецького міськкому комсомолу, яка стала лідером «Білого братства» Марією Деві Христос, а потім – засновницею «космічного полімистецтва» Вікторією Преображенською?

Ви можете не погодитися, але, на мою думку, якщо запрошувати геть усіх, це буде не громадське телебачення, а громадський смітник, причому не інформаційний, а дезінформаційний – з відповідними наслідками.

Наступне запитання – з чим пов’язаний тижневий часовий лаг між прямим ефіром за участю працівниці московського бюро Human Rights Watch Тетяною Локшиною, котра якраз і заперечувала російський тероризм на сході України, ведучи мову про «внутрішній збройний конфлікт», і рішенням редакційної ради про відсторонення Данила Яневського від прямого ефіру? Невже має рацію телевізійний «зубр» Юрій Макаров (який, до речі, не знайшов у діях Яневського порушень журналістської етики), що на «Громадське телебачення» натиснув хтось із грошедавців? Утім, процитую самого метра: «Легко припустити, що ГТ, значну частку бюджету якого складають все ж-таки не копійки приватних донаторів, а гранти міжнародних організацій та іноземних представництв, отримала сигнал незадоволення від одного з джерел – мовляв, “знімемо з голки!”. Але в такому разі при чому тут гучний прикметник у назві? Якщо громадська організація за фактом залежить не від громади, а від спонсора, ставлення до неї неминуче буде відповідним».

Дещо переформулюю сказане паном Юрієм: з якою саме громадою так щільно пов’язане «Громадське телебачення» – з українською чи якоюсь іншою? І хто вона, ця таємнича громада? Ясна річ, ідеться не про жидомасонів, не про ФСБ-шників і не про згаданих уже рептилоїдів, а про наглядову раду якогось фонду. Прізвища в студію! Бо ж нам речники різних фондів стільки наговорили за минулі роки про «принцип невтручання у редакційну політику»…

Переконаний, що гіпотеза Юрія Макарова обґрунтована, а отже запитання радше риторичне: чи може в майбутньому «велике», «об’єднане» чи то пак «загальнонаціональне» громадське телебачення України хоч якось залежати від іноземних фондів? А якщо ні – то якими мають стати джерела його фінансової й організаційної самостійності?

Утім, існує ще одна гіпотеза, висловлена на форумах: мовляв, над більшістю провідних журналістів «Громадського телебачення», на відміну від історика Яневського, тяжіє малоросійський комплекс запобігання перед Москвою та найдрібнішою ефірною фігурою з «самої» Білокам’яної. Втім, як на мене, перша гіпотеза не суперечить другій…

І ще одне запитання стосовно європейських норм. Дехто стверджує, що немає великої різниці між воєнним та мирним часом, мовляв, норми журналістської поведінки мають бути тими самими. Добре. Ввімкнемо уяву і проведемо мисленнєвий експеримент. Телерадіокорпорація ВВС традиційно вважалася і вважається зразком того, як слід грамотно (в усіх сенсах цього слова) займатися ефірною журналістикою, всіма її жанрами. Тож чи могло би радіо ВВС під час Другої світової війни надати слово в прямому ефірі персонажеві, який би заперечував нацистські злочини? Чи – дещо звузимо тематику, наблизимо її до нинішньої української – експерту, який би твердив, що в Норвегії точиться «внутрішній збройний конфлікт» між прихильниками короля Хокона VII та міністра-президента Відкуна Квіслінга? Мовляв, це самі норвежці між собою розбираються, а німці й Гітлер тут ні при чому?

Ну, а якщо вийти за межі Європи та її мас-медійних стандартів, то скажіть, будь ласка, чи надавав якийсь із провідних і «серйозних» телеканалів США слово персонажеві, який би заперечував сам факт ісламістської атаки 9/11 – мовляв, «це внутрішня американська справа», «внутрішній конфлікт»?

Отакі декілька запитань – і декілька явних чи неявних висновків. І хоча вже з’явилася заява «Громадського телебачення» щодо продовження співпраці Данила Яневського з телеканалом та заходів, які буде здійснено для внормування правил поведінки журналістів у прямому ефірі й громадського контролю за діяльністю каналу, питання залишаються. Адже проблема створення «великого» громадського телебачення, де метою буде не збалансованість, а об’єктивність та пошук істини, де буде унеможливлене надання трибуни для всіх різновидів антиукраїнської пропаганди, де в ефірі не фігуруватимуть «експерти», які відбуваються кількома десятками стандартних «словесних шлакоблоків» (Мераб Мамардашвілі), де, зрештою, вмітимуть якнайкраще синтезувати цікаве і корисне, – так от, ця проблема не тільки лишається, а й стає все більше і більше актуальною.