Дотримання журналістських стандартів є універсальною ознакою якісного журналістського матеріалу. Їх недотримання або порушення в інформаційній журналістиці призводить до того, що аудиторія отримує або неякісний матеріал (виробничий брак), або принципово інший продукт (джинсу – приховану рекламу).

Інститут масової інформації вже більше року моніторить дотримання журналістських стандартів у шести загальнонаціональних газетах та чотирьох інтернет-виданнях. Результати моніторингу показують, що проблеми в цьому напрямку є. Найчастіше українські ЗМІ порушують стандарти балансу думок, повноти представлення фактів та інформації, а також достовірності інформації. Останній розгляньмо детальніше.

Пункт 6 Етичного кодексу українського журналіста визначає, що найпершим обов’язком журналіста є повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події. Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. Тому завдання журналіста – все це знайти в компетентних джерелах.

«Достовірність інформації означає якісну перевіреність кожного факту в компетентних щодо цього факту джерелах. Про точну цифру бюджетних витрат логічно запитувати в міністра фінансів і (для балансу) – в голови бюджетного комітету парламенту. Про небезпеки ускладнень, пов’язані з черговим штамом грипу, доцільно запитувати в лікаря-науковця й у лікаря-практика. І важлива вимога цього стандарту – щоразу чітко повідомляти своїй аудиторії, звідки журналіст взяв у матеріал той чи інший факт або думку», – пояснює юрист ІМІ Роман Головенко.

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що журналіст зобов’язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він/ вона знає. Але дуже часто як докази до своїх аргументів журналісти посилаються на якісь незрозумілі дослідження або думки міфічних експертів, вживають вислови на кшталт «як прийнято вважати», «як ми знаємо», «згідно статистичних даних», «за соціологічними дослідженнями» й т. п.

Моніторинги ІМІ за 2012 рік показали, що достовірності у всеукраїнській друкованій пресі дотримуються в 70% суспільно важливих публікацій. «Загалом це досить високий показник. Під моніторинг підпадають видання – лідери медіаринку, тому вони можуть дозволити собі більш досвідчених та професійних журналістів, ніж, наприклад, менші газети та регіональні видання», – каже експерт ІМІ Олена Голуб.

Наприклад, у журналі «Український тиждень» (№49, 7–13 грудня 2012 р.) є публікація про біометричні паспорти, де, посилаючись на невідомих «експертів» та «фахівців», критикують прийнятий закон.

Автор не називає людей, які викрили корупційну складову закону, не вказує походження даних про ціну виготовлення паспортів та закупівлю обладнання кордонів. Тож читачі не можуть повністю довіряти такій інформації.

Ще один приклад – стаття «Українська металургія втратила орієнтир» у газеті «Коментарі» за 14 грудня 2012 р. «На сьогодні експерти не можуть дати чіткої відповіді, які перспективи української металургії…», «Про необхідність розвитку внутрішнього ринку металу не перший рік говорять і чиновники, і експерти» і т. п.

Такі порушення, на думку директора Могилянської школи журналістики Євгена Федченка, іноді трапляються внаслідок недбалості або низької кваліфікації журналістів, тобто ненавмисно. «Я не вважаю, що це є способом маніпулювати громадською думкою, але вважаю, що громадський контроль за якістю журналістики вкрай потрібен і веде до її покращення», – сказав Федченко в коментарі ІМІ.

Іноді через потребу швидко дати матеріал у номер або просто через небажання ускладнювати собі роботу журналіст не намагається знайти підтвердження фактам. Причинами таких порушень також може бути економія місця, коли автор забирає з тексту опис досліджень чи імена та посади експертів, на яких посилається, бо обмежений певною кількістю знаків чи не хоче робити текст надто громіздким.

Проте Олена Голуб, яка вже більше року моніторить всеукраїнських друковані видання, каже: частіше недотримання цього стандарту є свідченням замовності публікації, тобто ознакою джинси. В цьому випадку недостовірність часто поєднується з порушенням балансу думок та повнотою представлення фактів – як ми бачимо у прикладах нижче.

У газеті «Факти» в одному невеликому інформаційному повідомлення може бути по 3-4 недостовірних посилань. Наприклад, у цій публікації Андрія Войченка «аналітики» та «експерти» дуже переконливо доводять ефективність вкладання грошей у золоті інвестиційні монети Нацбанку.

Інший приклад – новина про бурові установки на Чорному морі, які активно піарить у ЗМІ Юрій Бойко. В газеті «Факти» та «Комсомольська правда» з різницею в один день з’являються дуже схожі публікації, в яких тоді ще міністр палива та енергетики Юрій Бойко та заступник голови НАК «Нафтогаз Україна» Вадим Чупрун вихваляють нову ініціативу уряду. Не дають засумніватися в корисності такого проекту неназвані «експерти» та невідомі «дослідження».

Газета «Факти», №224 від 5 грудня 2012 р.

Газета «Комсомольська правда», №271 від 4 грудня 2012 р.

Журналіст свідомо чи ненавмисно маніпулює думкою читача, підганяючи «думки експертів» та «результати досліджень» під власні погляди й припущення. Якісна новинна журналістика означає прямо протилежне: саме на фактах та інформації з достовірних джерелах має будуватися матеріал. Адже закономірним наслідком регулярних порушень стандарту достовірності є втрата довіри читача.