Сюжет каналу «Оренбург» «Кому поём здравницы?» був присвячений святкуванню шевченківського березня в Оренбурзі.

«Шевченко в усіх своїх працях оспівував свою батьківщину – Україну, а ось згадки про наш край, де він десять років провів у солдатському засланні, якось у пам’яті не спливають. Виникає питання, чому ж у нас, в Оренбурзі, так затято прославляють цого проета?», – запитує ведучий.

В Оренбурзі стиль життя Шевченка був далеким від солдатської муштри – натомість письменник присвятив себе художній і летературній творчості, зауважує автор сюжету.

«Оренбург у справі обожнювання Тараса Григоровича дасть фору будь-якому місту «нєзалежной». Чому? Це питання залишається загадкою навіть для відомих у місті вчених-мовників», – підкреслює журналіст.

«У далекому від України місті і вулиці, яка названа на честь Шевченка, – чи не найкращий музей», – відзначається у сюжеті.

Паралельно наводиться інформація про те, що деякі впливові російські літератори вважали Шевченка посереднім поетом. Тетяна Жаплова, професор кафедри періодичного друку і теорії журналістики ОДУ, відзначила: «Гоголь розумів, що це – милування якоюсь містечковою, якоюсь дивною сумішшю мови, діалекту, чогось такого трохи привнесеного, трохи літературного, загалом, з його точки зору це була якась дика суміш. І вчити на цій суміші молоде покоління українців він, наприклад, не радив».

Також у сюжеті про святкування шевченківського березня журналіст наводить «цікавий факт» про Шевченка: «За ненависть до росіян фашисти дозволяли ставити його [Тараса Шевченка – MS] портрет поруч із портретом Гітлера, і зберегли його пам’ятник у Києві».

На святкування шевченківського березня у Оренбурзі з бюджету міста виділяється чимало коштів, відзначається у сюжеті, при цьому пушкінського червня у Оренбурзі немає, принаймні, у масштабах шевченківського березня.

Не святкується у місті і єсенінський жовтень, вказує ведучий, додаючи: «Було б ще зрозуміло, якби на знак російсько-української дружби увічнили пам’ять Гоголя в Оренбурзі – внесок Миколи Васильовича у російську літературу не підлягає сумніву. Проте звідки взялося у нас таке затяте шанування відвертого русофоба Шевченка, яке ми культувуємо з року в рік, влаштовуючи місячник його імені – невідомо. Навіщо нашим дітям ці дивні і явно чужі кумири, коли в нашій багатонаціональній літературі є імена, якими насправді можна пишатися?»